Ф. Тютчев, В. Соловйов та І. Франко про кохання

Кохання і закоханість

КОХАННЯ

Дуже часто найістотнішим фактором шлюбного вибору називають любов, кохання. Кохання – надзвичайно складний об'єкт для психологічного і соціологічного аналізу. Його вивчення вимагає міждисциплінарного дослідження, що включає методи психології, соціології, біології, етнографії, історії, мистецтвознавства, інших наукових галузей. Не маючи за завдання синтез усіх фактів і ідей, що стосуються феномену кохання, зупинимося на деяких результатах і проблемах його психологічного й соціологічного дослідження, найтісніше пов'язаних зі шлюбним вибором.

З любовними переживаннями пов'язані цілком певні відчуття, належність яких саме до кохання не викликає сумнівів у їх носіїв. Так, проаналізувавши опис 240 респондентами своїх відчуттів, К.Дайон і К.Дайон дійшли висновку, що в набір пов'язаних з коханням переживань входять ейфорія, депресивні відчуття, схильність до фантазій, порушення сну, загальне збудження і труднощі в концентрації уваги. Іншими словами, закоханість – це особливий стан людини, який не може дуже довго існувати без змін.

Зміни можуть бути різними, у тому числі може бути й зникнення кохання. Образно про це написав Ф.І.Тютчсв (відрядковий переклад мій. – С.Г.): любов – це сон, а сон – одна мить; і рано чи пізно людина має прокинутися (Тютчев Ф.И. В разлуке єсть вьісокое значенье //Избранное. – М.: Худож. лит., 1957.- С.180). Коли настає "пробудження", людина виявляє, що її партнер не такий, яким здавався. Стають помітними певні якості, на які раніше увага не зверталася. Тоді можуть виникати підозри, що партнер приховував свої недоліки. Насправді, причина часто полягає в іншому.

Можна уявити, що ставлення до когось із захопленням, приписування йому різних позитивних екстраординарних якостей обслуговує якісь важливі людські потреби. Наприклад, чоловіки схильніші до ідеалізації, ніж жінки. Можливо, це пов'язано з фізіологічними особливостями чоловічого збудження, у якому нервові імпульси відіграють істотнішу роль.

При ідеалізації того, кого люблять, відбувається завищення по­зитивних якостей партнера і часткове – ігнорування негативних. Точну оцінку цьому феномену дав відомий філософ В.С.Соловйов, який вважав, що ідеалізація – це не неправильне, а інше відчуття, при якому закоханий дійсно бачить, візуально сприймає в об'єкті свого кохання не те, що інші. Закоханому здається, що його об'єкт любові має те, до чого він прагне, чого йому хочеться. Однак "довічна" любов може бути тільки до ідеального об'єкта. Ідеальним може бути тільки Бог, а звичайна людина ідеальною, довершеною практично бути не може. Звідси й випливає неможливість назавжди зберегти прекрасні почуття в первісному стані.

Ідеалізація не обов'язково стосується ставлення до конкретної людини. Це може бути установка, прагнення, марення, жадання. Герой твору І.Я.Франка "Я не тебе люблю, о ні", обожнюючи дівчину, яку кохає, але з якою неможливі любовні взаємини, з ніжністю описує її, і врешті-решт робить висновок, що він любить власну мрію, "що десь у серденьку на дні відмалечку леліє" (Франко І. Я не тебе люблю, о ні // Вибрані твори: В 3 т. – К:Дніпро, 1973 -Т.І. – С. 161-162).

Дата добавления: 2014-01-07