ПОЛОЖЕННЯ. про патологоанатомічне дослідження померлих

про патологоанатомічне дослідження померлих

3.2.1. Порядок оформлення медичної документації на померлих в лікувально-профілактичному закладі.

Встанавлення факту настання біологічної смерті хворого проводиться в лікувальному закладі черговим або лікуючим лікарем, про що в історії хвороби робиться відповідний запис з вказівкою часу смерті в годинах та хвилинах.

До тіла померлого прикріплюється бірка з вказівкою про лікувальний заклад — відділення, прізвища, імені та по батькові померлого, року народження та дати смерті, основний клінічний діагноз. Труп без затримки доставляється в морг чи прохолодне примі-

щення, виділене для зберігання трупів, з температурою 0- +4 С. Пов'язки, дренажі, інтубаційна та трахеостомічна трубка, катетери залишаються на місці.

Зразу ж після настання смерті хворого лікуючий лікар складає посмертний клінічний діагноз, епікриз.

У посмертному клінічному епікризі підлягають відображенню такі питання:

дата початку захворювання та скарги хворого;

дата первинного звернення по медичну допомогу з вказівкою куди та до кого звернувся хворий, яку отримав допомогу;

дата та місце первинної госпіталізації, назва всіх лікувальних закладів, де в подальшому обстежувався чи отримував лікування хворий, зміст діагностичних та лікувальних заходів;

узагальнена характеристика перебігу захворювання за час перебування в кожному лікувальному закладі;

дата госпіталізації в даний лікувальний заклад, діагноз при направленні, попередній діагноз, заключний діагноз, дати їх встановлення, зміст проведених лікувальних заходів

(при проведенні операцій -- назва операції, тривалість, вид наркозу);

дата появи, характер симптомів ускладнень, дата їх розпізнання, вжиті заходи;

клінічна характеристика термінального стану, зміст реанімаційних заходів;

час встановлення біологічної смерті в годинах та хвилинах.

Заключний клінічний діагноз є медичним висновком про характер захворювання що було у хворого, безпосередню причину та механізм настання смерті. Він має бути патогенетично зумовлений, відповідати клінічним фактам.

Оформлена історія хвороби померлого підписується лікуючим лікарем, завідуючим лікувального відділення.

3.2.2. Порядок патологоанатомічного дослідження померлого.

Після констатації смерті покійник лежить у відділенні ще дві години.

Терміновий розтин трупа дозволяється одразу ж після встановлення біологічної смерті хворого. Впорядкований патологоанатомічний розтин померлих проводиться в години, означені розпорядком роботи патологоанатомічного бюро (відділення). Історія хвороби подається в патологоанатомічне бюро (відділення) в найближчий час після смерті хворого (при настанні смерті після 12-00 вона має бути доставлена не пізніше 9-ї години наступного дня).

Прийом та реєстрація тіл померлих проводиться санітаром патологоанатомічного бюро (відділення), який перевіряє наявність бірки на трупі, ознаки його гниття, зубних протезів з кольорового металу та цінних речей, про що робить відмітку в книзі реєстрації прийому та видачі тіл померлих і доповідає завідуючому відділенням.

Патологоанатом приступає до впорядкованого патологоанатомічного дослідження трупа тільки після вивчення історії хвороби та іншої медичної документації померлого.

Без історії хвороби розтин проводити не можна. Бо саме там лікар, що лікував хворого, записував усе про пацієнта. На розтині патологоанатом детально та уважно вивчає морфологічні зміни у всіх органах і тканинах. Адже на розтині можна виявити те, що

не було розпізнано за життя і, що суттєво змінить діагноз.

На патологоанатомічному розтині зобов'язані бути присутніми завідуючий лікувального відділення та лікуючий лікар. Дозволяється присутність інших лікарів лікувального закладу. Це не цікавість, це - обов'язок.

