Нетарифне регулювання

Тарифне регулювання міжнародної торгівлі

Митний тариф (customs tariff) у залежності від контексту може визначатися як:

- інструмент торгової політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком;

- перелік ставок мита, що застосовуються до товарів, які переміщуються через митний кордон, систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності;

- конкретна ставка мита, що підлягає сплаті при вивозі або ввезенні певного товару на митну територію країни. У цьому випадку поняття митного тарифу цілком збігається з поняттям мита.

Мито (customs duty) – обов’язковий податок, що стягується митними органами при імпорті або експорті товару і є умовою імпорту або експорту.

Мито виконує три основні функції:

- фіскальну, що відноситься як до імпортного, так і до експортного мита, оскільки воно є однією зі статей доходної частини державного бюджету;

- протекціоністську (захисну), що відноситься до імпортного мита, оскільки з його допомогою держава захищає місцевих виробників від небажаної іноземної конкуренції;

- балансуючу, що відноситься до експортного мита, встановленого з метою запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які з тих або інших причин нижче світових.

Існує декілька класифікацій мита.

По засобу стягування:

- адвалорні – начисляються у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються митом (наприклад, 20% від митної вартості);

- специфічні – начисляються у встановленому розмірі за одиницю товару (наприклад, 10 дол. за 1 г);

- комбіновані – містять обидва названих види митного обкладення (наприклад, 20% від митної вартості, але не більше 10 дол. за 1 г).

У практиці міжнародних торгових відносин, крім тарифних методів регулювання, використовуються і нетарифні методи. Їх поділяють на дві групи:

· методи, які прямо обмежують експортно-імпортні операції і передбачають захист і регулювання вітчизняного виробництва (квотування, ліцензування, кількісні обмеження, технічні перешкоди, внутрішні податки, політика державних закупівель тощо);

· методи, що спрямовані на стимулювання експорту.

Квотування (контингентування) – це обмеження щодо вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період.

Квоти поділяються:

· За напрямком їх дії:

– експортні – вводяться у відповідності з міжнародними стабілізаційними угодами, що встановлюють частку кожної країни в загальному експорті певного товару (експорт нафти з країн ОПЕК), чи урядом країни для попередження вивозу товарів, дефіцитних на внутрішньому ринку;

– імпортні – вводяться національним урядом для захисту місцевих виробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, а також як відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав.

· За обсягом дії:

– глобальні – встановлюються на імпорт або експорт певного товару на певний період часу незалежно від того, з якої країни він імпортується чи в яку країну він експортується;

– індивідуальні – встановлена в рамках глобальної квоти квота кожної країни, яка експортує або імпортує товар.

Ліцензування (licensing) – регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом дозволу, який видається державними органами на експорт або імпорт товару в певній кількості за певний проміжок часу. Ліцензування може бути складовою частиною процесу квотування або ж виступати самостійним інструментом державного регулювання.

Ліцензії бувають:

1) разові – письмовий дозвіл терміном до 1 року на імпорт (експорт), що видається урядом, певній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної угоди;

2) генеральні – дозвіл імпорт (експорт) певного товару протягом року без обмеження кількості угод;

3) глобальні – дозвіл на експорт (імпорт) певного товару в будь-яку країну світу за певний проміжок часу без обмеження кількості або вартості;

4) автоматичні – дозвіл, що видається негайно після отримання від експортера (імпортера) заявки, яка не може бути відхилена державним органом.

Кількісні обмеження (quantative restrictions) – адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обігу, що визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту чи імпорту.

Технічні перешкоди становлять собою сукупність національних технічних, адміністративних та інших норм і правил, спрямованих на створення перешкод ввезенню товарів в країну. До технічних перешкод відносяться вимоги про дотримання національних стандартів, одержання сертифікатів якості імпортної продукції, специфічну упаковку та маркірування товарів, про дотримання певних санітарно-гігієнічних норм і т.п.

Внутрішні податки і збори спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару і скорочення тим самим його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Ці податки можуть бути прямими (податок на добавлену вартість, акцизний податок, податок на продаж) або непрямими (прихованими).

До останніх відносяться збори на митне оформлення, реєстрацію та виконання інших формальностей.

Політика державних закупівель як метод нетарифного регулювання міжнародних торгових відносин становить собою вимогу держави закуповувати певні товари тільки у вітчизняних виробників, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчими у порівнянні з імпортними.

До другої групи нетарифних методів регулювання міжнародних торгових відносин, як зазначалося вище, належать ті з них, що спрямовані на стимулювання експорту. Серед них найчастіше використовуються субсидії, експортні кредити, демпінг тощо.

