Християнські культурні орієнтації

Культурні орієнтації сучасного Заходу (синтезом здобутків різних народів. Культури західного світу, за образним висловлюванням Ервіна Тойфеля, відомого німецького політика і гро­мадського діяча, ґрунтується па трьох пагорбах: першим є Акрополь (філософія), другим - Колізей (право) і третім - Голго­фа (релігія). Всі ці чинники в пере­плетенні і складній суперечливій взаємодії породили іудео-християнський тип культури - найбільш динамічний фактор загальносвіто­вої історії. Дуже активний і особ­ливо енергійний нині ісламський світ в значній мірі сформувався під впливом іудаїзму та христи­янства і розвивався у взаємовідносинах із християнськими спільно­тами. В основі сучасного глобального протистояння християнсь­кого і мусульманського світів є, безперечно, конфлікт ціннісних систем та ідеалів, а отже, культурних орієнтацій.

Християнство виникло в І ст. н. є. в Римській імперії. Воно сформувалося на базі іудаїзму і зберігає багато спільного з релі­гією єврейського народу. Проте суттєві різниці дуже скоро зро­били нову релігію самостійною і самодостатньою. Вона несла в собі великий потенціал, який розгортався з часом і продовжує розвиватись і нині. Більшість віруючих сучасного світу є хрис­тиянами, відлік земного часу відбувається від Різдва Христова, і з цим повинні співставляти виміри історичного часу в суспіль­ствах нехристиянського світу, хоч всередині цих країн можуть використовуватися інші системи виміру.

Християнство стало релігією, яка дала відповідь на важливі питання життя людей кризової епохи. Воно дарувало багатьом знедоленим надію на спасіння. Сам Бог так полюбив світ, що віддав свого єдинородного сина на муки і смерть задля викуп­лення гріхів і створення можливості для них подолати смерті» і знайти втрачене Царство Боже. Бог християнства інакший, ніж в інших релігіях. Головна його характеристика це любов, яка с основоположною заповіддю і настановою, ідеалом і мстою хрис­тиянської культури, її головною культурною орієнтацією.

Однією з дуже суттєвих орієнтацій християнства є рівність між

народами і між людьми. Бог не робить різниці між людьми, він любить всіх однаково. Цим християнство значно відрізняється від національно-державних релігій, зокрема від індуїзму та іудаї­зму. Немає обраного народу, ані елліна, ані іудея немає для Бога, а в усьому є Христос.

Те, що Христос став чоловіком, жив в людському образі, пе­ретерпів людські муки і постраждав заради спасіння людей, піднімає людину так високо, як в жодній з інших релігій і куль­тур. Саме цим зумовлений антропоцентризм християнської куль­тури і звеличення людини, яке в епоху Відродження привело до гуманістичного світогляду.

У християнстві вперше сформульовано моральні настанови як зразки поведінки. Сам Христос стає ідеалом для наслідування віруючих. Його життя, вчинки, ставлення до інших, подвиг в ім'я людей - все це є гідні зразки наслідування. Люди і в минулі часи, і нині не припиняють прагнути до чистоти Христового життя і шукають все нових форм для угодного Богу життя. Інші люди не можуть бути метою. їх обожнення неодноразово доводило без­перспективність, а то й трагічну помилковість такої настанови. Якщо по землі ходив такий чоловік як Христос, якщо він жив на Землі, то лише тому і тільки тому для нас, людей, є сенс жити. І намагатись жити так, як Христос. Якщо б він не жив, то і наше життя було б позбавлене сенсу.

Найбільш концентровано моральні настанови християнства вик­ладено в Нагорній проповіді. Блаженними названо милостивих, миротворців, чистих серцем, лагідних, правдивих і шукачів прав­ди тих, хто наслідує образ Христа, хто страждає і гнаний за Гос­пода Христа. Таких чекає Царство Небесне. Однією з суттєвих моральних настанов п християнській культурі с страждання, яке очищує і облагороджує людину, яке реально прилучає її до Бога.

