Злочини проти власності

ТЕМА 7.

1. Загальна характеристика та види злочинів проти власності.

2. Загальна характеристика та кваліфікуючі ознаки корисливих посягань на власність, пов’язаних з протиправним обертанням майна або інших предметів на користь винного чи інших осіб.

3. Кримінально-правова характеристика крадіжки.

4. Кримінально-правова характеристика привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

1. Загальна характеристика та види злочинів проти власності. Родовим об'єктом даних злочинів є відносини власності, тобто правовідносини, що виникають між власником майна і всією рештою членів суспільства з приводу володіння, користування та розпорядження майном, що належить йому. Додатковими безпосередніми об'єктами окремих злочинів проти власності є особа потерпілого (життя, здоров'я, свобода, честь і гідність), а також громадська безпека.

Предметом злочинів проти власності може виступати чуже майно, право на майно (стосовно шахрайства (ст. 190 КК) і вимагання (ст. 189 КК), а також дії майнового характеру (стосовно вимагання (189 КК).

Під чужим майном як предметом злочинів проти власності розуміється сукупність речей (включаючи гроші та цінні папери), які характеризуються наступними ознаками:

1) фізичним;

2) економічним;

3) соціальним;

4) юридичним.

Фізична ознака означає, що відповідно до чинного кримінального законодавства України майно як предмет злочинів проти власності повинно бути предметом матеріального миру. Тому різного роду ідеї, переконання, немайнові права і т. ін. не є предметом цих злочинів, оскільки не мають властивостей предметів матеріального миру.

Економічна ознака предмету злочинів проти власності означає, що майно, для того, щоб виступати предметом цих злочинів, повинно мати певною матеріальну або духовну цінність, тобто споживацьку вартість. Предмет матеріального миру, який не здатний задовольняти ті або інші людські потреби, не може бути предметом цих злочинів зважаючи на його непотрібність, незатребуваність.

Соціальна ознака означає, що предмети матеріального миру можуть бути визнані предметом злочинів проти власності лише в тому випадку, якщо вони мати вартість, тобто витягнуті з природного стану і в них в тій або іншій формі був вкладена, упредметнена людська праця.

Юридична ознака означає, що майно є чужим для винного, і, як правило, має власника, тобто належить на праві власності державі, колективу або приватній особі, а також не є предметом злочинів, відповідальність за які передбачена статтями інших розділів Особливої частини КК.

Таке майно може:

- на момент здійснення злочину знаходитися у фондах власника - числитися на балансі юридичної особи, вважатися тим, що юридично поступив до фондів підприємства або знаходитися у власника;

- бути переданим власником в службове або інше тимчасове користування іншим особам, або для перевезення, переробки, ремонту і т.ін.;

- бути протизаконно вилученою з фондів власника (наприклад, крадіжка викраденого майна).

Не є чужим майно, що знаходиться в сумісній власності подружжя, а також осіб, що сумісно ведуть сільське (фермерське) господарство.

Не є предметом злочинів проти власності майно, яке правомірно вибуло з фондів власника

Об'єктивна сторона більшості злочинів проти власності характеризується здійсненням активних дій. І лише такі злочини, як знищення майна (статті 194 і 196 КК) заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК) і порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК) можуть бути вчинені шляхом бездіяльності.

Основна частина даних злочинів сформульована як злочини з матеріальним складом - обов'язковими ознаками об'єктивної сторони є вчинення суспільно небезпечного діяння, настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння матеріальної шкоди власнику і наявність причинного зв'язку між діянням і результатом, що наступив. Виняток становлять лише розбій (ст. 187 КК) вимагання (ст. 189 КК), погроза знищення майна (ст. 195 КК) і придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК), які вважаються закінченими з моменту здійснення суспільно небезпечного діяння.

Для багатьох злочинів проти власності обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є спосіб їх здійснення (насильницький або ненасильницький, таємний або відкритий та ін.).

Суб'єктивна сторона більшості злочинів проти власності характеризується виною у формі прямого наміру і наявністю корисливого мотиву. Виняток становлять злочини, передбачені статтями 196 і 197 КК, які характеризуються виною у формі необережності, а також умисні посягання на власність, для яких корисливий мотив не є обов'язковим (злочини, передбачені статтями 194, 195 і 198 КК).

