Лікувально-контрольна комісія (ЛКК)

Лікувально-контрольна комісія організується у всіх лікарнях. Вона призначена для всебічного та кваліфікованого з'ясування обставин та особливостей перебігу захворювання, безпосередньо причини та механізму настання смерті, недоліків надання медичної допомоги хворим, які померли в даному лікувальному закладі, а також в поліклініці, вдома, в районі, що обслуговується цим закладом.

Відповідальним за організацію та стан роботи комісії є головний лікар лікувального закладу, щорічним наказом якого визначається склад комісії. Головою комісії, як правило, призначається заступник головного лікаря по медичній частині, постійними членами (3-5чол):

- головні медичні спеціалісти, завідуючі відділеннями, завідуючий відділенням патологоанатомічного бюро чи ПАВ та один з ординаторів-клініцистів як секретар. Останній склад комісії встановлюється в оперативному порядку в залежності від характеру захворювання у померлого при неодмінній участі патологоанатома, що проводив розтин. Лікарів, що брали участь в лікуванні хворого, членами комісії призначати не слід.

Засідання комісії призначається в строк не пізніше 15 діб після смерті хворого і проводиться систематично 1 раз на місяць. Короткі доповіді лікуючого лікаря, патологоанатома та рецензента заслуховуються, якщо були недоліки догоспітального періоду.

ЛКК обговорюються і аналізуються історії хвороби померлих, також в випадках, що закінчилися тяжкими ускладненнями. При цьому ЛКК виявляє всі помилки, недолі-ки, допущені при обстеженні хворого, при встановленні діагнозу, при призначенні та проведенні лікування.

В завдання ЛКК входить:

а) систематичний контроль по відділеннях лікарні, повноти клінічного, лабораторного, рентгенологічного, електрокардіографічного та інших методів обстеження хворих, правильністю та своєчасністю їх лікування, включаючи оперативні втручання;

б) виявлення дефектів роботи операційного блоку, аптеки, лабораторії, рентгенівського, фізіотерапевтичного, патологоанатомічного та інших відділень та кабінетів;

в) виявлення недоліків лікування і догляду за хворими шляхом вибіркового вивчення і перевірки скарг, що поступають;

г) контроль за лікувальним харчуванням хворих.

д) контроль за правильністю та своєчасністю консультацій;

е) систематичний контроль за впровадженням і широким використанням найно-віших методів дослідження та лікування.

Отже, ЛКК повинні шляхом аналізу діяльності лікарів та їх помилок, шляхом проведення заходів по усуненні недоліків в лікувально-діагностичному процесі відділень сприяти підвищенню кваліфікації лікарів, а також підвищенню рівня лікувально-діагно-стичної роботи лікувальних закладів.

Лікарські помилки, їх причини та джерела

Лікарські помилки — це помилки лікаря при виконанні своїх професійних обов'язків, є наслідком добросовісного "заблуждения" і не містять складу злочину. В це поняття входять дії, які не можуть бути передбачені і попереджені лікарем; лікарська помилка не є результатом халатного, безвідповідального відношення лікаря до своїх обов'язків, нерадивості або зловмисної дії. В зв'язку з цим незалежно від їх наслідків лікар не може бути покараним ні в дисциплінарному, ні в кримінальному порядку.

Професійні помилки у лікаря зустрічаються як і в представника любої іншої професії. Але в зв'язку з тим, що лікар має справу їз здоров'ям та життям людей, його помилки можуть набувати великого соціального значення.

Лікарські помилки можуть бути умовно розділені на тактичні і технічні. В залежності від етапу, на якому вони допущені, виділяють також діагностичні, лікувальні і профілактичні помилки.

Класифікація лікарських помилок:

1) діагностичні помилки;

2) помилки, зв'язані з лікувальними заходами;

3) організаційні помилки;

4) помилки у веденні медичної документації;

5) помилки поведінки медичного персоналу в лікувальному закладі;

6) помилки, зв'язані з проведенням профілактичних заходів.

1. Діагностичні помилки.

- неправильний вибір методів дослідження для встановлення діагнозу;

- неправильна оцінка їх результатів;

- особливості дитячого організму і т.д.

2. Лікувальні помилки.

Вони поділяються на тактичні і технічні.

