Міжнародний поділ праці – основа формування та розвитку міжнародної економіки та міжнародних економічних відносин

Передумовою для міжнародного поділу праці є міжнародний поділ факторів виробництва, що являє собою історично сформоване зосередження окремих факторів виробництва в різних країнах.

Фактори виробництва – ресурси, які необхідно затратити, щоб зробити товар.

Виділяють чотири основних фактори виробництва:

· Праця – фізична та розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату.

· Технологія – ресурс знань і наукові методи досягнення практичних результатів.

· Земля – усе, що надала природа для виробничої діяльності людини (кількість, якість, доступність і вартість земельних ділянок, води, корисних копалин, лісових ресурсів, джерел електроенергії, а також кліматичні умови й природно-географічне положення).

· Капітал – кількість і вартість капіталу, що може бути спрямований на створення матеріальних благ.

По походженню фактори виробництва діляться на основні і розвинені.

Основні – ті, що дісталися країні від природи або стали результатом тривалого історичного розвитку. До основних факторів виробництвам відноситься: географічне положення, природні ресурси, клімат, некваліфікована робоча сила.

Розвинені – ті, що придбано країною в результаті інтенсивних пошуків і капіталовкладень. До розвинених факторів виробництва відноситься: сучасна інфраструктура, кваліфіковані фахівці, сучасна технологія.

По ступеню спеціалізації фактори виробництва діляться на: загальні й спеціальні.

Загальні – ті, які можна застосовувати в різних галузях для створення різноманітної продукції.

Спеціальні – ті, які можна застосовувати для випуску тільки в одній галузі або для створення вузької групи продукції.

Розвинені фактори виробництва звичайно спеціалізовані, а основні – загальні.

Практично всі фактори виробництва мають міжнародну мобільність. Ступінь мобільності залежить від типу, до якого відноситься кожний фактор виробництва.

Основні фактори звичайно характеризуються низькою міжнародною мобільністю, а розвинені, навпаки, мають велику здатність до міжнародної мобільності. Однак здатність до міжнародної мобільності не означає можливості такої мобільності, тому що кожна країна прагне удержати розвинені фактори виробництва в національних рамках.

Загальні фактори звичайно відрізняються більш високою міжнародною мобільністю, що пояснюється універсальністю їхнього застосування.

Спеціальні фактори характеризуються меншою міжнародною мобільністю, що пов'язане з мірами державної політики, що цьому перешкоджає.

Міжнародний поділ факторів виробництва (international division of factors) – історично сформоване зосередження окремих факторів виробництва в різних країнах, що є передумовою виробництва ними певних товарів, економічно більш вигідних, чим в інших країнах.

Причиною або умовою виникнення товарного виробництва стало відокремлення окремих видів трудової діяльності або суспільний поділ праці. Зворотним боком суспільного поділу праці є його кооперація. Діалектична єдність поділу праці і його об'єднання стало основою виникнення перших форм обміну товару.

Суспільний поділ праці представлений трьома його функціональними видами:

загальний - поділ праці між великими сферами матеріального та нематеріального виробництва, такими як промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок і іншими;

частковий - поділ праці усередині великих сфер по галузях і підгалузях, таким як важка й легка промисловість, тваринництво й землеробство в сільському господарстві, а також, наприклад, нафтовидобуток, металургія й автомобілебудування в рамках важкої промисловості;

одиничний - поділ праці усередині одного підприємства, при цьому підприємство трактується широко, як цикл створення закінченого товару.

Виробничий процес, підрозділений, на відносно самостійні фази, не міг не концентруватися по окремих стадіях виробництва на певній території в окремих країнах, тому виділилося два види територіального поділу праці: міжрегіональне й міжнародне.

Міжрегіональне – це поділ праці між регіонами однієї й тієї ж країни.

Міжнародне – це поділ праці між різними країнами.

Міжнародний поділ праці (international division of labor) – вищий щабель розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах.