Перед початком патологоанатомічного розтину проводиться огляд трупа з оцінкою стану шкірного покриву, видимих слизових оболонок, визначення маси тіла та його довжини. Патологоанатомічний розтин має бути повний, з дослідженням всіх порожнин тіла та внурішніх органів, а при необхідності хребтового каналу, кісткового мозку труб-

частих кісток, периферичних судин та нервів, вегетативних нервових вузлів. Як основний метод патологоанатомічного розтину необхідно застосовувати спосіб повної евісцерації (по Шору).

Після завершення патологоанатомічного розтину патологоанатом оформляє лікарське свідоцтво про смерть по формі № 106/У - 84.

Гістологічне дослідження органів та тканин трупа проводиться в усіх випадках. Для цього під час розтину забираються шматочки органів та тканин і поміщаються у фіксуючий розчин.

При необхідності гістологічне дослідження може проводитися під час розтину шляхом виготовлення препаратів на заморожуючому мікротомі чи кріостаті.

З матеріалу, взятого для гістологічного дослідження, вирізаються шматочки, які після реєстрації в книзі обліку роботи лаборанта з секційним матеріалом піддаються подальшій обробці. Решта матеріалу зберігається в 10% розчині нейтрального формаліну до закінчення всіх досліджень, після чого за розпорядженням лікаря знищується у

встановленому порядку.

Гістологічне дослідження органів трупа має бути закінчене не пізніше 5 діб після розтину.

Для уточнення характеру захворювання, його етіології та патогенезу, механізмів настання смерті слід ширше використовувати бактеріологічні, вірусологічні, серологічні, цитологічні, імуноферментні та інші методи дослідження. Взяття матеріалу проводиться у відповідності з інструкцією по забору матеріалу з трупа для бактеріологічного, біохімічного, біофізичного, вірусологічного дослідження.

Патологоанатомічне дослідження померлих дозволяється проводити безпосередньо за встановленням факту біологічної смерті, але не пізніше однієї доби з моменту смерті.

Розтин трупів осіб, що померли від гострих інфекційних захворювань чи при підозрі на них, проводиться по можливості в перші години після настання смерті, бажано в присутності спеціаліста протиепідемічного закладу, який забирає матеріал для бактеріологічного та вірусологічного досліджень. Найбільш надійні результати забезпечують бактеріологічні та вірусологічні дослідження, проведені в перші 6-8 годин після настання смерті, як виняток — 24 години.

Рідини, що виливаються при розтині трупів осіб, що померли від гострих інфекційних захворювань, та стічні води збираються в посуд з дезинфікуючими розчинами (наприклад, хлорного вапна), витримуються в ньому не менше 2-х годин, після чого зливаються в каналізаційну мережу.

Після закінчення розтину трупів осіб, що вмерли від гострих інфекційних захворювань, перед зашиванням виконаних на трупові розрізів органи та порожнини його обробляються дезинфікуючим розчином (наприклад, розчином карболової кислоти чи хлораміну). В порожнини трупа закладається ганчір'я, змочене дезинфікуючим розчином. Труп обмивається 1% розчином хлораміну. Секційний стіл старанно обмивається дезинфікуючим розчином, інструменти стерилізуються, білизна, що використовувалася при розтині (халати, простирадла), дезинфікується.

3.2.3. Документація патологоанатомічних досліджень померлих.

У кожному випадку патологоанатомічного дослідження в обов'язковому порядку складається протокол патологоанатомічного дослідження, який включає в себе такі розділи:

паспортна частина з кодувальним стовпчиком та переліком питань для статистичної розробки на ЕОМ;

клінічний епікриз;

клінічний діагноз;

текст протоколу розтину;

дані гістологічного дослідження;

патологоанатомічний діагноз;

патологоанатомічний епікриз.

Паспортна частина протоколу патологоанатомічного дослідження заповнюється на підставі історії хвороби померлого. В ній вказуються — прізвище, ім'я та по батькові померлого, його вік, лікувальний заклад, в якому він помер, назва відділення.

Для використання електронно-обчислювальної техніки для аналізу даних патолого-анатомічних досліджень в правій частині титульного листка протоколу патологоанатомічного дослідження розміщений кодувальний стовпчик, який треба заповнювати.