Субсидії – це грошові виплати, спрямовані на підтримку національних виробників і опосередковану дискримінацію імпорту. За характером виплат субсидії діляться на прямі та непрямі. Прямі субсидії становлять собою дотації виробнику при його виході на зовнішній ринок. Непрямі субсидії становлять собою приховане дотування експортерів шляхом надання їм податкових пільг, пільгових умов страхування та кредитування, повернення імпортного мита тощо.

Експортні кредити як метод нетарифного регулювання міжнародних торгових відносин становлять фінансове стимулювання державою розвитку експорту вітчизняних товарів. Експортне кредитування виступає в таких формах:

– субсидовані кредити національним експортерам. Вони становлять собою кредити, що надаються державними банками на пільгових умовах, а отже, дозволяють зменшувати ціну товару;

– державні кредити іноземним імпортерам при зобов'язанні їх закуповувати товари тільки у фірм країни, яка надала цей кредит;

– страхування експортних ризиків вітчизняних експортерів. Маються на увазі комерційні ризики (нездатність імпортера оплатити поставки товарів) і політичні ризики, які виникають тоді, коли непередбачені дії уряду не дозволяють імпортеру виконати свої зобов'язання перед експортером.

Експортні кредити поділяють на короткострокові (на строк менше одного року і використовуються для кредитування експорту споживчих товарів та сировини); середньострокові (на строк від 1 до 5 років і використовуються для кредитування експорту машин та обладнання); довгострокові (на строк понад 5 років і використовуються для кредитування експорту інвестиційних матеріалів та великих проектів).

Демпінг (dumping) – засіб фінансової нетарифної торговельної політики, що полягає в просуванні товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін, існуючого в цих країнах.
Демпінг може здійснюватись як за рахунок ресурсів окремих фірм, що прагнуть опанувати зовнішній ринок своєї продукції, так і за рахунок державних субсидій експортерам. В комерційній практиці демпінг може набувати однієї з наступних форм:

- спорадчий демпінг – епізодичний продаж надлишкових запасів товару на зовнішній ринок за заниженими цінами. Відбувається тоді, коли внутрішній обсяг виробництва товару перевищує ємність внутрішнього ринку і перед компанією постає дилема – або взагалі не використовувати частину виробничих потужностей і не виробляти товар, або виробити товар і продати за більш низьку, ніж внутрішня, ціну на зовнішній ринок;

- навмисний демпінг – тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витіснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін. На практиці це може означати експорт товару за цінами нижче цін свого внутрішнього ринку або навіть нижче витрат виробництва;

- постійний демпінг – постійний експорт товарів за цінами нижче справедливої;

- зворотній демпінг – завищення цін на експорт порівняно з цінами продажу тих же товарів на внутрішньому ринку. Зустрічається вкрай рідко, зазвичай в результаті непередбачених різких коливань курсів валют;

- взаємний демпінг – зустрічна торгівля двох країн одним і тим самим товаром за заниженими цінами. Зустрічається також рідко в умовах високої монополізації внутрішнього ринку певного товару в кожній з країн.
В основі демпінгу лежить ринкова ситуація, за якої еластичність попиту по ціні на внутрішньому ринку нижче, ніж на зовнішньому. Це дозволяє фірмам, що мають відносно монопольне становище на внутрішньому ринку, продавати свої товари за більш високими цінами, ніж на зовнішньому ринку, де попит більш еластичний по ціні і де конкуренція вище. Необхідними умовами для здійснення демпінгу також є:

- ситуація недосконалої конкуренції, що дозволяла б виробнику встановлювати і диктувати ціни;

- сегментованість ринку, тобто спроможність виробника відокремити внутрішній ринок, де він продає товар за високими цінами, від зовнішнього ринку, де він це робить за більш низькими цінами. Звичайно цьому сприяють високі транспортні витрати і встановлені державою торговельні бар’єри.

Зазнає регулювання з боку держави і міжнародна торгівля послугами. При цьому інструменти торгової політики, що використовуються для обмеження торгівлі послугами, у більшості випадків ті ж, що і в торгівлі товарами. Це обумовлено тим, що торгівля більшістю послуг супроводить торгівлю товарами, а тому якщо товар підпадає під обмеження, то зазнає обмеження і послуга, зв'язана з ним.

До неекономічних методів регулювання торгівлі відносять – торгові договори, правові режими.

Міжнародні організації, що регулюють МТ:

Ø Світова організація торгівлі (ГАТТ/СОТ);

Ø Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД);

Ø Міжнародний торговий центр ЮНКТАД/СОТ (МТЦ);

Ø Міжнародна торгова палата (МТП).

ГАТТ – базова міжнародна угода, на основі якої здійснюється правове регулювання зовнішньої торгівлі товарами.

Дата добавления: 2014-01-07