Підприємства багатьох країн, що беруть участь у МПП, роблять значно більше продукції, чим це необхідно для задоволення внутрішнього, споживчого або виробничого попиту. Господарюючі суб'єкти окремих країн, свідомо роблять зайву продукцію, реалізують її на світовому ринку, здобуваючи необхідну для них продукцію, що є надлишковою для споживачів інших країн. Нарощуючи, зміцнюючи спеціалізацію на виробництві певної групи товарів, конкретні країни одержують необхідні їм товари на міжнародному ринку за рахунок обміну з іншими країнами, які спеціалізуються на інших групах товарів. У підсумку міжнародний поділ праці з'являється як спосіб організації світової економіки, при якому підприємства різних країн спеціалізуються на виготовленні певних товарів і послуг, потім обмінюються ними.

МПП зародився в мануфактурний період розвитку капіталізму (XVII-XVIII вв.) і до промислового перевороту (кінець XVIII-перша половина XIX в.) базувалося на природній основі: розходженні в природно-кліматичних, географічних умовах існування окремих країн, у запасах сировини й джерел енергії. Ці фактори грають важливу роль в розвитку і сучасних національних економік. Проте зараз не менш визначальну роль грають вже інші фактори, зв’язані із працею – інтелектуальною працею, яка породила сучасне високо технологічне виробництво.

Теорія МПП одержала своє обґрунтування і розвиток у роботах класиків політекономії А. Сміта й Д. Рікардо. Аналізуючи МПП, А. Сміт у роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) доводив необхідність свободи торгівлі і підприємництва, оскільки, на його думку, різні обмеження свободи торгівлі перешкоджають подальшому поглибленню поділу праці між окремими регіонами та цілими країнами. Знищення цих бар'єрів і розширення поля міжнародного обміну повинні вести до спеціалізації національних економік і росту їхньої взаємозалежності, до формування загальносвітового господарства. А. Сміт висунув гасло вільної торгівлі (lаisser-faire), що стало згодом настільки популярним.

Головним досягненням класиків у науковій теорії МПП вважається теорія порівняльних витрат виробництва (порівняльних переваг), що розцінюється як основа економічного навчання про міжнародну торгівлю, економічний обмін.

В основу теорії порівняльних переваг покладена ідея природних розходжень між економіками країн, що існують у різному географічному і природному середовищі. Одні країни повинні розвивати промисловість, інші – спеціалізуватися на виробництві сільськогосподарської продукції, сировини. Взаємний обмін продукцією приведе до підвищення загального добробуту. Порушення цих умов буде означати істотне підвищення національних витрат виробництва.

Зіставлення витрат, пов'язаних з виробництвом тих або інших товарів, приводить до висновку, що замість випуску всіх товарів, на які існує попит, значно вигідніше зосередитися на виробництві якого-небудь одного товару, що вимагає найменших витрат. Спеціалізація виробництва на цьому товарі дозволить за допомогою обміну придбати всі інші товари на зовнішньому ринку.

Разом з тим теорія порівняльних переваг вже в момент свого створення носила обмежений характер: її принципи могли бути реалізовані лише незалежними державами. Колоніальні та залежні країни піддавалися економічному тиску, тому для них принцип порівняльних витрат був в основному неприйнятний.

Теорія порівняльних переваг, являє собою досить абстрактну модель. Недосконалість цієї моделі складається, насамперед, у тім, що:

• вона абсолютизує принцип вільної конкуренції;

• вона обмежується розглядом лише певної пари товарів і країн;

• передбачається прямий обмін товару на товар;

• не враховується вплив масштабів виробництва і транспортних витрат.

До числа факторів, що спонукують країни до участі в МПП можна віднести:

1.Обсяг внутрішнього ринку країни. У великих країн з розвиненим ринком більше можливостей знайти на ньому необхідні фактори виробництва і споживчі товари. І, отже, менша потреба брати участь у міжнародній спеціалізації та товарообміні. У той же час розвитий (диверсифікований) ринковий попит у країні спонукує розширювати імпортні закупівлі, відшкодовуючи їхнім розширенням експортної спеціалізації.

2. Рівень економічного розвитку країни. Необхідність участі країни в МПП тим більше, чим менше економічний потенціал країни.

3.Забезпеченість країни природними ресурсами. Високий ступінь забезпечення країни моноресурсом (наприклад, нафтою), а також низький ступінь забезпечення корисними копалинами викликає необхідність активної участі в МПП.

4.Питома вага в структурі економіки країни базових галузей промисловості (енергетика, добувні галузі, металургія та ін.). Чим вище питома вага базових галузей, тим, як правило, менше її включення в систему МПП.