Клінічний епікриз протоколу патологоанатомічного дослідження складається патологоанатомом в лаконічній формі. Особлива увага приділяється відображенню даних про своєчасність розпізнання хвороби та первинної госпіталізації хворого.

У випадку смерті від гострих хірургічних захворювань (кишкова непрохідність, апендицит, перфоративна виразка шлунка та ін.), гострих інфекційних та інших захворювань, при яких необхідна негайна госпіталізація хворого та невідкладна операція, крім дати вказуються години початку захворювання, звернення до лікаря, госпіталізації та оперативного втручання.

В клінічному епікризі вказуються результати спеціальних досліджень, що характеризують перебіг основного захворювання (лабораторні та біохімічні дослідження крові, сечі, кісткового мозку, рентгенологічні дослідження; серологічні реакції, показники кров'яного тиску) в обсязі, необхідному для підтвердження (чи виключення) даної нозологічної форми захворювання. В кінці клінічного епікризу вказуються сумарні дози антибіотиків, що вживалися, гормонів, кількість перелитої крові та кровозамінників.

У випадку настання смерті в ранньому післяопераційному періоді в клінічному епікризі протоколу патологоанатомічного дослідження наводяться докладні дані, що стосуються проведеної операції та ведення хворого в післяопераційному періоді. При цьому на окремому листку графічно (по годинах та хвилинах) відмічаються показники

гемодинаміки та дихання, зміст та обсяг інфузійної терапії.

В текстовій частині протоколу патологоанатомічного дослідження докладно, послідовно та об'єктивно викладаються всі зміни, що були виявленні при розтині трупа. Спершу описується склад тіла, колір шкірного покриву та видимих слизових оболонок, вказується зріст та маса тіла. При наявності операційних рубців вказується їхня довжи-

на, напрямок у відповідності з анатомічними ділянками, зовнішній вигляд, а також наявність в них катетерів та випускників та ін. При описуванні порожнин трупа відмічається розміщення внутрішніх органів, наявність в порожнинах вмісту та його вигляд, стан серозних оболонок. Описування внутрішніх органів в тексті протоколу слід прово-дити по системах в такій послідовності: головний мозок та спинний мозок, органи дихання, органи кровообігу, органи кровоутворення, кістково-м'язова система.

Патологічні зміни внутрішніх органів та тканин описуються об'єктивно, без нав'язування особистої думки патологоанатома, користуючись загальноприйнятими одиницями та різновидностями кольорів, уникаючи порівнянь з розміром та кольором тих чи інших предметів. При цьому не слід застосовувати діагностичну термінологію (пневмонія, нефрит тощо) та скорочення слів. Описувати зміни необхідно, не допускаючи можливість трактувань, що суперечать одне одному.

При описуванні незмінених внутрішніх органів вказуються лише їхні розміри, маса та відмічається відсутність видимих патологічних змін. Якщо які-небудь органи не досліджуються, вказують причину.

У випадках смерті хворих після операцій, що супроводжувались видаленням тих чи інших органів або тканин, в протоколі розтину дається детальний опис операційного матеріалу та ділянки оперативного втручання, анатомічного взаємозв'язку органів та

тканин, який виник після операції, стан анастомозів, культі порожнистих органів та ін.

Текстова частина протоколу патологоанатомічного дослідження завершується перерахуванням матеріалів, взятих з трупа для проведення гістологічного, бактеріологічного, бактеріоскопічного та інших досліджень.

В кінці протоколу вказується посада, прізвище та ініціали всіх посадових осіб лікувального закладу, що були присутні на розтині.

Патологоанатомічне дослідження завершується формулюванням патологоанатомічного діагнозу та складанням патологоанатомічного епікризу з виділенням безпосередньої причини та механізмів смерті, порівнянням клінічного та патологоанатомічного діагнозів, встановленням характеру та причин недоліків в наданні медичної допомоги.

3.3 Значення аутопсії для медичної науки і практичної здоровоохорони.

