Різновиди комунікаційних каналів

Комунікаційний канал – це реальна або уявна лінія зв'язку (контакту), по якій повідомлення рухаються від комуніканта до реципієнта. Наявність зв'язку – необхідна умова будь-якої комунікаційноної діяльності, в якій би формі вона не здійснювалася (наслідування, управління, діалог). Комунікаційний канал надає комунікантам і реціпієнту засоби для створення і сприйняття повідомлення, тобто знаки, мови, коди, матеріальні носії повідомлень, технічні пристрої.

Важливо звернути увагу на таку умову. Комунікаційні канали забезпечують рух не смислів, а тільки матеріального втілення повідомлення, яке виражає смисловий зміст. Причому, рух відбувається у фізичному (геометричному) просторі і в астрономічному часі. Комунікаційна ж діяльність, як відомо, представляє собою рух смислів у соціальному просторі, і результатом цієї діяльності є поширення освіти, формування громадської думки і суспільних настроїв і т.д. Комунікаційна діяльність –суть діяльності духовною, але для її реалізації потрібні матеріально-технічні засоби, в якості яких виступають комунікаційні канали. Отже, комунікаційні канали – матеріальна сторона соціальної комунікації.

Розвиток людства від первісного варварства до постіндустріальної цивілізації супроводжувався постійним збільшенням кількості комунікаційних каналів, завдяки доповненню природних каналів, що утворилися в ході антропогенезу, каналами штучними, свідомо створеними людьми.

Природні комунікаційні канали – це канали, що використовують вроджені, природно притаманні homo sapiens засоби для передачі смислових повідомлень у фізичному просторі. Таких каналів є два: невербальний (несловесний) і вербальний (словесний).

Невербальний канал – найдавніший з комунікаційних каналів, що виник в ході біологічної еволюції задовго до появи людини. Він являє собою спадщину зоокомунікації, властивої вищим тваринам. Зміст зоокомунікаціі – демонстрація пережитих емоційних станів – гнів, біль, страх і т. д. Тваринами використовуються звукові сигнали, пози, рухи, що нагадують жести. Наприклад, щеня виляє хвостом, коли він задоволений, притискає вуха, коли прикидається сердитим. Невербальний канал активно використовується в процесі мікрокомунікаціі між людьми, і ми спеціально розглянемо його особливості.

Вербальний канал доступний тільки роду людському, котрий володіє мовною здатністю, здатністю користуватися природною мовою.Підкреслимо, що мовленнєва здатність – відмітна ознака homo sapiens, для реалізації цієї здатності потрібні нейрофізіологічні і анатомічні перетворення в тілесності пралюдей: створення асиметрії головного мозку, виділення центрів управління говорінням і розумінням мови («мовні зони» в мозку), розвиток артикуляційного апарату,граціалізація щелеп і т.п. Домашні тварини не можуть говорити саме тому, що вони не мають природних передумов для цього. Тому вербальний канал, подібно невербальному каналу, правомірно вважати природним.

Формування мовної здібності (і відповідно – вербального комунікаційного каналу) виникло в процесі антропогенезу.

Палеолінгвісти вважають, що австралопітеки не виходили за межі нечленороздільної мови в складі зоокомунікацій; пітекантропи (археоантропи) володіли примітивноюї діалоговою промовою, що складається зі слів-пропозицій; неандертальці (палеоантропи) будували найпростіші граматичні конструкції, схожі із малограмотними і дітьми, які починають говорити; нарешті неоантропи (кроманьйонці), мабуть, освоїли монологову мова зі складною граматичною структурою.

Потреба в штучних комунікаційних каналах виникає тоді, коли комунікант і реципієнт позбавлені безпосереднього контакту, не можуть ні бачити, ні чути один одного, і в той же час існують соціально-культурні смисли, які потребують передачі в соціальному часі та просторі. Ці смисли пов’язані, по-перше, з передачею корисного практичного досвіду та, по-друге, з магічними віруваннями первісних людей. Для задоволення цієї первинної комунікаційної потреби використовували два штучні канали, які з'явилися якщо не одночасно, то порівняно швидко після формування неоантропів:

- канал іконічних документів – графічні (на кості, на камені, на дереві) і мальовничі (одноколірні або багатобарвні на стінах печер) зображення;

- канал символьних документів– амулети, прикраси, талісмани, статуетки, які мають таємний магічний сенс, а також язичницькі ідоли і взагалі зображення богів.

