Основні теорії міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля – це інтернаціональна форма організації товарно-грошових відносин, що припускає обмін товарами й послугами між суб'єктами світового ринку.

Міжнародна торгівля являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу. Стосовно до однієї країни звичайно застосовується термін «зовнішня торгівля», стосовно до торгівлі двох країн між собою – «міждержавна, взаємна, двостороння торгівля», а стосовно до торгівлі всіх країн один з одним – «міжнародна або світова торгівля». Часто під міжнародною торгівлею розуміють торгівлю не тільки товарами, але й послугами.

Торгівля взагалі, а міжнародна торгівля зокрема є важливим стимулом розвитку та підвищення ефективності виробництва в кожній країні. Міжнародна торгівля дає можливість широко розвивати виробництво таких видів продукції, для яких є найбільш сприятливі умови.

Сприятливі умови торгівлі й виробництва безумовно ведуть до поширення міжнародної спеціалізації. Міжнародна спеціалізація як і міжнародна торгівля спираються на певні економічні погляди.

Першим описаним теоретичним поглядом була теорія меркантилізму. Історичні рамки її дії XV– XVIII століття. Це – період розвитку та занепаду феодалізму. Основне завдання цієї теорії було обгрунтування необхідності зовнішньої торгівлі держави.

Меркантилісти дотримувалися тієї точки зору, що нація більше багатіє тоді, коли експортує більше, ніж імпортує.

На їхню думку, надлишок зовнішньої торгівлі (різниця між експортом та імпортом) буде залишатися в країні у вигляді дорогоцінних металів (золота і срібла). Чим більше в країні буде цих товарів, тим багатшою і потужнішою вважається держава.

Меркантилісти вважали, що економічна система складається з трьох секторів: виробничого, сільськогосподарського та іноземних колоній. Для ефективного функціонування економічної системи найважливішими, на їхню думку, були торговці, їхня праця розглядалась як основний фактор виробництва. Отже, джерелом багатства є сфера обігу, а не сфера виробництва; багатство ототожнювалося з грошовим капіталом. Грошові кошти (у формі золота і срібла) дають змогу утримувати армію, зміцнювати становище правителя, сприяють проведенню колоніальної війни, виникненню фабрик (мануфактур), утворенню нових робочих місць.

Оскільки у світі, на думку прихильників цієї теорії, існує обмежена кількість багатства, то країни можуть збільшувати своє багатство і за рахунок зубожіння інших, тобто внаслідок перерозподілу.

На практиці теорія меркантилізму пропонувала державним установам:

1. Постійно збільшувати експорт товарів і зменшувати імпорт.

2. Вводити обмеження на певну частку імпорту та стимулювати виробництво товарів на експорт.

3. Заборонити або обмежити експорт сировини та забезпечити її імпорт в митрополію.

4. Заборонити або обмежити торгівлю колоній з іншими країнами.

5. Забезпечити за митрополією виняткове право перепродажу будь-яких колоніальних товарів.

6. Економічними і політичними заходами гальмувати виробництво готових товарів у колоніях.

Такі практичні дії капіталістичних держав призвели до багатьох протиріч, але в цілому потрібно зазначити, що ця теорія була чіткою теорією міжнародної торгівлі, яка значно впливала на економічне зростання країни.

Недоліком теорії є те, що меркантилісти вважали збагачення країни можливим не тільки внаслідок перерозподілу існуючого багатства, а й за рахунок його нарощування через торгівлю.

Теорія абсолютних переваг

Засновником класичної школи економічної думки був Адам Сміт, який піддав критиці твердження меркантилістів про те, що багатство країни залежить від володіння скарбами у вигляді золота або дорогоцінних каменів, які надходять до країни внаслідок перевищення експорту над імпортом.

Він проголосив, що основою багатства націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві товарів, де вони мають абсолютні переваги.

Суть теорії торгівлі А. Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, які продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їх торговим партнерам).

Відповідно до поглядів А. Сміта:

· урядам не слід втручатись у зовнішню торгівлю: вони повинні підтримувати режим відкритих ринків та свободи торгівлі;

· нації, так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватись на виробництві тих товарів, у виробництві яких у них є переваги, та торгувати ними в обмін на товари, перевагами у виробництві яких володіють інші нації;

· зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці і шляхом розширення ринку за межі національних кордонів;

· експорт є позитивним фактором для економіки, тому що забезпечує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутрішньому ринку;

· субсидії на експорт є податком на населення та призводить до підвищення внутрішніх цін і тому повинні бути скасовані.

Позитивною стороною теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.

Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих, чи інших товарів, тобто, коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.

Теорія порівняльних переваг

Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинув Д. Рікардо, довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно більш низькими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того чи є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, ніж в іншій.

Теорія порівняльних переваг:

· вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних переваг показала, що ця вартість насправді визначається співвідношенням сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках;

· вона довела існування виграшу від спеціалізації від торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат;

· вона дозволяє здійснювати зовнішньоекономічну політику на науковому фундаменті.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припущень, на яких вона базується. Тому при застосуванні теорії порівняльних переваг для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона:

· не враховує транспортних витрат;

· ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу;

· виходить з існування одного фактора виробництва (праці);

· ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності у наділеності країн факторами виробництва;

· виходить із передумови повної зайнятості, тобто, робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій більш продуктивній. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати, і таким чином, ігнорується закон зростаючих витрат;

· не дозволяє пояснити торгівлю між приблизно однаковими за економічним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

Теорія розміру країни

Суть теорії розміру країни: через те, що країни з більшою територією зазвичай мають більш різноманітні кліматичні умови та природні ресурси, вони ближче до економічної самодостатності, ніж малі за розміром країни. Основні складові теорії:

· великі країни порівняно з малими експортують меншу частку виробленої продукції та імпортують меншу частку товарів;

· великі країни, на відміну від малих, мають більш різноманітні ресурси;

· великі країни порівняно з малими мають більш високі транспортні витрати у міжнародній торгівлі;

· великі країни, на відміну від малих, зазвичай можуть здійснювати велике серійне виробництво.

