Підсумки

Інші концепції

Точкам зору, викладеним у пунктах 7.1.2 і 7.1.3, притаманна одна спільна риса: презумпція об'єктивного (незалежно від людської свідомості) існування інформації. Їх антиподами слугуютьь скептичні міркування з приводу реальності інформації, агностичної заяви про непізнаваність інформації (інформація – невизначене вихідне поняття), нарешті, негілистичне заперечення об'єктивності (онтологізаціі, фізікалізаціі) інформації.

Пропонується використовувати інформацію як міру найрізноманітніших властивостей і відносин реальних об'єктівтів і систем. Наприклад: невизначеності, притаманні даному набору альтернатив; неоднорідності розподілення матерії і енергії в просторі і в часі; змін, якими супроводжуються всі процеси, що протікають у світі; різноманіття; складності; організованість; активність відображення і т.д. Сюди можна для повноти картини включити ще негентропії як міру впорядкованості (Л.Брілюена) і негінформацію як «міру труднощів пізнання стану системи» (П.Шамбадаль).

Полярними поглядами на природу інформації є не атрибутивна і функціональна концепції, як гадалося раніше, а, так би мовити онтологічне і методологічне її розуміння. Перше: інформація належить об'єктивній дійсності в якості природного явища матеріального світу або невід'ємній функції високоорганізованих систем, включаючи людину; друге: інформація – продукт свідомості, пізнавальний інструмент, абстрактна фікція, штучно створена людьми. Ці дві крайності несумісні, потрібно вибрати щось одне. В іншому випадку інформація виявляється одночасно феноменом, функцією, фікцією; річчю, властивістю, ставленням; існуючою всюди і яка ніде не виявляється; кількістю і якістю, пізнаваною і непізнаванною і т.д. Саме цей нейморний хаос має місце зараз в науковому свідомості. Здавалося б, не можна не погодитися зі словами М.І.Сетрова, наведеними в пункті 7.1.4. Інформація, подібно флогістону або ефіру, ніяк не проявляє себе в реальній дійсності. Немає таких реалій, відповідно до яких можна було б сказати: ось це інформація, а не повідомлення, не сигнал, не знання, не відображення, не структура і т.п.Інформація в «чистому» вигляді – абстракція. Але, всупереч очевидності, переважна більшість вчених, інженерів, просто носіїв сучаснї мови говорять і думають так, як ніби інформацію можна реально створити, одержати, передати, зберегти. Саме «онтологічне» розуміння інформації виявилося пануючим. Чому?

7.2. Ефект «інформаційних окулярів»

Принципова відмінність між онтологічними і методологічними концепціями полягає в тому, що вони відводять інформації різне місце в механізмі громадського пізнання, який відповідає схемі на рис.7.1. Пояснимо дію цього механізму. Об'єкти пізнання – жива і нежива природа, суспільство, людина, що вивчаються різними галузями знання (суб'єктами пізнання). Результатом пізнання є суспільне знання в документованій або недокументованій формі, яке включається в соціальну пам'ять. Громадське знання – не безладна сума фактів і концепцій, а відносно впорядкована і структурована ідеальна система, яка більш-менш адекватно відображає об'єктивну реальність.

Методологічні концепції відносять інформацію до системи суспільного знання і трактують її як метод осмислення досліджуваних явищ, наприклад оцінка їх невизначеності і несподіванки, математичне ділевання, оптимізація кодування повідомлень і т.п. Так, математична теорія інформації К.Шеннона успішно використовується в області технічної комунікації і в обчислювальній техніці.

Рис.7.1. Схема суспільного пізнання

Онтологічні ж концепції вбачають в інформації об'єкт пізнання, який потрібно знайти, відкрити в реальній дійсності, подібно тому як відкриваютлись мікроби або зоряні туманності. Наприклад, раніше було не відомо, що інформація – атрибут матерії, і ось академік В.М.Глушков роз'яснює: «Абсолютно неправильно пов'язувати з поняттям інформації вимоги її свідомості, як це має місце при звичайному, життєвому розумінні цього терміна. Інформацію несуть не тільки позначені буквами листи книги або людська мова, але і сонячне світло, складки гірського хребта, шум водоспаду, шелест листя і т.д.». Колишні біологи не могли знайти критерій для розмежування живої та неживої природи, тепер же специфіку життя стали вбачати в інформаційних процесах, невідомих неживому космосу. Таким чином Всесвіт представлявся в «інформаційних фарбах». Як це сталося? У всьому винен ефект «інформаційних фарб». Пояснимо суть справи.