Палеолітичне мистецтво, що зародилося 35 тис. років тому у вигляді різьби по кістці і дереву, вже через 5 тис.років представлено печерними гравюрами і картинами, різними скульптурами, прикрасами, орнаментованими виробами. Невеликі статуетки «палеолітичних венер» – символ жіночого родючості – носилися як підвіска, були в ходу всілякі намиста, браслети, діадеми, кільця, які вирізалися зі слонової кістки і кістки мамонта, складалися з ракушеок, зубів тварин, кольорових камінців.Апогей печерного живопису датується 15-2 тис.років тому (культура мадлен), коли майстерно створювалися грандіозні багатокольорові сюжетні ансамблі, де поряд з реалістичними зображеннями жінок і чоловіків, мамонтів, бізонів, коней, носорогів часто зустрічаються фантастичні «химери» у вигляді тулуба ведмедя з головою вовка, «д’яволята» з увінчаною рогами головою і покриттятою шерстю тілом.

Комунікаційні канали палеолітичного мистецтва виконували соціальні функції, які можна розділити на: явні, усвідомлювані найдавнішими людьми, – це магічна (культова) функція і «педагогічна» функція – передача корисного досвіду поколінню, яке підростає; і неявні, але дуже важливі функції – інтелектуальна – розвиток абстрактного мислення і естетична – розвиток почуття гармонії, краси, завдяки спогляданню художньо насиченних творів талановитих майстрів.

Невербальний і вербальний канали в їх неразривній єдності послужили вихідною базою для формування усної комунікації; іконічний і символьний канали започаткували документну комунікації. Усна комунікація і документна комунікація – два роди соціальної комунікації, які зіграли визначальну роль у становленні ороакустичній (словесній) і книжкової культурі (див. далі). Вихідні канали дали поштовх для появи нових штучних каналів, які за своїм джерела діляться на дві групи: художні, що виникли у сфері мистецтва, й технічні, що виникли у сфері техніки.

Художні комунікаційні канали сягають своїм родом в палеолітичне мистецтво, але зрілих форм вони досягли в класичній Стародавньої Греції (VI-V ст. До н. Е..). Перелічимо їх.

- Музика і танець – похідні невербального каналу.

- Поезія та риторика – похідні вербального каналу.

- Театр – синтетичний вид мистецтва,об'єднує вербальні і невербальні засоби.

- Графіка і живопис – похідні іконічного каналу.

- Скульптура та архітектура – похідні каналу символьних документів.

Звичайно, найважливішою подією для розвитку цивилизації був винахід писемності, тобто відкриття ще одного документного каналу. Писемність – результат еволюції іконічного каналу. Відомі такі віхи цієї еволюції. Чудовий палеолітичний живопис в епоху мезоліту (14-10 тис. років назад) встрачають жвавість і реалістичність, схематизуються і спрощується. Потім слідувало неолітичне мистецтво, яке ще більше позбавляється образної виразності, набуває однотипності. Однотипність і одноманітність малюнків є ознакою піктографії – рисуночних листів, звідки прямий шлях до ієрогліфів Стародавнього Єгипту і Месопотамії.

Не зайвим буде задуматися над питанням: що послужило причиною загасання вражаючого злету винаходу мистецтва на зорі людства? Не можна повірити, що перевелися геніальні художники і залишилися тільки ремісники. Причиною може бути тільки одна: ті сакрально-культові та педагогічні функції, які виконував іконічний канал, перейшли до іншого комунікаційному каналу – усного мовлення; виразні потенції живого слова стали достатніми для задоволення комунікаційних потреб родових общин мисливців і збирачів. У соціальній пам'яті переважний розвиток отримала усна передача всіляких текстів від покоління до покоління, а не трудомістка петрографія. У цьому факті видно взаємозалежність документальних і недокументальних каналів, спільність їх суспільного призначення.