а) Тактичні:

- неправильна госпіталізація хворого (хірургічного);

- помилки у визначенні показань або протипоказань до тієї чи іншої операції, а також в виборі часу і об'єму хірургічного втручання;

- передозування лікарських препаратів, неправильне призначення їх, незастосування необхідного лікарського засобу, використання інфікованої крові та інших рідин.

б) Технічні помилки зустрічаються при інструментальних, діагностичних і лікувальних маніпуляціях:

- залишення сторонніх тіл в ранах і порожнинах;

- перфорація стінки матки при абразії, пошкодження стінки сечового міхура при цистоскопії;

- перерізання судин, нервів, сечоводів при оперативних втручаннях.

3. Організаційні помилки.

- зриви в обслуговуванні викликів по швидкій допомозі, а також лікувальних установ;

- відсутність зв'язку стаціонару і поліклініки, недоліки в диспансерному спостереже нні, затримка з оглядом хворих і наданням екстренної допомоги;

- дефекти в забезпеченні ліками, кров'ю і т.д.

4. Помилки у веденні медичної документації.

Аналізу піддаються медична карта стаціонарного хворого, протоколи розтинів, амбулаторні карти померлих.

Помилки у веденні медичних карт стаціонарного хворого:

а) неправильне оформлення клінічного діагнозу:

- неакуратність його написання (записи різним чорнилом, нерозбірливим почерком, самовільне скорочення слів);

- невдалий порядок розміщення окремих розділів діагнозу;

- відсутність дати встановлення діагнозу;

- оформлення діагнозу не за нозологічними формами захворювань;

- відсутність поділу діагнозу на основні захворювання, ускладнення і супутні захворювання;

- підміна основного захворювання в патогенетичному відношенні основними клінічними проявами хвороби, які часто є ускладненнями його.

б) порушення в відображенні динаміки розвитку захворювання, зокрема, даних щоденних обходів, консультацій, консиліумів;

в) недостатнє відображення проведених лабораторних та спеціальних досліджень (рентгенскопія, ендоскопія та ін.).

5. Помилки поведінки медичного персоналу в лікувальному закладі стосуються нерідко порушення принципів деонтології.

Про причини смерті може говорити родичам тільки лікар-патологоанатом, який не повинен давати приводу для того, щоб дії лікуючих лікарів розцінювались родичами померлого як проступок чи злочин (лікарський).

6. Помилки, зв'язані з профілактичними заходами (прививки, вакцинації, біологічно активні речовини).

Дослідження біопсійного та операційного матеріалу

Відповідальним розділом роботи патологоанатома в лікувальній установі є мікро-скопічне дослідження прижиттєво видалених органів або їх шматочків (біоптатів).

Біопсія (грецьке bios-життя, opsis-зорове сприйняття, зір) - прижиттєве висічення (взяття) ділянок тканин і органів для мікроскопічного дослідження з діагностичною метою.

В даний час значно зросла можливість прижиттєвого вивчення практично любого органу.

Згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України № 81 від 12.05.92р. патогістологічному дослідженню підлягають всі діагностичні біопсії, всі органи та тканини, видалені при хірургічних втручаннях, а також посліди, зішкріби при абортах, проведені у відділенні даного лікувально-профілактичного закладу та прикріплених до нього ліку-вальних закладах.

Патогістологічні дослідження проводяться з метою:

- уточнення та підтвердження клінічного діагнозу;

- встановлення діагнозу в клінічно неясних випадках;

- визначення початкових стадій захворювань;

- розпізнавання (диференціальної діагностики) різних за формою та походженням запальних, гіперпластичних та пухлинних процесів;

- визначення радикальності операції;

- вивчення динаміки патологічного процесу;

- вивчення структурних змін, що виникли в тканинах чи новоутвореннях під впливом лікування, тощо.

Це дає можливість оцінити ефективність лікування, доцільність дальнійшого його проведення. Такий контроль за лікуванням сприяє правильному підбору адекватних лікувальних заходів і виявленню побічної їх дій.

Особливо велике значення має біопсія в онкології, як ведучий діагностичний метод, без якого неможлива точна верифікація новоутвору, а значить, і призначення раціонального лікування. Крім того, біопсія дозволяє контролювати якість лікування, визначати ступінь лікувального патоморфозу, тобто проводити об'єктивний контроль за ходом змін в пухлині, прогнозувати перебіг захворювання.