Страждання займає значне місце і в інших релігіях. Так, важ­ливою культурною орієнтацією в буддистьких спільнотах є уни­кання страждання, позбавлення від нього. Метою буддиста є нірвана - стан не тільки повного позбавлення від страждань, але ліквідація самого кореню страждань, яким є земне життя. Що ж стосується християнина, то йому немає потреби остаточно відмовлятися від земного життя, його завдань, проблем, супереч­ностей задля того, щоб прагнути вічності і спасіння. Навпаки, як і сам Христос, людина повинна вичерпати земну чашу до дна, гідно пронести свій хрест.

Отже, головною настановою християнина є віра у Христа і життя чи Христовим прикладом, виконання заповіді любові. її католицизмі особливо акцептується важливість добрих справ.

Тобто Закон не відкидається, не ігнорується. Христос неоднора­зово говорить своїм учням, що він прийшов не відмінити Закон, а виповнити його. Адже віра спричиняє відповідну поведінку. Віру­ючий у Христа прагне і намагається виконувати те, що містить­ся в Законі, він серцем тяжіє до праведного життя. Це добре ро­зуміли християнські мислителі, зокрема український геній Г. Ско­ворода.

ст.18 Всезагальної Декларації прав людини, яка г одним з епохаль­них документів і позитивним кроком на шляху втілення в міжна­родну практику християнських засад взаємовідносин між людьми. Орієнтація на внутрішнє, духовне зумовила більшу свободу і різноманітність проявів релігійності в християнських, ніж н інших тинах суспільств. Динамічність, постійні пошуки праведноїті, адекватності Божим настановам у житті людей спричиняли релігійні розходження, схизми, реформації. Так, у 1054 р. відбуло­ся масштабне розділення єдиного до того часу християнського світу на два християнські світи, які з часом дуже розійшлися в своїх культурних орієнтаціях. Це ж стосується Реформації XVI ст., коли набув розповсюдження протестантизм, який вніс в подальший розвиток західного християнства нові культурні акценти. Проте всі ці зміни відбуваються в межах християнського світогляду і християнської культури. Християнське віровчення містить в собі багато можливостей, які дають імпульси подальшого розвитку культури. Ті чи інші ідеї з часом виступають на передній план і зумовлюють певні орієнтації в житті суспільства.

Зокрема, з епохи протестантизму суттєво змінюється ставлен­ня до багатства. В первинному християнстві ми спостерігаємо негативну позицію щодо збагачення, матеріальної заможності. "Не збирайте скарбів на землі", - це християнське положення було суттєвою складовою моралі в християнстві. Накопичення ба­гатств сприймається в культурі як гріховне, і цим породжене ре­лігійне і культурне меценатство як спокутування гріха. З час ставлення до заможності змінюється і стає відверто позитивним в протестантській етиці. Це також ґрунтується на євангельсь­ких положеннях, зокрема про гріховність дій, які символічно описані в притчі про таланти.

З XIII ст. в Європі розпочався процес секуляризації, аналогу якого немає в культурах нехристиянського типу. Наслідком було розмежування сфер релігійного і мирського життя в країнах зах­ідного світу. Причинами цього був не лише розвиток природні чих наук, які, здавалося б, спростували багато догматів христи­янського віровчення. В самому цьому віровченні іманентно при сутні можливості подібного розвитку суспільства. Коли Христос говорить про Богове і Кесареве, про Царство Своє, яке не від цього світу тут вже містяться перспективи секуляризації.

Культурна парадигма минулих століть виходила з того, що релігія атрибутивно притаманна людині. Сучасний етап буття людини західного світу відрізняється радикальною безрелігійністю. Процес секуляризації і часів Відродження поступово охоп­лював все більш широкі ділянки людської діяльності природ­ничі науки, філософію, політику, мораль, мистецтво. Люди в усіх важливих питаннях навчилися обходитися власними силами, без залучення Бога. Вже більш ніж 100 років це стосується і релігій­них проблем. Бога вилучено не тільки з галузі науки, але й з більшості сфер людського існування. Ще лишаються так звані "останні людські питання" - смерть, провина і т. ін., на які мо­жуть дати відповіді лише Бог і релігія. Деякі теологи на цій підставі говорять, що сучасні люди - безбожники, а світовий розвиток стає антихристиянським.

