Складність феномену культури. Поняття субкультури

Проблема молодіжних субкультур.

Контркультура та її прояви в суспільстві.

Складність феномену культури. Поняття субкультури.

ТЕМА 7. КУЛЬТУРА. КОНТРКУЛЬТУРА. СУБКУЛЬТУРА

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

Німецький культурфілософ В. Віндельбанд стверджував, що наша культура, як, зрештою, і культура будь-якої іншої епохи, настільки складна, багатогранна і сповнена суперечностей, що особистість не здатна цілком її осягнути.

Окремі зони культури немовби розкидані в ній. Всередині кон­кретної культури міське середовище відрізняється від сільсько­го, офіційна культура - від народної, аристократична - від демократичної, християнська - від язичницької, доросла - від дитячої. Суспільству загрожує небезпека, як зауважував той же В. Віндельбанд, розчленуватись на групи і атоми.

Кожна культурна епоха постає перед нами у вигляді складно­го спектру культурних тенденцій, стилів, традицій і виявів люд­ського духу. Навіть в античній культурі, яка на перший погляд видаеться цілісною і монолітною, Ф. Ніцше, як уже зазначалося, виявив протистояння аполлонічного та діонісійного начал. На думку В. Соловйова, в кожній культурній епосі можна виділити щось відмінне: езотеричне і профанне, елітарне і масове, офіційне і народне. Так, у середньо-вічному світогляді і жит-тєвому укладі нове духовне, тобто християнське начало, зовсім не витіснило старе, язичницьке. Культурі феодального і церков­ного Середньовіччя протистояв масштабний світ сміхових форм карнавальної творчості.

Отже, кожна культура демонструє широкий спектр субкультурних елементів. Деякі з них, вважає П. С. Г уревич, немовби від­городжені від магістрального шляху духовної творчості. Офіцій­на культура визначає головний зміст епохи. Однак на розвиток культури впливають найрізноманітніші фактори. Скажімо, деякі її сфери відображають соціальні чи демографічні особливості її розвитку. В середовищі різних суспільних груп утворюються спе­цифічні культурні феномени. Вони фіксуються в особливих ри­сах поведінки людей, свідомості, мовлення. Ці феномени отрима­ли назву субкультур.

Отже, було закладено наріжний камінь визнання концеп­ції субкультури, за якою "нетипова, поведінка трактується як конформізм щодо певних поведінкових стандартів підсис­теми суспільства, яка не визнається суспільством загалом, насамперед його владною частиною".

Субкультура - частина загальної культури нації. Субку­льтури певною мірою автономні, закриті і не претендують на те, щоб витіснити пануючу культуру. Тому визначаль­ною ознакою субкультури є герметичність.

Субкультура прагне зберігати соціокультурні ознаки в певній ізо ляції від інших культурних утворень і не перетворюватись в офіціоз.

Потрібно чітко диференціювати субкультуру та цілком самобутні культурні феномени. Основною ознакою того, що маємо справу саме з субкультурою, а не з повністю само перебільшуються цінності сьогодення на противагу цінності майбутнього.

Необхідними умовами формування субкультури бідності є на­кладання економічних передумов та культурної ситуації бідності. Наслідком такої ситуації є формування особливого способу життя та системи цінностей. їм притаманні замкнутість та демонстратив­ний ізоляціонізм. Соціологи визначили обов'язковий перелік рис, які визначають специфіку субкультури бідності:

• економічна та соціальна залежність;

• відсутність чітких моделей рольової поведінки;

• девіантна поведінка (наркоманія, алкоголізм, проституція, від­
чуження і політична пасивність, відсутність життєвих планів та
впевненості в собі);

• підвищена конфліктність внутрішньосімейних стосунків.
Вчені дійшли висновку, що ці риси можуть бути притаманні не

цілому нижчому класу, а лише його частині - тим, хто "хронічно бідний". Це та частина бідноти, до яких застосовується поняття "андерклас" - за даними досліджень, до цих людей належить лише 2 % від загального числа тих, хто перебуває за межею бідності.

Як правило, субкультура андеркласу територіально локалізова­на (гетто, райони, квартали бідноти).