З дитинства всім відома чудова фантазія «Чарівник Смарагдового міста». Ілюзія смарагдовості створювалася завдяки спеціальним окулярам, які необхідно було обов’язково постійно носити всім мешканцям міста. Якщо окуляри знімалися, смарагдове місто зникало. У науці після епохальних публікацій Н.Вінера та К.Шеннона отримав повсюдне визнання інформаційний підхід, суть якого полягає в розгляді об'єктів пізнання через призму категорії інформації. Саме інформаційний підхід виконує функцію «інформаційних окулярів», що дозволяють побачити світ в «інформаційному світі».

У 60-х роках почалася справжня епідемія інформатизаціі. Болгарський академік Тодор Павлов в цей час не без подиву зауважив: «Фізіологи, психологи, соціологи, економісти, технологи, генетики, мовознавці, естети, педагоги та інші шукають і знаходять інформацію майже у всіх органічних,г ромадських і розумових процесах». Саме так: «шукають і знаходять». Але оскільки загальноприйнятої дефініції інформації не було, а були несумісні один з одним концепції, то дослідники стали називати інформацією те, що їм через їх «інформаційні окуляри» здавалося на неї схожим. У результаті з'явилися десятки наукових визначень інформації, пристосованих до потреб фізіології, психології, соціології та інших приватних наук. При цьому феномен інформації не виявлявся заново, не відкривався допитливими дослідниками в об'єктах пізнання, а інформацією називалися вже відомі речі, властивості, явища. Наприклад, послідовники великого російського фізіолога І.П.Павлова його знамениті «сигнальні системи», що служили для розкриття механізму умовних рефлексів, стали іменувати «інформаційними системами»; психологи стали створювати інформаційніні моделі сприйняття і пам'яті; інженери і кібернетики взялися розробляти інформаційно-технічні пристрої, системи, мережі; генетики виявили в хромосомах генітичну інформацію і т.д.

Не можна не звернути увагу на те, що «інформаційними» іменувалися найчастіше комунікаційні, іноді – організаційні явища. Типи смислової комунікації, представлені на рис. 1.2, при погляді на них через «інформаційні окуляри», виглядають типами інформації. Дійсно, генетична комунікація = генетичний інформаційний процес; психічна (внутрішньоособиста) комунікація = психічний інформаційний процес; соціальна комунікація = соціально-інформаційна діяльність; технічна комунікація (рис.1.3) = передача машинної інформації. При цьому відповідні смисли та повідомлення ототожнювалися з інформацією. Виходить, що інформація та інформаційні процеси – це результат інформаційного підходу до комунікації. Комунікація являє собою об'єкт пізнання, існуючий незалежно від суб'єкта, що пізнає. Але вона виглядає інформацією, якщо суб'єкт, який пізнає, одягає «інформаційні окуляри», аналогічно як виглядали смарагдовоми будинки в царстві чарівника Смарагдового міста.

Виходячи зі сказаного, найбільш загальне, родове понятя інформації можна визначити так:

Інформація – інструментальне поняття інформаційного підходу, зміст і обсяг якого зміни і залежать від досліджуваних комунікаційних та організаційних явищ. Говорячи просто, інформація – це інформаційний підхід до комунікації і організації. Інформація та інформаційний підхід утворюють єдність, яка полягає у тому, що інформаційний підхід обов'язково пов'язаний з використанням поняття інформації, а інформація не існує поза інформаційним підходом.