Поширення християнства в світі не було адекватним дійсній християнізації світу. Після прийняття християнства країнами За­ходу під його назвою в багатьох сферах життя панували язич­ницькі культурні орієнтації. Криваві міжусобиці, війни, інквізи­ція минулих століть вражають своєю несумісністю з християнсь­ким віровченням. На життя західних країн значно вплинули і далі впливають культурні орієнтації античного світу, зокрема в га­лузі права, які є, безперечно, важливим досягненням і необхідним етапом на шляху до справжньої християнізації. Згадаємо також про важливу роль Закону, який є здобутком іудейської культу­ри. Можна сказати, що життя за Законом нині є еталоном сучас­них демократій. Проте Закон, хоча і необхідний, але недостатній для утвердження християнських культурних орієнтацій. По­трібним є сходження Святого Духа. Під час П'ятидесятниці апо­столи в Єрусалимі отримали Святого Духа, і в них "було одне серце і одна душа " (Дії 4:32). І хоч, як відзначав видатний релігій­ний мислитель В. Соловйов, християнська світова спільнота на загал до цієї пори ще не дожила до своєї П'ятидесятниці, певні процеси в світі свідчать про по чиї нині тенденції н цьому напрямі.

8 грання 2004 р. н німецькому місті Штутгарт відбувся христи­янський конгрес "Рант а Європі". Лідери християнських рухів і громад, священики зі 150 європейських міст і миряни спільно аналізува­ли процеси християнізації засад європейського життя, які виявляють­ся в поширенні харизматичних рухів і доброчинної євангелізації, за­лученні до цих справ великої кількості людей, багато молоді, що прагне жити християнським життям тощо. Це дає великі надії.

8.3. Глобальні культурні орієнтації сучасного світу, їх вплив на культуру України

Сучасний світовий культурний простір в XX - XXI ст. значно ущільнився завдяки різним факторам. Це засоби транспорту і зв'яз­ку, ринкова економіка і новітні технології, поширення західних стандартів політичного і громадського життя, в якому на перше місце вийшли принципи свободи і демократії, масова культура, а також християнізація багатьох народів світу завдяки активній місіонерській діяльності християнських церков.

Спостерігаємо зростання взаємного впливу культурних орієн­тацій різних типів культур. Християнська культура домінує в су­часному світі, помітним є тенденція до засвоєння і адаптації хрис­тиянських цінностей в межах інших культурних типів. Зокрема, образ Христа певним чином засвоюється сучасною формою індуї­зму - кришнаїзмом, в якому Христос оголошується сином Крішни.

Все більшого поширення набуває месіанський іудаїзм, який виз­нає Христа сином Божим і Месією. Традиційним є визнання Ісуса Христа одним з головних пророків в ісламі. Разом з тим і сучасна християнська культура загалом є в значній мірі толерантною до інших вірувань і релігій. Поширений нині в світі екуменічний рух все більше орієнтується не тільки на взаємне порозуміння між християнами різних конфесій, але й на діалог з представниками нехристиянських релігій.

Екуменічні процеси стали впливовим фактором міжнародною життя і глобальної міждержавної політики. Вони інтенсивно роз­виваються і на теренах України. Характерними рисами екуменіч­них процесій с терпимість і толерантність, які, з християнської точки зору, с виявом любові до всіх людей, незважаючи па їх віру, національність, стать, майновий стан тощо

Отже, реально, на практиці поступово втілюється в життя головна культурна орієнтація християнства, яка

в тій чи іншій формі присутня і в інших віросповіданнях — любов (бхакті, дайя - в індуїзмі). Вона отримує глобаль­ний статус і стає всесвітньою. Вона все більш свідомо дек­ларується на міжнародних зустрічах.

Особливо інтенсивно ці процеси відбуваються в Європі, ідео­логи якої нині усвідомлюють, що замало об'єднання через еконо­міку, через єдину валюту і фактичну ліквідацію державних кор­донів. Так само, як вчені Римського клубу після багатьох дослід­жень матеріальних факторів розвитку світу, намагаючись знай­ти шляхи вирішення глобальних проблем, прийшли до висновку про необхідність зміни культурних орієнтацій, так і ідеологи об'єднання Європи наполягають на пріоритеті духовних чинників цього процесу.