Як приклад структуризації культури можна навести проект Центру сучасних культурологічних студій в Бірмінгемі, який за­сновується на моделі двох культур - панівної та опанованої. Ці дв і культури визначають як базові, з яких розвиваються усі інші субкультури. На підставі розмаїття субкультурних форм були визначені критерії систематизації:

-- добровільні та вимушені субкультури;

-- субкультури із свідомими або виразними політичними вимо­гами, які ставлять собі за мету або відродження попередніх су­спільних стосунків (регресивні, субкультури) або подальший роз­виток наявного типу суспільства (прогресивні субкультури);

-- раціоналістичні та емоційні субкультури;

-- злочинні та легальні субкультури.

Суспільство задля своєї стабільності зацікавлене в особливому збалансуванні співвідношення консервативних субкультур як но­сіїв ядра культури та інноваційних субкультур, за потреби - у стимулюванні розвитку інноваційних субкультур для підтримки нових сфер і напрямків культурного життя, для випробування но­вих культурних моделей, експерименту. Такий можливий обсяг взаємодій субкультур з базовою культурою, що трансформуєть­ся, за її значним полем визначає її поліфункціональність, яка про­являється щодо культурно-трансформаційного процесу в цілому, щодо сфер, які вони охоплюють, і щодо особистостей, які до них входять. Прийнято визначати такі функції субкультури:

-- Забезпечення цілісності культури.

-- Формування нових можливостей розвитку культури.

-- Збагачення соціокультурного контексту.

-- Комунікативна — забезпечує спілкування всередині групи.

-- Компенсаторна - дозволяє забезпечити високу чи достат­ню ступінь самооцінки члена угруповання.

-- Охоронна - направлена на підтримку рівня ідентичності і захист своєї специфічності.

-- Солідаризаційиу - забезпечує екзистенційну і соціальну під­тримку членів групи.

Поняття субкультур у руслі сучасної постмодерністської філософії отримало нове трактування. Зокрема, Грент Мак-Крекен у своїй праці "Наповненість: культура, породжена сум'яттям" вирізняє три риси сучасного світу:

усюди панує відмінність: "світ збуджений і мінливий, оселя з багатьма кімнатами, місце великого розмаїття та відмінностей";

наш світ динамічний: "усе перебуває у майже безперервно­му русі";

це світ, який творить: "десь глибоко у цій культурі існує постійний генеративний імпульс".

Субкультури допомагають розвиватися домінантній культурі. Хоча вони аж ніяк не є відповіддю людей, загнаних у безвихідь, що за допомогою ритуалів протистояння з усіх сил борються за жит­тя, проте багато субкультур перебувають на самому вістрі - і ведуть ціле суспільство в нові площини розвитку. Адже головне річище культури перестає бути центральним. Ми живемо у світі, де спільноти все більше накладаються одна на одну, де існує оке­ан можливостей. Головного річища нема - зате є багато течій.

♦ Сучасна філософія відмовляється від жорсткої диферен­ціації культури та субкультур і базується на розумінні суспільного розмаїття, заснованого на понятті рівності, толерантності і традиційному антропологічному внескові культурного релятивізму, просування до культурного плю­ралізму та мультикультурності. Раніше ми могли поділи­ти світ на категорії на підставі класів, психологічних типів, поколінь, способів життя та ін. Але світ все силь­ніше протистоїть класифікаторським схемам. Коли ми роззираємося довкола, то бачимо безліч варіантів та гете­рогенність.

7.2. Контркультура та її прояви в суспільстві

В сучасній культурології та соціології поняття "контркультури" використовується в двох тлумаченнях:

-- перш за все, для позначення соціально-культурних установок, які протистоять фундаментальним принципам, які панують в конкретній культурі;

-- по-друге, воно ототожнюється з західною молодіжною суб-культурою 60-х рр. XX ст., яка відображала критичне ставлен­ня до сучасної культури і відкидання її як "культури батьків".

Поняття "контркультура" з'явилось в західній літературі у 1960 р., відображаючи ліберальну оцінку ранніх хіппі і бітників. Слово на­лежить американському соціологу Теодору Роззаку, який спробу­вав об'єднати різноманітні духовні впливи, спрямовані проти па­нуючої культури, в деякий відносно цілісний феномен - контрку-льтуру. В науковий обіг даний термін запровадили Г. Маркузе і Т. Роззак у 1972 р. Безпосереднє виникнення цього терміну пов'я­зують з студентською революцією 60-х рр. у США. Єдиний пози­тивний лозунг цієї революції - "Створення контркультури" - пе­редбачав три основних моменти:

-- виховання нового типу особистості з новими формами сві­домості і діяльності;

-- формування нових стосунків між: людьми;

-- формування і сприйняття нових цінностей, вироблення но­вих моральних і соціальних норм, принципів, ідеалів, етичних та естетичних критеріїв.

