Облік операцій за розрахунків операцій за розрахунків розрахунковими чеками.

Облік операцій за розрахунків платіжними вимогами

Платіжна вимога — розрахунковий документ, що містить письмову вимогу стягувача до банку, що обслуговує платника, перерахувати без погодження з останнім певну суму коштів з ра­хунка платника на рахунок одержувача.

Стягувачами можуть бути податкові органи, державні вико­навці та підприємства, що здійснюють примусове списання кош­тів на підставі визнаних претензій. Ці особи оформлюють та подають у банк платіжні вимоги, а за потреби — супровідні документи на примусове списання коштів з рахунків платників.

Відповідно до ст. 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його доручення на підставі рішення суду. Для примусового списання коштів стягувач оформляє не менше ніж у трьох примірниках платіжну вимогу, яку стягувач подає до банку, що його обслуговує, разом із двома примірниками реєстру платіжних вимог.Якщо платник і стягувач обслуговуються в різних банках, то банк, що обслуговує стягувача, надсилає банку платника не менше ніж два примірники платіжної вимоги на примусове списання коштів (один з яких — перший). Крім того, стягувачу повертається не менше ніж один примірник платіжної вимоги та реєстру платіжних вимог. Перший примірник реєстру платіжних вимог залишається в банку, що обслуговує стягувача.

Банк не пізніше від наступного робочого дня повідомляє плат­ника про надходження платіжної вимоги на примусове списання коштів з його рахунка, якщо умова про таке повідомлення передбачена договором про розрахунково-касове обслуговування цього платника (у порядку, передбаченому договором).

Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом 10 кален­дарних, а банк платника — протягом 30 календарних днів з дати їх складання.

Платіжні вимоги стягувачів приймаються банком до виконан­ня незалежно від наявності коштів на поточному рахунку плат­ника, оскільки стягнення здійснюється з усіх рахунків підприєм­ства: поточних, депозитних, коштів у розрахунках.

Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, сплатити утримувачу чека зазначену в чеку суму коштів.

Чеки виготовляються на замовлення банку Банкнотно-монет­ним двором Національного банку чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з додержанням усіх обов’яз­кових вимог. Чеки (додаток) брошуруються в розрахункові чеко­ві книжки (далі — чекові книжки) по 10, 20, 25 аркушів (дода­ток). Чеки, що використовуються фізичними особами для здійс­нення одноразових операцій, виготовляються як окремі бланки, облік яких банки ведуть окремо від чекових книжок. Чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівко­вій формі між юридичними особами, а також між фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги.

Банк-емітент без видачі чекової книжки може видати на ім’я чекодавця (фізичної особи) один або кілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишку коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою.

Строк дії чекової книжки — один рік; розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, — три міся­ці. День оформлення чекової книжки або чека не враховується. Чеки, виписані після зазначеного строку, уважаються недійсними і до оплати не приймаються. За погодженням з установою банку строк дії невикористаної чекової книжки може бути подовжений.Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками.

Чек заповнюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом) або з використанням технічних засобів. У ньому не допускається ви­правлень та використання факсиміле замість підпису.

Дата добавления: 2014-01-07