Суб'єкт основної частини злочинів проти власності є загальним, причому відповідальність за крадіжку (ст. 185 КК), грабіж (ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК), вимагання (ст. 189 КК) і умисне знищення або пошкодження майна за наявності кваліфікуючих обставин (ч. 2 ст. 194 КК) наступає з 14 років. Спеціальним є лише суб'єкт привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК) і порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК).

Злочини проти власності, відповідальність за які передбачена розділом VI Особливої частини КК, можуть бути підрозділені на різні види залежно від способу і мотиву їх здійснення. По цих критеріях дані злочини можна систематизувати таким чином.

1. Корисливі посягання на власність, пов'язані з протиправним обігом майна або інших предметів на користь винного або інших осіб:

- крадіжка (ст. 185 КК);

- грабіж (ст. 186 КК);

- розбій (ст. 187 КК);

- викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання (ст. 188 КК);

- викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (ст. 188-1 КК);

- вимагання (ст. 189 КК);

- шахрайство (ст.190 КК);

- привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК).

2. Корисливі посягання на власність, не пов'язані з протиправним обігом майна на користь винного або інших осіб:

- заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК);

- привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 193 КК);

3. Некорисливі посягання на власність:

- умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК);

- умисне пошкодження об'єктів електроенергетики (ст. 194-1 КК).

- погроза знищення майна (ст. 195 КК);

- необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК);

- порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК);

- придбання, отримання, зберігання або збут майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК).

2. Загальна характеристика та кваліфікуючі ознаки корисливих посягань на власність, пов’язаних з протиправним обертанням майна або інших предметів на користь винного чи інших осіб. Корисливі посягання на власність, пов'язані з протиправним обігом майна або інших предметів на користь винного або інших осіб, мають ряд загальних ознак, що відрізняють ці злочини від інших злочинів проти власності.

З боку об'єктивної дані злочини можуть бути виражені у формі активних протиправних дій, що полягають у вилученні майна або придбанні права на майно, що знаходиться у фондах власника або особи, у володінні якої вони знаходяться, або вимозі здійснення на користь винного або інших осіб дій майнового характеру, з подальшим обігом цих предметів в свою користь або користь інших осіб.

Вилучення майна може бути як фізичним, при якому річ переміщається в просторі, фізично переходить з володіння власника в чуже протиправне володіння, так і юридичним, при якому відбувається перехід права власності на майно, зміна власника. В деяких випадках має місце як фізичне, так і юридичне вилучення майна (наприклад, при шахрайстві потерпілий не тільки фізично передає автомобіль, але і укладає договір купівлі-продажу).

Вилучення майна, придбання права на майно або здійснення на користь винного або інших осіб дій майнового характеру припускає спричинення власнику або іншому власнику матеріальної шкоди, який повинен бути виражений у вигляді прямого матеріального збитку. Заподіяння шкоди у вигляді упущеної вигоди, наприклад, в результаті тимчасового вилучення майна, не може розглядатися як ознака об'єктивної сторони злочинів проти власності.

Наступною ознакою, що характеризує дані злочини проти власності, є протиправність, яка означає, що особа вилучає чуже майно, придбаває право на майно або вимагає здійснення в його користь або користь інших осіб дій майнового характеру, на що воно не має ні дійсного (заснованого на законі або інших нормативних актах), ні передбачуваного права. Інакше такі дії не є злочинами проти власності, а при певних обставинах можуть тягти за собою кримінальну відповідальність за самоправство (ст. 356 КК).

До ознак даної групи злочинів, що характеризують їх об'єктивну сторону, відноситься безоплатність. Це означає, що винний не компенсує вартість вилученого майна, придбаного права на майно або виконаних дій майнового характеру, не залишаючи замість якого-небудь еквівалента (грошового, натурального або трудового). Дані злочини не виключаються і у випадках вилучення майна шляхом заміни його на менш цінне, проте при таких обставинах розмір заподіяної шкоди повинен визначатися різницею у вартості вилученого і залишеного майна.

