Психолого-педагогічне вивченя дітей з порушеннями зору

Діагностика й дослідження дітей з порушеннями зору припускає комплексне їхнє вивчення різними фахівцями: офтальмологами, психологами, педагогами.

Існують загальні психологічні вимоги, пропоновані до організації й проведення обстеження дітей з порушеннями розвитку. До них відносяться: попереднє знайомство з історією розвитку, спостереження за поведінкою й діяльністю дитини в групі, на заняттях, у годиннах дозвілля. Особливе значення має місце проведення дослідження, вибору методик, що відповідають його меті.

Діагностика і дослідження дітей з порушеннями зору передбачає комплексне їх вивчення різними спеціалістами: офтальмологами, психологами, педагогами. Діти з порушеннями зору представляють велику і дуже різноманітну групу як за характеристикою стану їхнього зору, так і за походженням захворювань і умов соціального розвитку.
Об'єктом дослідження є незряча (сліпа), слабозорова дитина, а також дитина з амбліопією і косоокістю. В даний час поняття «сліпий» (незрячий) розглядається з позиції визначення провідної системи аналізаторів, на основі якої ведеться педагогічний процес. Тому до сліпих відносяться дві категорії дітей: діти з Візус «О» і світло-відчуттям, а також діти, які мають гостроту залишкового зору до 0,04 включно на краще бачить оці з корекцією, навчання яких здійснюється на основі системи Брайля за підручниками, призначеним для сприйняття за допомогою дотику.

Аналіз контингенту дітей з порушеннями зору показує, що його зміни мають кілька тенденцій, або напрямів.

Перша тенденція - суттєве збільшення дітей, що мають залишковий зір (до 90%): лише 3 - 4% дітей тотально сліпі, 7% - з світловідчуття, 10% - з Візус вище 0,06.

Друга тенденція - збільшення числа складних комплексних зорових захворювань. Тільки в окремих випадках є порушення зору, що характеризуються одиничним поразкою зорових функцій. Матеріали досліджень дошкільнят показують, що у більшості з них є по два-три різних очних захворювання, що свідчить про подальше зростання цієї категорії дітей.

Третьою тенденцією є збільшення кількості дефектів, супутніх зоровому захворювання, і серед них - пов'язаних з порушеннями діяльності центральної нервової системи (ЦНС).

Так, зорові порушення у дітей дошкільного віку в 77,6% супроводжуються залишковими явищами дитячого церебрального паралічу (ДЦП), затримками психічного розвитку, олігофренію в стадії дебільності, залишковими явищами органічних уражень ЦНС, енцефалопатіями, неврозоподібними станами, гідроцефалією та іншими первинними порушеннями: промови, рухової сфери і т.д.

Аналіз причин сліпоти та слабкозорості показує, що в 92% випадків слабоведіння і в 88% випадків сліпоти ці недоліки мають вроджений характер, більш ніж в 30% випадків вони мають спадкові форми. При цьому серед причин дитячої сліпоти чітко простежується зростання частоти вроджених аномалій розвитку органа зору. Так, вроджена патологія зорова наголошується в роботах М. І. Земцова і Л. І. Солнцевою в 60,9% випадків, в дослідженнях А. І. Каплан - в 75%, Л. І. Кирилової - в 91,3%, А. В. Хватова - у 92% випадків у слабозорих і в 88% - у сліпих, І. Л. Ферфільфайн з співавт. - у 84,2% випадків.

Вроджені захворювання і аномалії розвитку органу зору можуть бути наслідком зовнішніх і внутрішніх пошкоджуючих факторів. Приблизно 30% з них - спадкові форми (тапеторетинальні дегенерація, міопія, вроджена глаукома, атрофія зорового нерва, ретролентальная фіброплазія).

У дослідженнях Л. І. Кирилової відзначаються спадкові порушення обміну речовин у вигляді альбінізму; спадкові захворювання, що призводять до порушення розвитку очного яблука, - вроджений анофтальм, мікрофтальмії; захворювання рогової оболонки - дистрофії рогівки; спадкова патологія судинної оболонки - аниридія, колобома судинної оболонки; вроджені катаракти (малися також вроджені катаракти генетичного походження); окремі форми патології сітківки, дегенерація Штаргардта, атрофія Лебера, вроджена атрофія.