1. Розтин має велике пізнавальне значення, так як сприяє нагромадженню знань про патологію людини на органному, системному, тканинному, клітинному і субклітинному рівнях.

2. Він дозволяє проводити співставлення клінічного і патологоанатомічного діагнозів, що сприяє покращенню лікувально-діагностичних заходів в лікувальних закладах, і здійснювати контроль над діяльністю відділень лікарень.

3. Проведення аутопсій дозволяє виявити дефекти в обстеженні хворого, аналізувати методи консервативного, оперативного лікування, виявляти помилки лікаря (діагностичні, лікувально-технічні і ін.).

4. Ретроспективний аналіз летального завершення сприяє здійсненню наукового контролю за лікувальною діяльністю лікарів.

5. Аутопсії відводиться також велика роль в медичній освіті і в підвищенні кваліфікації лікарів.

6. Розтин сприяє нагромадженню матеріалів, які відображають структуру захворюваності і смертності, що дозволяє планувати роботу органів здоровоохорони.

7. Аутопсія також має велике санітарно-епідеміологічне значення, так як сприяє виявленню інфекційних захворювань, попереджуючи тим самим розповсюдження інфекцій.

8. Завдяки розтинам можливе вивчення морфогенезу і патогенезу захворювань, тобто виявлення динаміки структурних змін в процесі розвитку хвороби від початкових до незворотніх.

9. Аутопсія сприяє вивченню маловідомих і захворювань, що рідко зустрічаються, виявленю нових нозологічних форм, природного і лікувального патоморфозу, виявленню сутності патоморфозу.

10. Розтин трупів померлих має важливе значення для розвитку медичної науки, так як фундаментальні дослідження в області медицини неможливі без морфологічного обгрунтування.

11. Розтин є головною базою для розробки проблем танатології і танатогенезу, тобто вчення про причини та механізми смерті.

Недивлячись на значні успіхи в удосконаленні методів сучасної морфології, розтин і сьогодні залишається основним методом, за допомогою якого патологоанатом отримує уяву про матеріальний субстрат, хворобу з врахуванням прижиттєвих спосте- режень про причину і механізм смерті.

Результати аутопсії і сьогодні залишаються найбільш достовірними фактами при аналізі лікувально-діагностичних заходів і організації лікувальної справи в лікарнях.

Література:

1. Хазанов А.Т., Чалисов И.А. Руководство по секционному курсу. — М., Медицина, 1984. — 176 с.

2. Секционный курс (методические рекомендации). — Ташкент., 1985. — 118 с.

3. Струков А.И., Серов В.В. Патологическая анатомия. — М., Медицина, 1995. — 643 с.

4. Струков А.И., Серов В.В. Патологическая анатомия. — М., Медицина, 1993. — 674 с.

5. Струков А.И., Серов В.В. Патологическая анатомия. — М., Медицина, 1985. — 656 с.

6. Струков А.И., Серов В.В. Патологическая анатомия. — М., Медицина, 1979. — 527 с.

7. Общая патология человека. Руководство /под ред. академика А.И. Струкова/. — М., Медицина, 1992. — в 2 томах.

8. Лекции по общей патологической анатомии, общий курс /под ред. В.В. Серова, М.А. Пальцева/. — М., 1996. — 280 с.

9. Лекции по патологической анатомиии болезней: частный курс /под ред. В.В. Серова, М.А. Пальцева/. — М., 1996. — 336 с.

10.Саркисов Д.С., Пальцов М.А., Хитров Н.К. Общая патология человека: Учебник. — М., Медицина, 1995. — 272 с.

11.Патологическая анатомия болезней человека /под ред. А.Н. Чистовича/. — Л., 1963. — 496 с.

12.Давыдовский И.В. Общая патология человека. — М., Медицина, 1969.-- 610 с.

13.Патологическая анатомия болезней плода и ребенка /под ред. Т.Е. Ивановской и Л.В. Леоновой. — М., Медицина, 1989. — в 2 томах.

Дата добавления: 2014-01-05