Інформація – фізичний феномен

Відображення в матеріалістичній філософії розуміється як атрибут матерії (звідси – назва концепції «атрибутивна»). Пов'язуючи відображення і інформацію, філософи-матеріалісти перетворюють інформацію у фізичний феномен, що не порушує матеріальної єдності світу. Біда в тому, що оголошуючи і відображення, і інформацію властивостями матерії, прихильники атрибутивної концепції втратили критерій розмежування відбивних та інформаційних явищ. Про це свідчить ототожнення відображення та інформації в запропонованих дефініціях. Так, інформація визначається як зміст (сутність) відбиття, основна грань (сторона, аспект) відбиття, інваріант відбиття, відображена різноманітність, нарешті, спосіб існування однієї системи через іншу. Так як сутність полягає насамперед у змісті та якісній визначеності об'єкта, то інформаційні процеси виявляються сутністю відбивних процесів, а процеси відображення – проявом інформаційних. Оскільки інформація – сутність відображення, то дефініціі обох понять збігаються. Якщо згадати, що відображення в свою чергу трактується як зміст (грань, аспект) взаємодії, то інформація виявляється змістом змісту і гранню граней.

Щоб вийти зі скрути, доводиться вдаватися до заплутаних поясненнь. Один з першовідкривачів проблематики інформації у вітчизняній філософії А.Д.Урсул, який висунув формулювання «інформація є відбита різноманітність», бачить відміну інформації від відображення в тому, що «інформація включає в себе не весь зміст відображення, а лише аспект, який пов’язаний з різноманітністю, відмінністю», а відображатися може не тільки різноманітність,а й одноманітність. Що таке «відображена одноманітність»? Багато авторів, у тому числі і А.Д.Урсул, розуміють відображення як «відтворення властивостей, сторін, рис, які складають зміст відображуваного об'єкта». Одноманітність тому й називається одноманітністю, що воно ніяких відмінних властивостей, сторін і рис не має. Якщо тільки не уподібнюватися середньовічним схоластам, які примудряються розрізняти чотири сорти вакууму, то слід визнати, що «відображенае одноманітність» – це порожній образ, безсмітовне відображення. Відображення завжди відтворенням різноманіття, тому інформація, що розуміється як відображена різноманітність, є відображенням (відображення, образ), і нічого більше. До цього ж висновку приходимо, якщо інформація зводиться до «способу існування однієї системи через іншу».Таким способом може бути лише збереження відображуваного у відображаючому, наприклад в пам'яті.

Безнадійно заплутується питання про співвідношення теорії відображення і теорії інформації (не математичної, а «загальної»). Предмет першої – об'єктивно існуючі відображувальні процеси, предмет другої – інформаційні процеси, які атрибутивна концепція оголошує змістом (сутністю, інваріантом і т.п.) перших. Абсолютно незрозуміло, яким чином одна теорія може вивчати зміст предмета іншої теорії, не підміняючи собою останню.

Статус фізичного феномена інформація знаходить в «природно-науковій» концепції інформації, яка ставить її в один ряд з категоріями речовини та енергії. Це трактування прийняте багатьма науковими авторитетами, у тому числі А.І.Бергом, В.М.Глушковим, А.П.Єршовим, В.І.Сіфорова. Принципова відмінність її від атрибутивної концепції полягає в тому, що в ній важко виявити взаємозв'язок відображення і інформації, зате ясно проглядається тенденція до ототожнення інформації з організацією. Інформація виглядає вже «природно-науковим підтвердженням» не стільки притаманного матерії властивості відображення, як властивості організації. Формула «матерія = речовина + енергія + організація» витісняється формулою «матерія = речовина + енергія + інформація». Наслідком подібних поглядів є своєрідний «панінформізм», висновки про те, що інформація «існувала і буде існувати вічно», що вона «міститься у всіх без винятку елементах та системах матеріального світу», «проникає в усі «сфери» життя людей і товариств» і т д. З «панінформізму» випливає, що інформація в якості однієї з трьох основ світобудови, повинна слугувати першопричиною таких властивостей матерії, як відображення і організація. Значить, відображення потрібно пояснювати з інформації, а не навпаки, як роблять атрибутивісти.

Іншою крайністю «панінформізму» є інформаційний гносеологізм, який пояснює пізнавальні процеси таким чином. Так як «будь-яку комбінацію частинок, речовин або розумових конструкцій можна вважати кодом «чогось», отже, все, що нас оточує, є в якомусь сенсі інформацією». Пізнання зводиться до декодування інформації, яка «внесена і закріплена» в анатомії тваринного або в структурах нейрофізіологічного характеру, в мікроскопічних або субмікроскопічних особливостях клітинного ядра, коротше – в пізнаваних об'єктах. При цьому відчуття трактується як результат перетворення зовнішньої інформації у внутрішню, матеріальної – в ідеальну. Загалом, чуттєве і раціональне пізнаня, досвід, інтуїція, виявлення сутності речей і подій, спроби тлумачення «тексту книги природи» – все це окремі випадки декодування інформації «про щось», відображеної в навколишній дійсності. Нагадаємо, що в «доінформаційну епоху» природі приписувалася і осмисленістьЮ,і натхненність (див. розсправ 1.2).

Популяризатори і фантасти не могли оминути своєю увагою панінформізм. З'явилося опис країни «Інфорія», де інформація вирощується на полях, з брикетів інформації будуються будинки, харчуються не хлібом, а інформацією, бо хліб – не що інше, як «порція інформації для шлунка, для нервових клітин, для кишечника і в кінцевому рахунку – для всього організму».

Бавлячись грою розуму навколо рівнянь ентропії, негентропії, інформації, деякі автори не помічаючи курйозності міркувань про те, що камінь на вершині гори має більшу поінформованість, ніж камінь біля його підніжжя, бо ентропія першого менше; що «атом це надзвичайно поінформована система... Адже кожен електрон в точності знає, який стан для нього дозволений, а які заборонений».

Дата добавления: 2014-01-05