Для класичної контркультури характерна відмова від уста­лених соціальних цінностей, моральних норм та ідеалів, стан­дартів та стереотипів масової культури, способу життя, який базується на прагненні до респектабельності, соціального пре­стижу, матеріального благополуччя. Відмова, як правило, вияв­ляється в негативізмі стосовно культурних досягнень людства, в екстравагантному способі мислення, почування та спілкування Культ розуму та науки підмінено культом несвідомого прояву природних пристрастей і містичного екстазу душі, пуританська мораль - відкритістю інтимних зв'язків, праця - масовими оргія­ми, наркоманією і т. п. Протест проти "масового суспільства" і "масової культури" отримав практичне завершення в організації різноманітних комун, в яких повинно було здійснюватися вияв­лення істинно гуманного ставлення людини до світу, до інших людей та до самої себе.

Контркультура об'єднує концепції, які утворюють еклектичну суміш з різних понять екзистенціалізму, фрейдизму, вульгаризованого марксизму, руссоїзму, анархізму, цинізму, східної філософії та релігії.

Феномен контркультури існує на межі, яка розділяє всю множинність варіантів субкультур та прояви молодіжних культур.

7.3. Проблема молодіжних субкультур

Молодіжна революція 50-х рр. XX ст. на Заході заперечила тезу Ф. Моріака про спільні міжпоколіннєві відмінності попередніх епох. У наукових дискусіях багато місця посідають генераційні конфлікти, соціальна зміна, молодіжна субкультура. Дослід­ники і теоретики різних шкіл і напрямків досліджують молодь як соціальний феномен різними способами.

• Функціоналісти (Ейзенштадт, Тенбрук, Шельскг) розглядають
молодь як сполучник поміж сім'єю та суспільством. Вони припи­
сують групам однолітків реорієнтаційну та інтегруючу функцію.

Марксисти у своїх теоріях досліджують субкультури як іде­
ологію, що приховує антагонізми у капіталістичному суспільстві

тому на практиці категорично відкидають усі теоретичні кон­цепції, пов'язані з існуванням молодіжних субкультур.

• Прихильники теорії соціального конфлікту використовують молодіжні субкультури для пояснення міжпоколіннєвих конфліктів (Бугофер).

• Молодіжні теорії, зорієнтовані на процеси соціалізації у кон­тексті стратифікаційної специфіки, приймають відмінність суб­культур у співвідношенні до соціального походження молоді.

• Теоретики соціальної дії насамперед звертають увагу на по­ведінку особистості у співвідношенні з іншими особистостями і взаємодію з ними. Важливе значення вони приписують ціннісно-нормативній структурі суспільства, яка виступає як регулятив­ний комплекс, що координує і керує структурою. У контексті теорії дії субкультури появляються як своєрідна рамка інтеракції у співвідношенні до зацікавлення і потреб молоді.

За мірою відношення до модернізаційних і постмодернізацій-них процесів молодіжні субкультури можуть бути систематизо­вані за ознаками модернізаційності, закритості і соціальності, креативності таким чином:

-- авангардистські, конфронтаційні до усталеної культури постмодернізаційного характеру, елітні;

-- модернізаційні і постмодернізаційні, толерантні у стосун­ках з офіційними установами;

-- модернізаційні і постмодернізаційні, соціально- і культурно ней­тральні;

-- модернізаційні, соціально закритого типу, неконфронтаційні;

-- консервативні закритого типу;

-- контркультурні, творчого типу;

-- контркультурні, асоціальні, деструктивного типу, в тому числі кримінальні.

Деякі вчені стверджують, що вчинками підлітків керує бажан­ня здобути визнання однолітків. Вони вважають, що важливою є тільки хитка непевність цього життєвого етапу, а все інше: за­чіски, одяг, мова, проводження вільного часу, музичні смаки - це просто дивацтва та данина моді, вульгарне мавпування, необхідне, щоб належати до групи. Інші дослідники наполягають на тому, що причина такого сильного та жвавого розмаїття у підлітковому віці - міжвікова та класова ворожнеча. Однак на­справді сум'яття на поверхні підліткового світу походить, на думку Марка Тітлея, від глибшого, систематичного процесу оновлення, який викидає на поверхню різні типи підлітків, кожен з яких має власні ідеї, цінності та ідеологію. Ці типи чітко вира­жені, їх легко вирізнити, для них властива узгоджена підтримка та енергійне управління.