Загальнонаукова експансія інформаційного підходу причинно обумовлена не суб'єктивними пристрастями вчених та інженерів, а причинами цілком об'єктивними. Ці причини полягають в стрімкому рості комунікаційних процесів в умовах індустріальної неокультури. В індустріальній ГКС підвищилася суспільна значущість розумової праці, науки (згадаймо «наукоцентризм»), політичної діяльності (згадаймо «політікоцентризм»), в геометричній прогресії стали зростати документні потоки і фонди. Класичні бібліотечно-бібліографічні методи комунікаційного обслуговування масових аудиторий (і особливо – вимогливих спеціалістів) виявилися неефективними. Коротше – виникла ситуація комунікаційної кризи, яка стала інтерпретуватитися як інформаційна криза. Розглянемо більшї уважно цю ситуацію.

Документальні служби та документалістика як теорія документального обслуговування (див. розділ 3.4) після другої світової війни втратили соціальний авторитет. Наукове співтовариство, а слідом за ним і громадська думка почали пов'язувати надії на подолання інформаційної кризи з утворенням інформаційних служб, які організовувалися у всіх розвинених індустріальних країнах. У СРСР в 1952 р.був організованной Інститут наукової інформації Академії наук СРСР, перетворений в 1955р. у Всесоюзний інститут наукової і технічної інформації (ВІНІТІ). Була створена потужна ієрархічно побудована Державна система науково-технічної інформації (ДСНТІ), яка включала 4 рівні органів науково-технічної інформації (НТІ): всесоюзні, галузеві (у всіх міністерствах і відомствах), регіональні (у всіх економічних районах), місцеві (у великих і середніх науково-дослідних інститутах, конструкторських бюро, на промислових підприємствах,у вишах і т.д.). Ця система являла собою не що інше як комунікаційну систему, що забезпечує комунікційне обслуговування фахівців народного господарства. Але цю систему ніколи не називали «комунікаційною», а завжди – інформаційною. Причиною цьому, мабуть, був авторитет інформаційного підходу, а може бути, заперечення комунікаційної проблематики ідеологічними органами як нібито антимарксисткьої.

Так чи інакше, але сталося характерне «розмалюювання» соціально-комунікаційної системи «інформаційними фарбами», яке виразилося в таких термінологічних еквівалентах:

- Соціальна комунікація = Соціальна інформація.

- Комунікаційна система = Інформаційна система.

- Реципієнт = Споживач інформації;

- Комунікаційний канал = Інформаційний канал.

- Комунікаційна діяльність = Інформаційна діяльність.

- Комунікаційне обслуговування = Інформаційне обслуговування.

- Комунікаційні засоби = Інформаційна техніка.

- Соціальна пам'ять = Інформаційні ресурси.

- Зображення = Візуальна інформація.

- Усна комунікація = Мовна інформація.

- Документ = Документальна інформація.

- Комунікаційна потреба = Інформаційна потреба і т.д.

Практичні досягнення ДСНТІ в частині здійснення комунікаційного обслуговування фахівцяв дуже значні і вимагають особливого розгляду, що виходить за рамки метатеоретичного узагальнення. Але для нас особливий інтерес представляють теоретичні новації в області конкретних наукових дисциплін, які вивчають феномен інформації. Ці дисципліни називаються інформаційною наукою (Information Science), інформатикою, інформологією, інформаціологія і т.п. Їх зміст може стати одним з джерел метатеорії соціальної комунікації. Тому ми зупинимося на їх характеристиці в наступному параграфі. А зараз повернемося до інформаційного підходу.

Використання інформаційної термінології в якості псевдонімів для позначення комунікаційних реалій не можна вважати коректним використанням інформаційного підходу. Інформаційний підхід коректно застосовується в методологічних концепціях, чітко розмежовують об'єкти пізнання і інформаційніний інструментарій об’єкта, який пізнає. Так, К.Шеннон, пропонуючи математичні формули для підрахунку кількості інформації в комунікаційних повідомленях, переданих телефонно-телеграфним каналом, ні в якому разі не ототожнював виражену в байтах інформацію з повідомленнями або змістом повідомлень. Точно так само в комп'ютерних експериментах чітко розрізняють інформаційні моделі від модельованого ними фрагмента реальної дійсності. Якщо ж, озброївшись «інформаційними окулярами», інформаційні працівники та інженери, які експлуатують інформаційну техніку, не оперують ніякими формулами і моделями, а просто ототожнюють інформацію з сигналами, повідомленнями, текстами, документами, то таке звернення з інформаційним підходом слід визнати некоректним.