Головне в процесі розвитку МПП – це те, що кожний його учасник шукає і знаходить економічний інтерес, вигоду від своєї участі в МПП.

Показниками, що характеризують рівень розвитку МПП є:

1. Експортна квота країни в її ВВП(процентне відношення обсягу експортованих товарів і послуг до ВВП/ВНП)

2. Коефіцієнт випередження темпами росту експорту темпів росту ВВП.

3. Імпортна квота в її ВВП (процентне відношення обсягу імпорту до ВВП/ВНП).

4. Коефіцієнт випередження темпами росту імпорту темпів росту ВВП.

5. Зовнішньоторговельна квота.

Поглиблення міжнародного поділу праці – сприяє інтернаціональній організації виробництва і припускає спеціалізацію окремих країн у виробництві тих або інших типів продукції і їхній взаємний обмін. Воно має свою внутрішню структуру, відповідні методи розвитку і реалізується в наступних формах: міжнародної спеціалізації виробництва (МСВ) і міжнародному кооперуванні виробництва (МКВ).

Міжнародна спеціалізація виробництва (МСВ) – це форма поділу праці між країнами, при якій ріст концентрації однорідного виробництва відбувається на базі диференціації національних виробництв, виділення їх у самостійні виробничі процеси, у структурі окремих галузей і сфер виробництва по випуску однорідних продуктів праці, що перевищують внутрішні потреби національної економіки. Таким чином, можна сказати, що міжнародна спеціалізація виробництва - – це форма інтернаціональної організації виробництва, що припускає відокремлення і виділення видів виробництв і галузей у міжнародному масштабі.

МСВ розвивається у двох головних напрямках – виробничому і територіальному.

У територіальному аспекті МСВ включає спеціалізацію на виробництві певних товарів і їхніх частин для світового ринку:

· окремих країн;

· групи країн;

· регіонів.

У свою чергу виробничий напрямок підрозділяється на:

· міжгалузеву спеціалізацію;

· внутрішньогалузеву спеціалізацію;

· спеціалізацію окремих фірм і підприємств.

Міжгалузева спеціалізація – це поділ праці між різними видами того самого роду виробництва: промисловості, сільського господарства.

Внутрішньогалузева спеціалізація припускає зосередження зусиль підприємств різних країн, що входять у якусь галузь народного господарства, на виробництві певних предметів, у тім число деталей, вузлів, агрегатів, обмін цими предметами між ними (колісний трактор, гусеничний трактор і запасні частини до них).

До числа основних видів внутрішньогалузевої спеціалізації відносяться:

· предметна спеціалізація (виробництво готових виробів);

· подетальна спеціалізація (виробництво частин і компонентів виробів);

· технологічна або стадійна спеціалізація (зборка виробів, зварювання й т.п.)

Найбільше поширення серед видів спеціалізації в світогосподарських зв'язках одержала спеціалізація по виробництву готової продукції. Міжнародна спеціалізація по виробництву готової продукції – динамічна форма МПП. В 50-60-х рр. провідне місце займала МСВ на рівні первинних галузей (автомобілебудування, літакобудування, виробництво пластмас, підшипників, радіоапаратури й т.д.). В 70-80-х рр. виділяється внутрішньогалузева МСВ і відповідний обмін товарами-аналогами зі споживчими характеристиками, що розрізняються (наприклад, колісних тракторів і тракторів на гусеничному ходу, шкіряного й гумового взуття й т.п.).

Розрізняють часткову або одновідову, многовідову і всевідову, внутрішньогалузеву, предметну спеціалізацію. Часткова спеціалізація припускає зосередження зусиль країн на виробництві одного виду товару (садовий трактор).

Многовідова – спеціалізація на виробництві декількох видів товару (просапні, садові трактори).

Всевідова – спеціалізація країн на виробництві всіх видів даного товару (садові, просапні й трелювальні трактори).

Останнім часом одержала розвиток спеціалізація по виробництву комплектного устаткування, спорудженню виробничих підприємств «під ключ».

Подетальная спеціалізація в системі МСП – це спеціалізація на виробництві окремих деталей, вузлів, агрегатів з їхньою наступною поставкою підприємству, що збирає ці частини й робить готовий продукт.