Біопсія має також велике значення для прижиттєвої діагностики непухлинних процесів: в хірургії, гінекології, гематології, отоларингології, урології, нефрології та ін.

Матеріалом для біопсії можуть служити:

1) шматочок тканини;

2) зішкріб слизової;

3) матеріал, отриманий пункцією широкою порожнистою голкою;

4) клітини і частинки тканин із нормальних рідин організму, наприклад крові, сечі;

5) клітини і частинки тканин із патологічних рідин, наприклад із плеврального ексудату, харкотиння і т.д.

Матеріал для прижиттєвого гістологічного дослідження практично можна отримати із любих тканин і органів різними способами, в залежності від чого існує декілька видів біопсії:

1. Інцізійна (відкрита) біопсія, при якій шматочок тканини висікається безпосередньо із патологічного вогнища або за допомогою хірургічного доступу до нього. Тканина для послідуючого гістологічного дослідження видаляється хірургічним шляхом. Якщо патологічне вогнище видаляється повністю, то говорять про тотальну (ексцизійну) біопсію (видалення червоподібного паростка, мигдаликів, жовчного міхура лімфовузлів, шкірних новоутворів). Інцізійна біопсія повинна проводитись з дотриманням певних правил:

- висікати слід ділянку в межах здорової тканини, яка повинна межувати з патологіч-ним вогнищем;

- не слід брати тканину із некротизованого вогнища;

- розміри шматочка повинні бути достатніми для проведення гістологічного дослідження;

- бережне відношення до оточуючих тканин, мінімальне травмування їх.

До інцізійних біопсій відносяться матеріал, що отримується гінекологами при вишкрібанні порожнини матки (зішкріби ендометрію). Він підлягає гістологічному дослідженню повністю.

2. Пункційна біопсія, при якій стовпчик тканини для дослідження отримують шляхом пункції спеціальною голкою, троакаром, або трепаном. Така біопсія зазвичай проводиться під місцевою анестезією. Пункційній біопсії можуть підлягати різніоргани: печінка, нирки, легені, селезінка, серце, кістковий мозок, сіновіальні оболонки, лімфатичні вузли, головний мозок.

3. Аспіраційна (цитологічна) біопсія — матеріал отримують шляхом аспірації (відсмоктування) через голку шприца або спеціальними інструментами вмісту із порожнистих органів або порожнин, наприклад, із порожнини матки, плевральної чи черевної порожнин, із шлунку або ж безпосередньо із товщі паренхіматозних органів (наприклад, печінки). Аспіраційна біопсія широко застосовується для цитологічного аналізу.

4. Ендоскопічна біопсія застосовується в ході ендоскопічного дослідження при захворюваннях шлунку, кишечника, печінки, нирок, органів дихання, кровотворення та імунної системи. Цапками ендоскопу добувають стовпчики тканини з патологічного вогнища, який піддається гістологічному чи цитологічному дослідженню: правильно, коли проводяться обидва види морфологічного дослідження.

За особливостями способу одержання матеріалу біопсія може бути:

- відкритою (операційною) - інцізійна біопсія глибоко розміщеного органу або тканин, при якій проводиться попереднє розсікання поверхневих тканин;

- прицільною - біопсія проводиться під візуальним контролем в час ендоскопії.

В залежності від термінів відповіді біопсія може бути:

- плановою - відповідь дається через 4-5 дні;

терміновою (екстренною)- негайне гістологічне дослідження взятого матеріалу з відповіддю через 20-25 хв.

Термінова біопсія широко використовується в онкології і зазвичай проводиться в ході хірургічної операції для вирішення питання про об'єм і характер оперативного втручання. При повторних біопсіях визначається характер змін, які викликані лікуванням, тобто встановлюється лікувальний патоморфоз та оцінюється ефективність лікування.

Матеріал для морфологічного дослідження, отриманий шляхом біопсії, називають біоптатом. До операційного матеріалу відносяться тканини і органи, видалені при хірургічній операції. Дослідження операційного матеріалу дозволяє підтвердити діагноз захворювання, з приводу якого виконувалось оперативне втручання, а також визначити його прогноз. Незалежно від мети хірургічного видалення патологічно змінених тканин, вони обов'язково підлягають гістологічному дослідженню (грижеві мішки, апендикси, мигдалики, легені, шлунки, пухлини та ін.).

Дата добавления: 2014-01-05