Теорія співвідношення факторів виробництва

У середині 20-х років шведські економісти-неокласики Елі Хекшер та Бертіл Олін розробили теорію співвідношення факторів виробництва, яка пізніше отримала назву Хекшера-Оліна. Зміст теорії Хекшера-Оліна полягає у наступному: країна матиме відносну перевагу щодо тих продуктів, виготовлення яких добре забезпечене факторами виробництва. Такі товари країна експортуватиме, імпортуватиме ж вона продукцію, що потребує інтенсивного використання факторів виробництва, якими країна забезпечена гірше. Так, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори та імпортують дефіцитні фактори виробництва.

Або інакше: країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них факторів.

Країна вважається у надлишку наділеною робочою силою, якщо співвідношення між її кількістю та рештою факторів у неї вище, ніж у решти світу.

Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва

У 1948 році американський економіст Пол Самуельсон довів теорему вирівнювання цін на фактори виробництва, яка отримала назву теореми Хекшера-Оліна-Самуельсона – міжнародна торгівля призводить до вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомогенні фактори виробництва у торгуючих країнах.

Гомогенний капітал – це капітал, який має однакову продуктивність та ризикованість; гомогенна праця це праця з однаковим рівнем підготовки, освіти та продуктивності; гомогенна земля – це земля з однаковою родючістю, станом ґрунтів тощо. Основні висновки теорії:

· згідно теорії Хекшера-Оліна у країнах спостерігається тенденція експортувати товари, для виробництва яких необхідні відносно рідкісні фактори;

· згідно теорії Хекшера-Оліна-Самуельсона у міжнародній торгівлі, за відповідних умов, простежується тенденція до вирівнювання "факторних цін";

· теорії факторів виробництва пояснює виробництво товарів як результат використання первісних елементів – факторів виробництва. Класична економічна теорія виділяє три основних фактори: працю, землю та капітал;

· експорт товарів може бути замінений переміщенням факторів виробництва;

· під ціною фактора розуміється винагорода, яку отримує власник фактора за його використання. Для праці – це заробітна плата, для капіталу - процентна ставка, для землі – рента.

"Парадокс Леонтьєва"

Парадокс Леонтьєва – теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна не підтверджується на практиці: трудонасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді як капіталонасичені – трудомістку.

Парадокс Леонтьєва не дає відповіді на численні запитання, а багато інших тестів, враховуючи кваліфікаційний склад робочої сили та інші фактори, охоплюючи великі групи країн, підтвердили справедливість теорії Хекшера-Оліна.

Даний парадокс застерігає від прямолінійного використання теорії Хекшера-Оліна у практиці міжнародної торгівлі. Разом з тим, теорія Хекшера-Оліна разом з доданими пізніше уточненнями залишається одним із головних інструментів аналізу міжнародної торгівлі та її впливу на розподіл та перерозподіл доходів.

Теорія життєвого циклу товару

Основні постулати даної теорії полягають в наступному:

· теорія міжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що багато нових виробів спочатку будуть вироблятися у країнах, де ці товари були вивчені та розроблені. Це майже завжди промислово розвинуті країни, причому на США останнім часом припадала значна частка, хоча Японія та Німеччина змогли перегнати США, спеціалізуючись на певних видах продукції;

· протягом життєвого циклу товару, який складається із чотирьох етапів (впровадження, зростання, зрілість та занепад), виробництво прямує до більшої капіталомісткості та переміщується до інших країн;

· теорія не поширюється на деякі групи товарів та майже на всі вироби транснаціональних корпорацій;

· теорія міжнародного життєвого циклу продукту лише стверджує, що коли та якщо наукові дослідження та розробки перестають бути вирішальним фактором порівняльної переваги, виробництво переміститься у країни, які мають порівняльну перевагу по інших елементах затрат, наприклад, некваліфікованої праці.

Теорія конкурентних переваг М. Портера

Згідно цієї теорії відповідь на запитання: "Чому країна добивається міжнародного успіху у тій чи іншій галузі?" полягає у чотирьох властивостях країни, які носять загальний характер та формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми. Це середовище може сприяти утворенню конкурентної переваги, а може і перешкодити цьому.

Основні постулати даної теорії:

· чотирма головними параметрами (детермінантами) конкурентної переваги країни є такі фактори і умови: умови попиту, споріднені та обслуговуючі галузі, стратегія фірми та конкуренція;

· теорія конкурентних переваг показує взаємодію чотирьох детермінантів, об’єднаних у національний "ромб", від яких залежить конкурентоспроможність країни на світових ринках;

· детермінанти національної конкурентоспроможності представляють собою комплексну систему, яка перебуває у стані розвитку. Детермінанти постійно впливають одна на одну;

· підтримка конкурентоспроможності у галузі на високому рівні є результатом «само підсилюючої» взаємодії переваг відразу у декількох сферах, що визначає середовище, яке іноземним конкурентам важко відтворити.

Дата добавления: 2014-01-07