Отож однією з визначальних характеристик молодіж­ної субкультури є насиченість. Пояснювати всі підліткові субкультури як один і той самий акт протесту - це уза­гальнювати саме там, де слід зважати на особливості.

Теорія субкультури підпорядковує собі дослідження молоді з середини 70-х рр. XX ст., коли її вперше популяризували автори з вже згадуваного Центру сучасних культурологічних студій у Бірмінгемі. Фундаментом цього підходу, що виник на підставі низки описів окремих груп, є ідея боротьби проти гегемонії та спроби повоєнної молоді вирішити соціальні проблеми та супе­речності, викликані їхнім матеріальним становищем. Атрибути ж стилю кожної молодіжної субкультури утворюють частину коду, за допомогою якого її члени спілкуються із "добропоряд­ним світом". Розроблену бірмінгемською школою теорію моло­діжних субкультур найчастіше критикують за те, що вона:

-- зводить все до одного - група молоді, що складається з різних осіб, розглядається як єдність із особливими кодами поведінки та способами спілкування із зовнішнім світом; але молодь не є од­норідним об'єктом;

-- узгоджує все зі стандартами - субкультурний підхід до мо­лоді є водночас помітно нормативним. Проте норма не є чимось об'єктивним, а оцінкою, отож така концентрація уваги на молодіжних субкультурах - це частина процесу, в якому індивідів безперервно характеризують і оцінюють у порівнянні зі суспіль­ними стандартами;

-- має тенденцію до дихотомії, а саме, послуговується глобаль­ними опозиціями, як от: домінування - підкорення, протистояння - улягання, впорядкованість - експресивність, молодь - старші. Молодих людей не лише протиставляють дорослим, а й поляри­зують різні групи молоді через їхні стосунки з дорослими.

Радикальний варіант теорії молодіжних субкультур - це тео­рія контркультур. Одна з адептів контркультури, О. Яворниць-ка виділяє дві основні підгрупи представників бунту і втеч:

♦ соціально-звичаєвого бунту - хіпі, панки, поперси, бітники;

♦ ізоляції від суспільства - рокери, гітовці, кілери, скінхеди.

Поміркований варіант теорії конфлікту - це теорія альтерна­тиви Ф. Тенбрука, яка приписує молоді культурну автономію у межах домінуючої культури. Теорія ця означає перехід від кон­тркультури в альтернативу. В межах теорії Тенбрука альтерна­тива означає зменшення ролі молодіжних бунтів і різних форм маніфестації. Вона насамперед звертає увагу на самореалізацію людини як особистості та задоволення нею позаматеріальних по­треб конструктивними напрямками нової дійсності. Альтернати­ва фактично стосується переорієнтації та збагачування кожної окремої культури ідеями інших цивілізаційних осередків або при­забутих культур.

Прихильники альтернативи виступають проти верифікації сус­пільства, відкидають споживацькі стандарти. Вони протиставляють анонімності світу екзистенційні цінності та креативність, акценту­ють на єдності з природним світом. Найвідоміші гасла альтернати­ви стосуються пацифізму, медитативної зосередженості, містицизму. Феномен альтернативи полягає в її різноманітності і водночас комплексності. Теорія альтернативи виокремлює:

♦ альтерпативно-релігійну терапію - кришнаїтів, сатаністів, метале;

♦ екологічно-пацифістську альтернативу - альтернативних християн, анархістів, відмовників від військової служби;

ікреативну альтернативу - електронні гуру, геппенінговий рух, графітники.

Феномени молодіжних (часткових) культур набули значення, яко­му поняття молодіжної субкультури більше не відповідає. Під на­звою "Прощання із поняттям молодіжної субкультури" Баске і Ферхгоф наводять різні аргументи проти використання цього тер­міну: вираз "субкультура" передбачає стосунки підпорядкування між елітною, високою культурою та менш цінною і значною суб-культурою; ця оцінка вже не функціонує. Неможливою також ви­дається диференціація субкультур як обмежуючих часткових сег­ментів, які є похідними від домінантної культурної форми.

♦ Через стирання і переходи між колишніми субкультура-ми, через їхній взаємовплив та суттєво підвищену реле-вантність до гегемонної (не локалізованої) культури, кон­цепція молодіжної субкультури втрачає свій описовий та пояснювальний характер.

Дата добавления: 2014-01-07