Р. Хатіс про любов

Е. Фром про любов

Це хитросплетіння було пізніше фактично і незалежно підтверджено Е.Фроммом, який висловив думку про те, що "любов – це не обов'язково ставлення до певної людини; це установка, орієнтація характеру, яка задає ставлення людини до світу взагалі, а не тільки до одного "об'єкта любові" (Фромм 3. Искусство любить. – М.:Педагогика, 1990.- С.62).

Типовою психологічною пасткою, у яку часто потрапляє подруж­жя, є уявлення про те, що, отримавши любовну прихильність від парт­нера, вони досягають бажаної мети. Однак чи здатна людина володіти коханням? Якби це було можливим, любов існувала б у вигляді якого-небудь предмета, субстанції, яку людина може мати як власність. На думку Е.Фромма, у дійсності існує тільки акт кохання. Любити – це значить здійснювати якусь продуктивну діяльність, що передбачає прояв інтересу, турботи, пізнання, душевного відгуку, вияв почуттів, насолоди. Вона може бути спрямованою на людину, дерево, картину, ідею. Ця діяльність збуджує й підсилює відчуття повноти життя, вона є процесом самооновлення і самозбагачення.

Цікаво, що любовні переживання і пов'язана з ними поведінка має певну статеву специфіку, причому спрямування різниці далеко не завжди відповідає традиційним уявленням про психологічні особливості чоловіків і жінок. Так, всупереч стереотипам чоловіки в цілому характеризуються більшим рівнем романтизму, ніж жінки, вони легше й швидше закохуються, у більшою мірою поділяють романтичні уявлення про кохання. Бажання закохатись – сильніша підстава для чоловіків для початку взаємин, ніж для жінок. У жінок кохання проходить швидше, ніж у чоловіків, вони частіше виступають ініціаторками розриву й легше його переживають.

Поведінка людини в стані закоханості певною мірою залежить від того, яка це любов.

У соціології та психології існує багато спроб класифікацій любові. Так, Е.Фромм формулює п'ять типів любові:

1. братську,

2. материнську,

3. еротичну,

4. любов до себе і

5. любов до Бога.

Треба зауважити, що переоцінка якостей партнера (у розумінні завищення оцінки) часто відбувається під впливом його соціальних успіхів, професійних якостей або уявних якостей. Хіба не люблять часто просто тому, що кохають офіцера, комерсанта, спортсмена, чи "престижну" людину. Такі кліше (вони, до речі, часто пропагуються масовим мистецтвом) складають момент неусвідомленої самомістифікації в любовному виборі.

Досліджуючи відчуття, переживання закоханих людей, американський дослідник Р.Хаттісс виявив шість складників любові:

1. повагу,

2. позитивні почуття до партнера,

3. еротичні почуття,

4. потребу в позитивному ставленні з боку партнера,

5. почуття близькості та інтимності

6. та почуття ворожості.

Останній із виділених Р. Хатісом чинників заслуговує особливої уваги. Негативні почуття у синдромі любовних переживань хоч і суперечать романтичному канону, але є цілком закономірними. Любовні стосунки виключно значимі для їх учасників, вони передбачають тісний контакт між людьми і їх взаємну залежність (хоча б на побутовому рівні). Об'єкт кохання не може в цій ситуації не викликати час від часу негативних почуттів, наприклад, роздратування. Багато ж людей, як показує практика, відмовляються прийняти закономірний характер періодичної появи негативних переживань і або оправдовують їх, приписуючи партнеру навіть не властиві йому негативні прояви, і як наслідок проводять переоцінку і партнера, і своїх з ним стосунків, або витісняють ці почуття, що, природно, також має деструктивні наслідки для стосунків у парі. Якби люди краще усвідомлювали закономірність прояву взаємного негативізму на фоні й у межах любовних стосунків, можливо це допомагало б правильно себе поводити в напружених, конфліктних ситуаціях.

Дата добавления: 2014-01-07