На екуменічному Конгресі християнських рухів і громад "Ра­зом в Європі", про який вже згадувалося, йшлося про екуменізм народів, про те, що християнська громада нині не обмежується одним народом, оскільки контакт між представниками христи­янських рухів всередині них і між різними рухами виключає будь-яку національну обмеженість, будь-який деструктивний націо­налізм. Завдяки такій духовності цілком можливою і реальною стає політична єдність в любові.

Україна, безперечно, має багато спільного з іншими європейсь­кими країнами. її культура формувалася на основі європейських цінностей, головними з яких є християнські. Християнство Євро­пи і більшості населення України розвивалося різними шляхами. Православні орієнтації і східний обряд протягом історичного роз­витку певним чином відділяли Україну від інших країн Європи і були важливим чинником конфліктів і війн. Па заході України уторилася християнська спільноти, вихована греко-католицизмом у дусі цінностей, близьких до загальноєвропейських. Право­славна Україна лишалася досить чужою для Заходу землею.

Культурні орієнтації сучасної Європи найбільше завдячують навіть не католицизму, а протестантизму. Зокрема, в протес­тантському світі важливим принципом є законослухняність, орі­єнтація на закон і право. В православному світі ще з часів Не­стара Літописця Закон (у старозавітному розумінні) вважався значно менш важливим, ніж Благодать. Протестантизм сформу­вав орієнтацію на ^чесну, сумлінну працю, ^наполегливість у досягненні успіху, в тому числі і комерційному, і скромну поведі­нку у приватному житті як чесноти, що відповідають Божим настановам. Простий доброчесний мирянин, виконуючи свої обо­в'язки, так само служить Богові, як і священик. Священство не відрізняється суттєво від інших професій. Для православ'я ці орієнтації не характерні. Воно більше орієнтує на спасіння через святість, молитви, пости тощо. Разом з тим, немає принципових меж для взаємопорозуміння і зближення різних гілок християн­ства. Екуменічні процеси дають можливість християнам пізнати цінності і культурні здобутки один одного. Так, західні християни дуже цінують високу духовність православ'я, майстерність неперевершену красу православного церковного співу.

Для сучасного світу, який в останні десятиліття минулого віку перейшов у добу постмодерну, характерним є культурний де­термінізм. Він полягає в тому, що особистість людини розгля­дається як результат дії культурних факторів. Серед них голов­не місце належить мові, яка визначає наше мислення і певним чином обмежує людину. Деякі ідеологи говорять про мову як в'язницю, в якій вимушена перебувати людина. Дійсно, людська мої.-- недосконала і обмежена. Інколи мова заважає висловити те, що хотілося б. Але слово і єднає. Боже Слово входить в наш світ і дарує нам любов і свободу. Тому орієнтація на єдність у Слові Божому протистоїть розділенню людей через різні мови та інші культурні чинники.

Роз'єднання людей через культурні особливості є суттєвим чин­ником сучасного світу. В негативних проявах це породжує міжна­ціональну ворожнечу, етнічні війни, те, що прийнято в культуро­логії називати новим трайбалізмом. Використовується також термін "джихад", який прийшов з мусульманської культури і набув значного поширення.

Джихад - це спосіб мислення, орієнтований на групов ідентичність і солідарність.

Це не є націоналізмом, джихадівські спільноти - культурні уг­руповання, бунтівні меншини, які відчайдушно відстоюють свою групову спільність і виступають не тільки проти глобалізації, але й проти національних традицій. Безперечно, такі тенденції не можуть бути культурними орієнтаціями нормального суспільства. Хоч вони і є породженням сучасної культури, проте несуть велику загрозу, зокрема у формі тероризму, становлячи глобальну проблему.

У цьому аспекті Україна має позитивний імідж. Толерантність і терпимість як ознаки сучасної української спільноти є адекват­ними формами поведінки щодо культурних установок християн­ства. В Україні відбувається ренесанс християнства. Християнські цінності повертаються і стають невід'ємними складниками як при­ватного, так і громадського життя. Свідченням цього є те, що в складні часи великих суспільних змін, яких зазнали республіки Радянського Союзу, Україна, на відміну від багатьох з них, не мала серйозних етнічних, національних конфліктів чи війн. Ми­ролюбність робить її важливим фактором об'єднання Європи і втілення в життя позитивних цінностей християнства.

Дата добавления: 2014-01-07