Отже, писемність – це дітище художнього каналу, і разом з тим – першовідкривач ряду технічних каналів, що сприяють розвитку не пізнавально-естетичних ресурсів соціальної комунікації, а її утилітарної ефективності: оперативності передачі, зниження собівартості, підвищенню тиражну, збільшення дистанції та комфортності. Рукописання книг в XV столітті в Західній Європі змінило мануфактурне книгодрукування. У XIX столітті відбулася пропромислова революція, завдяки якій документна комунікація знайшла поліграфічну і целюлозно-паперову промисловість, що забезпечила багато тисячні тиражі газет, журналів, книг і величезний книжковий ринок.

Разом з тим, з'явилися технічні винаходи, які значно розширили комунікаційні можливості вихідних каналів: невербальний канал збагатився фотографіями, а вербальний отримав звукозапис (винахідник фонографа Т.Едісоном в 1877 р.); завдяки телефону (запатентований А.Беллом в 1876 р.) Вербальна комунікація позбулася просторових обмежень; телеграф, винайдений ще раніше (1832 р. – російський винахідник П.Л.Шилінг, 1837 р. – американський винахідник С.Морзе), дозволив миттєво надсилати текстові повідомлення з одного материка на інший; фотографія кинула виклик реалістичномк живопису, а кіно (1895 р.) було оголошено могильником театру. На стику позовів винайшли радіо (1895 р. – А.Попов, 1897 р. – Г.Марконі). Відбулася, можна сказати, перша технічна революція у сфері соціальних комунікацій.

XX століття стало свідком другої технічної революції, плодами якої з'явилися фототелеграф і телебачення, відеозапис, комп'ютерний зв'язок, електронна пошта, що виросла в кінці 90-х років в глобальну комунікційнк систему Інтернет. Друга технічна революція знаменувала поява нового роду соціальної комунікації – електронної комунікації. Становлення електронної комунікації ще не завершено. Багатообіцяючі можливості мультимедіа (текст + зображення, яке рухається + звук), ведуться експерименти з розпізнавання текстів і зображень, по мовному вводу і висновку інформації в комп'ютерних системах. Можно сказати, що ми знаходимося на порозі синтезу всіх відомих нам різновидів комунікації: усної, документної, електронної.

Огляд еволюції комунікаційних каналів представлено на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Огляд еволюції комунікаційних каналів

Залежно від матеріально-технічного оснащення, тобто від застосовуваних каналів, розрізняються роди соціальної комунікації. Рід комунікації – сукупність споріднених комунікаційних каналів. Їх є три.

Усна комунікація, яка використовує, як правило, одночасно і в нерозривній єдності природні невербальні та вербальні канали; її емоційно-естетичний вплив може бути посилено за рахунок використання таких художніх каналів, як музика, танець, поезія, риторика. До усної комунікації відносяться подорожі з пізнавальною метою – ексекспедиції, туризм.

Документна комунікація, що застосовує штучно створені документи, спочатку – іконічні і символьні, а згодом писемність, друк і різні технічні засоби для передачі смислів в часі і просторі.

Електронна комунікація, заснована на космічному радіозв'язку, мікроелектронній і комп'ютерніц техніці, оптичних пристроях запису.

Всі три роди взаємодіють один з одним, утворюючи змішані, гібридні комунікаційні канали, які з'являються завдяки використанню різноманітних технічних засобів в усній і документній комунікції. Рис. 4.2 схематично ілюструє співвідношення різних родів комунікації.

Звичайно, комунікаційні канали еволюціонували не самі по собі, не спонтанно, а під дією соціально-культурних і техніко-економічних чинників, котріе вимагають окремого поянесння. В даній темі обмежимося докладним розглядом соціальних функцій, механізмів дії та соціально-культурного значення перерахованих родів комуникації. Крім того, відзначимо їх обмеження і комунікаційні бар'єри, що перешкоджають їхньому розвитку.

Дата добавления: 2014-01-05