Дисфорічна форма

М. О. Гуревич (1932) описав у дітей органічний синдром, що характеризується пониженим настроєм, плаксивістю, «приставучістю» і надмірною рухливістю. Він вважав, що цей симптомокомплекс своїм походженням зобов'язаний поразці підкіркових вузлів і середнього мозку.

Вивчаючи в дитячій клініці стан психічного недорозвинення, Ісаєв виділив форму, що характеризується розумовою відсталістю, нецілеспрямованою поведінкою, грубо порушеною увагою й афективною напруженістю, що коливається у своїй інтенсивності. Представники цієї форми нестійкі, вередливі, дратівливі, плаксиві й легкозбуджувані. У переважній більшості випадків у них без видимих причин на цьому фоні виникають афективні розряди, що нерідко супроводжуються руйнівними діями та агресією.

Діти з дисфорічною формою складають близько 1% розумово відсталих дітей, що поступили в дитячу психіатричну лікарню.

Клінічні прояви дисфорічної форми

Рівень психічного недорозвинення 2/3 цих дітей відповідає легкій розумової відсталості, інтелект інших — менш розвинений. З усіх дітей цієї форми понад 30% навчаються в допоміжній школі. Інші за своїм психічним станом залишаються в сім'ї або знаходяться в дитячих будинках для інвалідів. Разом зі значно збідненим змістом мислення відмічено порушення його цілеспрямованості, стрункості й темпу. У частини дітей мислення уповільнене, ґрунтовне, з проявами персеверації або елементами стереотипії та ехолалій. У більшості відмічені різні розлади мовлення: недорозвинення, недостатня модульованність, уповільнення темпу, порушення стрункості й навіть нечленороздільне мимрення. У процесі спілкування вони не відразу відповідають на питання, вимагають повторних спонукань. Мовлення інших складається з недостатньо пов'язаних між собою слів і пропозицій, їх відповіді на питання носять нерідко випадковий характер. Виняток становлять індивіди з мовною розгальмованістю й багатомовністю.

Незадовільною пам'яттю, рівень якої важко пояснити одним інтелектуальним дефектом, відрізняються більше половини дітей. У протилежність цьому в інших механічна пам'ять розвинена краще за інші психічні функції. Одним з найбільш характерних симптомів є порушення уваги, що спостерігається в усіх дітей. Майже у 50% цей розлад досягає міри важкої апрозексії.

Емоційні розлади

Для описуваних дітей найбільш характерні емоційні порушення — стани афективної напруги, які у більшості спостерігаються більш менш постійно, й епізодично виникаючі афективні спалахи. Більшість дітей в стані дисфорії характеризуються примхливістю, плаксивістю, дратівливістю, невдоволенням усім, що оточує, частими скаргами. Майже усі не лише дратівливі, але й злісні, схильні до агресивних і руйнівних дій. Вони постійно сваряться з однолітками, б'ються з ними, наносять каліцтва, погрожують розправою. У частині випадків об'єктами розрядки їх емоційного напруження стають вони самі. У меншого числа дітей спостерігаються дистимічні розлади, що проявляються у формі напружених, безглуздих і невмотивованих ейфорій. Разом із складнішими емоційними порушеннями майже у половини різко посилені примітивні потяги.

У клінічній картині у дітей з цією формою відсталості переважає в різному ступені вираженості рухова розгальмованість: від непосидючості, метушливості — до сильного безперервного рухового занепокоєння.

Ці діти зазвичай настирні й «прилипливі». У разі відсічі або негативного до них ставлення дають різкі афекти збудження, які нерідко супроводжуються агресією. У меншої частини з них не можна відмітити таких частих і різко виражених афективних спалахів, але й у них при появі перешкод для розгортання емоційних розрядів все ж надалі може виникнути бурхливий афективний вибух. Ці діти жодної хвилини не сидять на місці, забираються під ліжко, на вікно, хапають то одну, то іншу річ, ні на чому надовго не фіксуючи своєї уваги, нічим не зацікавлюючись. Деякі батьки говорять, що тільки фізичне обмеження може припинити їх рухове занепокоєння. Лише у чверті не було так яскраво вираженої гіперактивності, хоча й вони залишалися при цьому метушливими і неспокійними. Ці стани з афективною напруженістю, що коливається, різко порушеною увагою, безглуздою і часом дивною поведінкою, недостатньо стійкими інтересами нерідко справляють враження «шизоформних».

Значне число таких індивідів госпіталізується у зв'язку з психопатоподібною, а нерідко і явно асоціальною поведінкою.

Навіть у тому випадку, коли їх інтелектуальні можливості не повинні перешкоджати освоєнню програми допоміжної школи, оволодіння навичками читання, письма й рахунку йде уповільненим темпом або стає неможливим. Подібні шкільні «невдачі» пояснюються їх невмілою або своєрідною моторикою, утрудненнями в оволодінні просторовими й тимчасовими уявленнями, розладами уваги, недостатньою пам'яттю й особливо афективними розладами.

Механізми виникнення дисфорічної форми

Своєрідність їх психопатології може бути пояснена грубими органічними поразками ЦНС. У половини з них відзначається неврологічна симптоматика різної міри вираженості: парези, асиметрія лицьової іннервації, дизартрія, гіперкінези, екстрапірамідні явища (м'язовий тонус, що міняється, м'язова гіпотонія та ін.). У більшості — різні ознаки дисфункції вегетативної нервової системи (розлади сну, судинні дистонії, трофічні розлади і т. д.). У чверті виявляються збільшення розмірів голови, її неправильна форма або мікроцефалія. У багатьох дітей виникають різні пароксизмальні стани: без судомні напади у вигляді катаплектиформних станів («обм'якань»), короткочасні виключення свідомості, абортивні тонічні припадки з автоматизмами і без них, напади джексоновского типу й епілептичні «статуси».