Спеціалізація підприємств різних країн на виготовленні часткових продуктів пов'язана із розвитком НТР. Ускладнення технологічної структури виробництва привело до росту числа деталей і вузлів, використовуваних у готовому виробі. Наприклад, у легковому автомобілі налічується до 20 тис. деталей і вузлів, у прокатних станах - близько 100 тис., в електровозах – до 250 тис. Прикладом такої спеціалізації може служити виробництво шведського автомобіля «Вольво». Український споживач, що здобуває в автомобіль цієї марки, одержує насправді лише одну третину чисто шведської продукції. Більше 60% комплектуючих Швецією імпортується.

Відмітна риса экспортоорієнтованих галузей і сфер народного господарства окремої країни – висока частка експорту (питома вага) у загальному виробництві.

Показник рівня міжнародної спеціалізації галузі – це коефіцієнт відносної експортної спеціалізації (Квес). Він визначається по наступній формулі:

Квес = Эо/Эм,

де Эо – питома вага товару (сукупність товарів галузі) в експорті країни;

Эм – питома вага товару (товарів-аналогів) у світовому експорті.

Дана формула дає можливість виявити загальні параметри експортної спрямованості національної економіки в галузевому розрізі. Визначає коло найбільш перспективних товарів і галузей, що є об'єктами міжнародної торгівлі і виступають найбільш спеціалізованими для країни з погляду міжнародної спеціалізації.

Якщо Квес > 1, то галузь або товар вважаються міжнародно- спеціалізованими.

Міжнародноспеціалізована продукція – це продукція, що є предметом двосторонніх і багатосторонніх угод і, за умови виготовлення в одній або декількох країнах, значною мірою задовольняє потреби світового ринку в ній.

Рівень участі національного господарства в МПП характеризує індекс товарності, t:

t = (Еo + Іo) / ВВП×100,

де Еo – річний обсяг експорту; Іo – річний обсяг імпорту; ВВП – річний валовий продукт.

На основі зростаючих процесів МПП, спеціалізації і кооперації розширюється міжнародна виробнича кооперація (МВК) між різними господарюючими агентами світового ринку.

Міжнародна виробнича кооперація (МВК) являє собою процес стійких виробничих зв'язків між самостійними підприємствами різних країн. МВК допомагає фірмам скоротити витрати на виробництво та обіг, а отже, собівартість продукції, що випускається ними, зниження витрат виробництва, посилення конкурентноздатності продукції, що випускається на умовах МВК і може здійснюватися на наступних рівнях: загальносвітовому, національному, міжгалузевому, внутрішньогалузевому.

Усе більше повне й послідовне відокремлення із загального виробництва на підприємстві окремих стадій технологічного процесу, випуску складових частин кінцевого продукту й передача його «частковим» підприємствам означають істотний прогрес у поділу праці у виробництві. Це сприяє прискоренню коопераційних процесів.

У світовому господарстві МВК класифікують по її основним характеристиках:

видам – економічна, виробнича, науково-технічна в сфері збуту продукції;

стадіям – предвиробнича, виробнича, комерційна;

структурі зв'язків – міжфірмова і внутріфірмова; міжгалузева; горизонтальна, вертикальна та змішана;

територіальному охопленню – між двома та більш країнами, у межах регіону, міжрегіональна, загальносвітова;

кількості суб'єктів – двох- і багатобічна;

кількості об'єктів – двох- і багатопредметне.

методам, які використаються - здійснення спільних програм; спеціалізація в договірному порядку, створення спільних підприємств.

Здійснення спільних програм, у свою чергу реалізується у двох основних формах: підрядному кооперуванні та спільному виробництві.

Підрядне виробниче кооперування припускає виконання певної роботи виконавцем з доручення замовника. Підрядна угода між двома сторонами обумовлюється строками, обсягами, якістю виконання й ін.

Договірна спеціалізація припускає розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування. Договірні сторони прагнуть усунути або зменшити дублювання виробництва та пряму конкуренцію між собою на ринку. Спільне виробництво – це так звана інтегрована кооперація, що одержала широке поширення у світі. При такій організаційній формі поєднується капітал декількох учасників для реалізації окремих погоджених цілей.

Міжнародне кооперування праці повністю базується на МПП і самостійно існувати не може, тоді як МПП для свого існування й розвитку не обов'язково вимагає міжнародного кооперування праці.

Дата добавления: 2014-01-07