Т. Кемпер та Л.Каслер про кохання

З. Фрейд про кохання

Треба додати, що передумовою кохання можуть виступати як позитивні, так і негативні емоційні стани, наприклад страх. При цьому тільки важливо, щоб вони забезпечували певний рівень фізіологічного збудження. Чи є якісь особистісні схильності до сильних і глибоких переживань? Фактичних даних у цьому питанні дуже мало. Загальновизнаним є такий погляд: високий рівень прийняття себе забезпечує можливість любові до іншої людини. Як відзначав З.Фрейд, "нарцистичне лібідо, або лібідо "я", здається нам великим резервуаром, із якого висипаються уподобання до об'єктів і в який вони знову повертаються" (Фрейд 3. Очерки по психологии сексуальности. – К.:3доровье,1990.- С.92-111). Так чи інакше, сучасна психологія підтверджує біблійну мудрість: "Полюби ближнього як самого себе". Виходячи саме з цього постулату, в американських школах зараз існує програма виховання в учнів самоповаги "Полюби себе".

Явно недостатньо поки що знань про те, які якості роблять людину привабливою не в короткочасних, а в довгострокових любовних стосунках. Є підстави передбачати, що головними детермінантами виступають тут не окремі особистісні властивості об'єкта, а його інтегральні характеристики, такі як рівень психічного здоров'я, самоприйняття, компетентність і т.д.

Інший дослідник Т.Кемпер у будь-яких взаємовідносинах виділяє два незалежних фактори:

– владу, тобто здатність силою примусити партнера зробити те, чого ти хочеш,

– і статус – бажання партнера йти назустріч вимогам суб'єкта.

Потрібний результат у другому випадку досягається, таким чином, не силою, а позитивним ставленням партнера. Базуючись на цих факторах, Т.Кемпер виділяє сім типів любовних стосунків у парі:

1) романтичне кохання, у якому обидва члени пари володіють і статусом, і, оскільки кожен з них може "покарати" іншого, позбавивши його проявів свого кохання, владою по відношенню до партнера;

2) братська любов, що ґрунтується на взаємнму високому статусі й характеризується низькою владою – відсутністю можливості до примусу;

3) харизматична любов, у якій один партнер володіє і статусом, і владою, інший – тільки статусом. Прикладом таких стосунків у ряді випадків можуть бути взаємини в парі Вчитель – учень;

4) "зрада" – один партнер володіє і владою, і статусом, інший тільки владою. Прикладом таких взаємин, що й дало назву цьому типу, може бути ситуація подружньої зради, коли для партнера, що вступив у нові стосунки, інший зберігає владу, але вже не викликає бажання йти йому назустріч, тобто втрачає статус;

5) закоханість – один із партнерів володіє і владою, і статусом, інший – не користується ні тим, ні іншим. Ілюстрацією таких взаємин може бути одностороння любов, або любов "без відповіді";

6) "поклоніння" – один партнер володіє статусом, не маючи влади, інший не має ні статусу, ні влади. Така ситуація виникає при відсутності реальної взаємодії між членами пари, наприклад, при закоханості в літературного героя чи актора, знайомого лише по фільмах;

7) любов між батьками і маленькою дитиною. Один партнер тут має високий статус, але низьку владу (дитина), інший (батьки) – низький статус, бо любов до нього ще не сформувалась, але високий рівень влади.

Дана типологія є досить корисною для аналізу емоційних стосунків. Конкретні взаємини можуть бути описані відповідно до того, у якій мірі в них представлена любив кожного із семи виділених тут типів (немає необхідності пояснювати, що мова йшла про чисті типи, будь-які реальні стосунки носять комплексний характер і до одного гину практично ніколи не зводяться). Моделі кохання, які існують у психології та соціології, відрізняються ще одним параметром, де любов виступає як свідчення слабкості й недосконалості людини, або, навпаки, як конструктивна основа цього почуття.

До моделей першої групи може бути віднесена, наприклад, теорія Л.Каслера. Він вважає, що існують три причини, що примушують одну людину полюбити іншу.

Це, по-перше, потреба в підтвердженні своїх установок і знань про світ. Кохана людина слугує джерелом їх валідизації.

По-друге, тільки кохаючи, можна регулярно задовольняти сексуальну потребу, не зазнаючи при цьому почуття сорому.

По-третє, кохання, на думку Л.Каслера, є конформною реакцією по відношенню до норм суспільства. Любов як емоція, вважає вчений, не має специфічних, властивих тільки їй фізіологічних проявів. изменение своего поведения под влиянием других лиц

Каслер пояснює це тим, що вона являє собою сплав різних емоцій, домінуючу роль серед яких відіграє страх, у даному випадку – страх втрати джерела задоволення своїх потреб. Таким чином, закоханість у когось (тобто постійний страх втратити його) робить людину невільною, залежною, тривожною, заважає її особистісному розвитку. Закохана людина ставиться до об'єкта свого кохання вкрай амбівалентно (тобто суперечливо, двоїсто, з почуттям задоволення і незадоволення). Вона одночасно має до нього й позитивні почуття, наприклад вдячність як джерело життєво важливих благ (насамперед психологічних), і негативні – ненавидить його як такого, хто має над нею владу і може в будь-який момент припинити підкріплення. Дійсно вільна людина, за Л.Кеслером, – це людина, що не відчуває кохання.

Дата добавления: 2014-01-07