Посягання на власність, пов'язані з протиправним обігом майна або інших предметів на користь винного або інших осіб, повинні бути вчинені способом, зазначеному в кримінальному законі. КК передбачає наступні способи здійснення таких злочинів:

- крадіжка (ст. 185 КК);

- грабіж (ст. 186 КК);

- розбій (ст. 187 КК);

- викрадення шляхом демонтажу і іншим способом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання (ст. 188 КК);

- вимагання (ст. 189 КК);

- шахрайство (ст. 190 КК);

- привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК).

Моментом закінчення більшості з даних злочинів є обіг майна або інших предметів в свою користь або користь третіх осіб, при якому у винного є реальна можливість розпорядитися або користуватися ним на свій розсуд. Такі злочини, як розбій (ст. 187 КК) і вимагання (ст. 189 КК) сформульовані як злочини з усіченим складом.

Суб'єктивна сторона корисливих посягань на власність, пов'язаних з незаконним обігом майна або інших предметів на користь винного або інших осіб характеризується виною у формі прямого наміру. Обов'язковою ознакою цих злочинів є наявність корисливого мотиву, під яким розуміється бажання особи задовольнити індивідуальну потребу шляхом протиправного, передбаченого кримінальним законом, заволодіння що не належить йому чужим майном або майновими правами, або шляхом незаконного звільнення від майнових зобов'язань або скорочення необхідних особистих витрат.

Суб'єктом даних злочинів є фізична, осудна особа, що досягла 16 років, за винятком крадіжки, грабежу, розбою і вимагання, за які відповідальність встановлена з 14 років. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 191 КК, виступає особа, якій майно було ввірено або знаходилося в його веденні, або службова особа.

Значна частина кваліфікуючих ознак корисливих посягань на власність, пов'язаних з обігом майна або інших предметів на користь винного або інших осіб, є загальними для всіх видів цих злочинів або декількох з них. Через це такі ознаки доцільно розглянути при аналізі загальної характеристики даних злочинів. При характеристиці ж окремих видів цих злочинів будуть проаналізовані лише ті кваліфікуючі ознаки, які є специфічними для даного складу.

Повторність злочинів, пов'язаних з протиправним обігом майна або інших предметів на користь винного або інших осіб (ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 191 КК). Відповідно до п. 1 примітки до ст. 185 КК в статтях 185, 186 і 189 -1 91 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187 (розбій), 262 (розкрадання, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем) чинного Кодексу. Відповідно до ч. 4 ст. 32 КК повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності на підставах, встановленим законом, або якщо судимість за цей злочин була погашена або знята.

У разі здійснення особою декількох злочинів, передбачених однією з вказаної статі (за відсутності інших кваліфікуючих ознак), його дії слід кваліфікувати за тією частиною статті, яка передбачає вчинення злочину повторно. При цьому додаткової кваліфікації за ч. 1 даної статті не потрібно. У разі здійснення декількох таких злочинів, передбачених різними статтями КК, перший злочин слід кваліфікувати за ч. 1 відповідної статті КК, а подальші за тими частинами статті КК, які передбачають вчинення злочину повторно (наприклад, вчинення крадіжки за відсутності кваліфікуючих ознак з подальшим вчиненням шахрайства слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 і ч. 2 ст. 190 КК).

Неодноразове вилучення майна у одного і того ж власника, якщо воно складалося з ряду тотожних дій, охоплювалося із самого початку єдиним наміром на заволодіння конкретним майном і вчинено одним способом, слід розглядати як один продовжуваний злочин, що виключає наявність повторності.

Здійснення злочинів за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 188, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 191 КК) відповідно до ч. 2 ст. 28 КК має місце у випадках вчинення їх спільно декількома особами (двома або більше), які наперед, тобто до початку злочину, домовилися про сумісне його вчинення. Такі особи можуть виступати як співвиконавцями, так і брати участь в вчиненні злочину разом з виконавцем як організатори, підбурювачі або посібники.