Крім спадкових факторів у сліпих і частково бачачих дітей є аномалії розвитку органу зору як наслідок зовнішніх і внутрішніх негативних факторів, що діяли в період ембріонального розвитку плоду, - патологічного перебігу вагітності, перенесених матір'ю вірусних захворювань, токсоплазмозу, краснухи і т.д.

Стан зору визначає в значній мірі формування образу зовнішнього світу, відповідно до якого будується психологічна система дитини з порушенням зору, її особливості, здатність відобразити сприймається світ у всій його складності взаємовідносин об'єктів та соціальне життя людей. Особливе місце в дослідженні дітей з порушеннями зору посідає визначення істинного стану дитини. Багатьма зарубіжними і вітчизняними дослідниками виявлено глибоке відставання в психічному розвитку таких дітей. У першу чергу це стосується сліпих дітей раннього і дошкільного віку. Проте вже в 1977 р. Д. Уоррен показав, що відставання в розвитку в значній мірі визначалося тим, що в експериментальних дослідженнях при тестуванні не були створені умови для точного сприйняття та розуміння завдань, не враховувалася специфіка дітей з порушенням зору.

Психологічне обстеження дітей з порушеннями зору здійснюється на основі розробленої тифлопсихологічної теорії з урахуванням основних закономірностей нормального розвитку.

У ході вивчення дітей з відхиленнями у розвитку виявилося, що найбільш загальні закономірності розвитку нормальної дитини простежуються і у цих дітей. До них відносяться: певна послідовність стадій розвитку психіки; наявність сензитивних періодів у розвитку психічних функцій; послідовність розвитку психічних процесів; роль діяльності в психічному розвитку, мовлення - у формуванні вищих психічних процесів; провідна роль навчання в психічному розвитку (Л. С. Виготський, В. І. Лубовский).

Л.С. Виготський, вивчаючи закономірності психічного розвитку дітей при різних типах аномалій, виділив загальні специфічні закономірності, які проявляються при різних типах порушень. Він зазначив, що причини, що викликають аномалії, ведуть до виникнення основного порушення в психічній діяльності, яке визначається як первинне, і як наслідок - до своєрідних змін всього психічного розвитку дитини, що проявляється у формуванні вторинних, третинних і т.д. порушень психічної діяльності. Їм також була виділена закономірність, спільна для всіх дітей з вадами розвитку, а саме: ускладнення у взаємодії із соціальним середовищем, порушення зв'язків з навколишнім світом.

Вплив глибоких порушень зору на процес розвитку пов'язане з появою відхилень у всіх видах пізнавальної діяльності й позначається на формуванні особистісної та емоційно-вольової сфер дитини. Найбільш різко порушення зору проявляється у зниженні загальної кількості одержуваної ззовні інформації, у зміні її якості.

Значне скорочення або повна відсутність зорових відчуттів, сприйнять, уявлень в області чуттєвого пізнання обмежує можливості формування образів уяви, пам'яті, а також психологічних систем, їх структур, зв'язків, функцій і відносин у середині цих систем. Відбуваються якісні зміни системи взаємовідносин аналізаторів, виникають специфічні особливості у формуванні образів, понять, мови, у співвідношенні образного і понятійного в розумовій діяльності, в орієнтації і мобільності у просторі і т.д. Значні зміни відбуваються у фізичному розвитку - порушується точність рухів, їх інтенсивність, стає специфічною хода та інші рухові акти.

Отже, у дитини формується своя, дуже своєрідна психологічна система, якісно і структурно не схожа ні з однією системою нормально розвиненої дитини, тому що вона включає в себе процеси, що знаходяться на різних рівнях розвитку через вплив на них первинного дефекту, а також і його корекції на основі створення нових компенсаторних шляхів розвитку. Це показує, що і міжфункціональні зв'язки в дітей з порушенням зору здійснюються теж інакше, своєрідно.

Дата добавления: 2014-01-07