У третини — яскраво виражені різні дизгенетичні ознаки: асиметрії кісткового скелета, непропорційні кінцівки, деформації вушних раковин, гіпертрихоз та ін. У декількох випадках відмічені явища фізичного інфантилізму з грацильною статурою та ще у ряду хворих — синдром церебрального ожиріння.

Олена, 12 років

Народилася від другої вагітності (перша вагітність — мертвонароджена дитина). У 17-денному віці перенесла важку токсичну диспепсію («думали, що вже померла»). Відтоді погано розвивалася, завжди була неспокійною й вередливою. Перші слова з одного року, але до 3,5 років мовлення не збагачувалося. У три роки перенесла коклюш і краснуху. До 4,5 років виховувалася удома, а потім до 6 років в дитячому садку. З 6 років почало розвиватися мовлення. У 8 років була направлена в спеціалізовану школу для дітей з мовними проблемами, проте два роки займалася в підготовчому класі. На занятті завжди була роздратованою, збудженою, постійно знаходячись в стані занепокоєння, зачіпала хлопців, хапала їх за волосся, намагалася пальцями або олівцем ткнути їм у вуха, в очі. У класі часто співала, кричала, танцювала, валялася на підлозі, переверталася на парті. Іноді знімала труси, піднімала сукню. У зошитах замість того, щоб виконувати письмові завдання, все перекреслювала, не могла навіть обвести й розфарбувати картинки. У зв'язку з такою поведінкою в 9-річному віці поміщена в психіатричну лікарню. Контакт з дівчинкою був ускладнений через її підвищену відволікаємість. Дівчинка виявляла виражену відсталість психічного розвитку. З дітьми не було нормального спілкування, по відділенню бігала босоніж, одягалася неохайно, за собою не стежила. Під час заняття ініціативи не проявляла, лише відповідала на питання. Називала декілька друкарських букв, слова на склади ділити не уміла, звуки не виділяла. Рахунок могла вести тільки в прямому порядку, уявлення про число були неправильними. Незважаючи на погану увагу, завдяки індивідуальному підходу педагога навчилася зливати склади, працювати з розрізною азбукою, опанувала рахункові операції в межах п'яти. Проте при письмі не розрізняла лінійки в зошиті, освоєння письмових навичок викликало великі утруднення. Під впливом лікування стала спокійніша. Повторний вступ в лікарню зв'язувався з різким психомоторним занепокоєнням, частими дистиміями, нездатністю засвоювати шкільні навички. У відділенні вчилася за програмою першого класу корекційної школи, під впливом лікування нуредалом вирівнялася поведінка.

При неврологічному огляді: рухи неспритні, конвергенція очей недостатня, дещо згладжена права носогубна складка. Загальна м'язова гіпотонія. Псевдоспонтанний гіперкінез. Розлита недорікуватість. Голова неправильної форми з дещо витягнутою тім'яною частиною.

При психологічному обстеженні була дуже неспокійною, увесь час схоплювалася, вголос реєструвала свої дії. Відповідала не відразу, для отримання адекватної реакції були потрібні додаткові спонукання. За шкалою Стэнфорд-Біне її інтелект рівний 50. Виконання завдання за методикою Гольдштейна-Ширера робила методом проб і помилок. Без стимуляції відволікалася і припиняла свою діяльність. Кубики ставила навмання, проектувала їх на поверхні столу неправильно. З предметною класифікацією впоратися не могла. Починала групувати картинки правильно, але потім помилялася, не була здатна пояснити принцип, на підставі якого виділяла групи предметів, безладно перекладала картки з однієї купки в іншу. Малюнки людини, удома і дерева виконувалися без найважливіших деталей, елементарно і недбало, не дотримувалися пропорції. Відтворення фігур (за методикою Бендер) підтвердило украй погані графічні здібності дівчинки. Вона не змогла правильно скопіювати ні розмір, ні форму, ні стосунки між елементами і цілими фігурами. У свої малюнки вона додавала багато відсутніх штрихів, але одночасно з цим випадали й наявні елементи.

Катамнестичне обстеження через три роки виявило, що дівчинка навчається в корекційній школі в третьому класі. Хвора неспокійна, вередлива; нерідко напружена, насилу освоює програму, і те за умови постійного стимулювання її активності й уваги.

Резюме. В основі описаних психічних порушень лежить рання важка токсична диспепсія з високою лихоманкою, під час якої дівчинка була в коматозному стані. Після цього захворювання розвиток сповільнився. Тоді ж з'явилися неврологічні ознаки органічного ураження ЦНС. З часом у хворої виявилася психічна відсталість з мовними розладами, з нездатністю до психічної напруги й безперервними коливаннями напруженого емоційного тонусу, що нерідко досягають глибоких дисфорій. Психологічні дослідження показали, що найбільш порушені увага, абстрактне мислення, процеси узагальнення, синтезу й аналізу, просторові й тимчасові уявлення, а також тонкі моторні навички. У дещо кращому стані пам'ять, словниковий запас і здатність до конкретного мислення. Більшим збереженням цих психічних проявів пояснюється те, що, незважаючи на труднощі, дівчинка все ж навчається в третьому класі допоміжної школи, хоча і вимагає для цього індивідуального підходу.

Дата добавления: 2014-01-07