Вчинення таких діянь організованою групою (ч. 5 ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 188, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191 УК) є згідно ч. 3 ст. 28 КК таке здійснення злочину, коли в його приготуванні або вчиненні брало участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися в стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Проникнення в житло, інше приміщення або сховище, з яким було пов’язане вчинення злочинів, пов'язаних з протиправним обігом майна або інших предметів на користь винного або інших осіб, передбачено як кваліфікуюча ознака в ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 і ч. 3 ст. 187 КК.

Проникнення - це таємне або відкрите, насильницьке або ненасильницьке вторгнення в житло, приміщення або інше сховище з метою вчинення крадіжки, грабежу або розбою. Проникнення припускає протиправне отримання доступу до майна шляхом зусилля або насильства (фізичного або психічного), підкупу, обману, а рівно шляхом недозволеного входження в приміщення або інше сховище через відкриті двері.

Якщо винна особа опинилася в житлі або іншому приміщенні чи сховищі без наміру вчинити злочин, а потім викрало чуже майно, його дії не можна кваліфікувати як вчинені з проникненням в житло, приміщення або інше сховище. Тому не може розглядатися як дана кваліфікуюча ознака викрадення майна особою, що має через своє службове становище або через виконувану роботу доступ в таке приміщення (керівники, що служать, робітники, інспектора, охоронці та т. ін.). Проте, якщо винна особа опинилася в житлі, приміщенні або іншому сховищі з метою викрадення майна з відповідного дозволу, використовуючи при цьому дійсний або вигаданий мотив, то дії такої особи слід кваліфікувати як вчинені з проникненням в житло, інше приміщення або сховище.

Проникнення в місце знаходження майна є, коли винний проник в приміщення або інше сховище настільки, наскільки це йому було необхідно для заволодіння річчю (наприклад, викрадення майна через відкрите вікно без входу в приміщення, використовування для викрадення гачків і т.ін.).

Під житлом слід розуміти приміщення, яке призначене для постійного або тимчасового мешкання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будиночок і т.ін.), а також його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людей (балкони, веранди, комори і т.ін.). Не можуть вважатися житловим приміщення, що не призначаються і не пристосовані для постійного або тимчасового мешкання (окремі від житлових будов льохи, гаражі, інші будови господарського призначення).

Інше приміщення - ця будова, споруда, призначена для розміщення людей і матеріальних цінностей. Воно може бути як постійним, так і тимчасовим, як стаціонарним, так і пересувним. Під приміщенням розуміється внутрішня частина будови або споруди.

Інше сховище - це відведені для постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей ділянки території, які обладнані огорожею чи технічними засобами або забезпечені іншою охороною (пересувні автолавки, рефрижератори, сейфи і т. ін.). Мова йдеться про сховище, що представляє певну перешкоду для доступу до речей. Тому поняття «інше сховище» охоплює й обнесені огорожею (стіною, забором і т. ін.) ділянки території, які перегороджують вільний доступ людини до майна. Цим поняттям охоплюються і місця на відкритому повітрі, не обнесені огорожею, де знаходиться майно, до якого приставлена охорона (залізничні станції, тимчасові місця для зберігання майна і т. ін.).

Сховище слід відрізняти від ємностей, вмістищ і упаковок речей. Ємності та вмістища є конструкцією, необхідною за природою самій речі для її зберігання і зручності перевезення або перенесення (цистерни, ящики, інші ємності). Тому злом або розрізання ємностей і викрадення майна, що знаходиться в них, не охоплюється поняттям «проникнення в сховище».

Заподіяння значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 189 і ч. 2 ст. 190 КК). Згідно п. 2 примітки до ст. 185 КК значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому заподіяна шкода на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. Виходячи з цього, дана кваліфікуюча ознака може мати місце при сукупності наступних умов: 1) при вчиненні злочину шкода заподіяна фізичній особі (потерпілому); 2) заподіяна такій особі шкода повинна бути в розмірі не менше ста і не більше двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян; 3) з урахуванням матеріального положення потерпілого заподіяна шкода повинна бути для нього значною.