Ще одним прикладом плутанини, що виникає з некоректного застосування інформаційного підходу, може слугувати проблема розмежування понять «соціальна інформація» і «знання», до якої часто зверталися різні автори-суспільствознавці. Пропоновані ними критерії розмежування можна підсумувати таким чином:

- Інформація – об'єктивний енергетичний процес, який відбувається в соціумі, в машині або в живому організмі, а знання – суб'єктивний продукт пізнаня, явище ідеальне. У цьому випадку залишається відкритим питання про об'єктивізацію знання, тобто перетворення його в інформацію, бо в іншому випадку інші люди не зможуть дізнатися про ідеальні продукти, вироблених свідомістю суб'єкта; точно так само неясно, як реципієнт перетворює «об'єктивну» інформацію в суб'єктивний зміст своєї свідомості.

- Інформація – знання в комунікабельній формі, спосіб передачі (транспортування) знання, що рухається. Тут інформація – не особливе, відмінне від знаня явище, а позначення певного стану знаня, так само як пар – агрегатний стан води. На теоретичному рівні дивно вважати, що знання саме по собі «не інформація», але воно «перетворюється на інформацію» як тільки починає використовуватися.

- Інформація – сировина для отримання знання, напівфабрикат, сурогат знання; в свою чергу дані виступають в ролі напівфабрикату інформації. Таким чином між поняттями дані – інформація – знання встановлюється те ж логічне відношення, що і між поняттями зерно – борошно – хліб. Але ці логічні відносини не є критеріями розмежування, бо будь-яке знання може виступати в якості інформації, а будь-які дані представляють собою знання – результат людського пізнання.

- Семіотичне трактування інформації висловлюються у двох протилежних, на перший погляд, судженняях: а) знання – дана у відчуттях інформація, яка набула знакову форму, б) інформація – це знання, втілене в знаковій формі.

Ці судження сумісні, тому що в першому мається на увазі пізнавальний процес, а в другому – процес комунікаційний. Але обидва вони не повні, оскільки перше виводить за межі знання чуттєві образи, емоції, бажання, що не піддаються вербалізації, а друге те ж саме залишає за межами інформації.

Отже, ясності досягти не вдається. Причиною невдачі є некоректний підхід: спочатку знання замасковане під інформацію, а потім спробували їх розмежувати. Висновок з наведених точок зору можна зробити тільки один: соціальна інформація є знанням, точніше – псевдонім знання в рамках некоректного інформаційного підходу.

Однак, чому ж некоректний підхід настільки популярний? Справа в тому, що інформаційний підхід у некоректному режимі виконує такі практично корисні функції:

- Номінативна функція. Слово «інформація» спочатку використовувалося в якості назви реально існуючих речей, наприклад: «служба науково-технічної інформації», «інформаційний працівник», «інформаційна техніка» і т.д. Тут «інформація» виступає не як наукове поняття, а як найменування предметів певного класу.

- Конструктивна функція. Інженери, які конструюють і експлуатують інформаційну техніку, сприймають інформацію як реальне «робоче тіло», подібне рідині в гідравліці або струму в електротехніці, не відчувають некоректності цього сприйняття (тут ототожнюються сигнали і інформація) і не можуть від неї відмовитися.

- Описово-пояснювальна функція часто реалізуєтся в природних і суспільних науках. При цьому має місце своєрідне пояснення «невідомого через невідоме» Наприклад, нам невідомі справжні механізми пам'яті, розуміння, мислення, але можна переконливо обговорювати ці складні психічні явища за допомогою поняття інформації, яке інтуїтивно осягається: пам'ять – це сховище інформації (див. рис.3.2.; розуміння – кодування інформації; мислення – обробка інформації. Особливо вдало описуються і поясняться за допомогою інформаційних моделей спілкування між людьми і сигналізація тварин, управління і зв'язок в технічних пристроях і біологічних системах. Тут реалізується потенціал узагальнення, завжди присутній в понятті інформації. Можна сказати, що в описово-пояснювальних схемах конкретних наук інформація – це не «знята невизначеність», в якості якої вона постає в математичній теорії інформаціїї, а «вічна невизначеність».

Дата добавления: 2014-01-05