Вчинення злочину (заподіяння матеріальної шкоди при вимаганні) в крупних і особливо крупних розмірах передбачено в частинах 4 і 5 ст. 185, частинах 4 і 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 188, частинах 3 і 4 ст. 189, частинах 3 і 4 ст. 190 і частинах 4 і 5 ст. 191 КК. Пункти 3 і 4 примітки до ст. 185 УК встановлюють, що вчиненим в крупних розмірах визнається злочин, вчинений однією особою або групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів, а в особливо крупних розмірах - в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний податком мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Сума заподіяної шкоди повинна обчислюватися залежно від вартості майна в роздрібних, закупівельних або інших цінах, а при неможливості їх встановлення - на підставі висновку товарознавської експертизи. У випадках, коли для такого майна встановлений спеціальний порядок визначення шкоди, його вартість слід визначати відповідно до цього порядку (дорогоцінні метали, каміння та ін.). Якщо для визначення розміру шкоди встановлені відповідні коефіцієнти (відповідно до Порядку визначення розміру шкоди від розкрадання, недостачі, знищення (пошкодження) матеріальних цінностей, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116), то при кваліфікації за даною ознакою слід виходити з однократної вартості майна.

При кваліфікації даних злочинів, предметом яких є іноземна валюта, слід виходити з її однократної вартості за курсом Національного банку України на день вчинення злочину.

3. Кримінально-правова характеристика крадіжки. Об'єктом злочину є права власності на майно будь-яких осіб. Предмет злочину - будь-яке майно, що знаходиться у власності чи володінні юридичної або фізичної особи (будь-які речі або матеріальні цінності).

Об'єктивна сторона злочину - таємне викрадення чужого майна. Таке викрадення вчиняється непомітно для інших осіб, або винна особа вважає, що робить крадіжку непомітно.

Крадіжка вважається закінченою з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14 років.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Обов'язковою ознакою є корисливий мотив.

Змістом умислу винного охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на "їхніх очах", але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання яких в силу особливих зв'язків чи стосунків з ними розраховує винний тощо.

Кваліфікованими видами є вчинення крадіжки: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах; 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою; 6) з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 7) що завдала значної шкода потерпілому.

4. Кримінально-правова характеристика привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Об'єкт злочину - право власності, а також нормальна службова діяльність в окремих ланках службового апарату незалежно від форм власності. Предмет злочину - будь-яке майно або цінності, що були у віданні винного, стосовно якого ця особа мала певні повноваження.

Об'єктивна сторона злочину може виявлятися у формі: а) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; б) розтрата такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191); в) привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК). Привласнення - незаконне безоплатне утримання майна, що було ввірене особі або перебувало в її віданні на законній підставі. Утримання майна - невиконання вимог повернути майно у строк, що був встановлений, і володіння ним як власним. Розтрата - незаконне безвідплатне відчуження, використання або розтрачання майна, що було ввірене особі. Склад злочину - матеріальний.

Суб'єкт злочину - загальний, фізична осудна особа, яка досягла 16 років і якій майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало в її віданні. Суб'єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК) може бути лише службова особа.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Особа усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, передбачає та бажає настання суспільно небезпечних наслідків. Мотиви - корисливі.

Кваліфікуючими ознаками злочину (чч. 2-5 ст. 191 КК) є вчинення його: 1) шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем; 2) повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб; 4) у великих розмірах; 5) в особливо великих розмірах; 6) організованою групою.

Література до теми

1. Дьоменко С. Поняття вимагання за Карним кодексом України та його відмінність від чинного законодавства раніше. // Підприємство, господарство і право. - 2003. - № 6. - С. 71.

2. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002. - С. 230-288.

3. Кримінальне право України: Бібліографія. 1991-2002 / Уклали: М.В. Галабала, В.О. Навроцький, С.В. Хилюк.- К.: Атіка, 2004. - С. 140-143.

4. Кримінальне право України: Практикум: Навч. посіб. / Андрушко П.П., Шапченко С.Д. та ін.; За ред. С.С. Яценка. - 2-е вид., пере раб. і допов. - К.: Юрінком Інкрет, 2004. - С. 78-79.

5. Миненок М.Г. Корысть. Криминологические и уголовно-правовые проблемы / М.Г. Миненок, Д.М. Миненок; Ассоц. Юрид. центр. - СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. - 367 с.

Дата добавления: 2014-01-07