Розвиток образотворчого мистецтва в ХІV - першій пол. ХVІІ ст

Образотворче мистецтво у цей період досягло значних вершин. У литовсько-польську добу далеко за межами України були знаними майстри українського монументального фрескового мистецтва. Зокрема, в Польщі наші умільці прикрашали католицькі костьоли й каплиці. Польські королі ХІV-XV ст., першими з яких були Казимир Великий та Ягайло доручали саме руським майстрам розписувати фресками найголовніші храми в Польщі. У фресковий розпис проникають народні й світські мотиви, пов’язані з раннім ренесансом, хоча в цілому пам’ятки монументального фрескового живопису ХІV - середини ХV ст. присвячені виключно релігійній тематиці.

В Україні майже не збереглись фрескові шедеври, за винятком фрагментів церкви Св. Онуфрія(Лаврів, Львівщина, ХV ст.). До кращих зразків тогочасного фрескового малярства відносяться сюжети-композиції «Різдва Христового» й «Успіня Богородиці» (до яких введено побутові та краєвидні мотиви) стінопису Кирилівської церкви в Києві (ХІV ст.), Вірменської церкви у Львові (ХІV - ХV ст.)

У кращому стані творіння українських митців уціліли в храмах Любліна, Кракова, Вислиці. Піднесено, граціозно змальовано портрети Богородиці, святих Онуфрія, Іоана Богослова та ін.

На відміну від фрескового мистецтва ХІІІ ст., в якому домінували настрої аскетизму, зречення, у ХV ст. переважали ліричні, світлі й радісні мотиви – доброта, самопожертва, героїзм, любов.

Традиційне іконописання також включає в себе певні побутові традиції, відходить від візантійських канонів, збагачуючись місцевими рисами та іноземними впливами. Високого рівня вже на початку ХІV ст. досягла творчість іконописця, а потім і першого галицького митрополита, що переїхав до Москви, Петра Ратенського з Волині. Йому приписують написання ікони «Богородиця» у Володимир-Волинському соборі, а також так званої Петровської ікони в Успенському соборі у Москві. Митрополит Петро вважається зачинателем московської школи іконопису.

Митці дбали про виразність картини, її лаконічність, простоту, ідейність змісту. Малювали переважно на липових дошках. Уперше на картинах зустрічаються підписи малярів (Владика, Яків, Матвій та ін.). Найчастіше трапляються ікони Юрія Змієборця, Богородиці, Архангела Михаїла, святих Петра, Павла, Миколи, Розп’яття Ісуса, Тайної вечері, Різдва, Марії, Страшного суду, Поклоніння волхвів.

Характерним нововведенням для ікон другої половини ХVІ ст. стає зображення фігур у просторі. Святі на іконах того часу мають вільні рухи, лагідний вираз обличчя. Постаті звільняються від візантійської умовності, нерухомості, урочистості й стають більш земними, обличчя набувають усе більш індивідуального виразу. Найпопулярніші сюжети – зображення войовничих святих, зокрема Юрія Змієборця і сцен «Страшного суду». Останній сюжет під впливом замовників – заможних селян та міщан – набув сатиричного забарвлення. Композиції доповнюються новими сюжетними елементами, деталізацією обстановки реальних і міфічних подій, новими колористичними рішеннями, посиленим акцентуванням декоративних елементів і виразністю малюнка з підкресленням лінійного ритму.

Велику роль у збагаченні української культури відігравала діяльність Лаврської іконописної майстерні. Центрами живопису були також міста Львів, Перемишль.

У зв’язку з наявністю значного прошарку магнатів, купців, багатих міщан суттєвого розвитку набуває ювелірне мистецтво. Із Занепадом Києва поступово зникають староруські типи ювелірних прикрас і техніка, на якій їх виготовляли. В цей період українське ювелірне мистецтво опинилося під впливом двох визначальних напрямків: 1) західноєвропейського, переважно німецького; 2) східного, головним чином грецько-турецького. Переважав останній, оскільки Львів славився як перевалочний пункт у торгівлі східними товарами, а магнати та шляхта захоплювалися зброєю та кінськими уборами в східному стилі (виробництво узд, сагайдаків, сідел, оправа шабель). Українські майстри комбінували ці впливи з традиційними давньоруськими, що дозволяло їм створювати цілком оригінальні вироби, багато з яких поширювалися не тільки в Польщі, а й за її межами під назвою львівських.

Однак скоро польська влада почала поширювати свою дискримінаційну політику й на різні галузі мистецтва. Майстрами ювелірних золотих цехів могли бути лише поляки, католики. Це призводило до певного гальмування розвитку цього виду мистецтва і зміни матеріалів, з яких вироблялися ювелірні речі: не з золота, а із срібла, бронзи та міді. В литті з міді та олова були досягнуті високі результати. Відливали і художньо оформлені гармати, дзвони, ліхтарі, чаші, світильники, посуд.

Продовжує і розвиває попередні традиції мистецтво книжкової мініатюри і графіки. З ХІV ст. графіка відбиває готичний натуралізм, який мав динамічніше трактування сюжету. Рукописи оздоблювались заставками, великими орнаментованими літерами, в основному плетінковим орнаментом, багатим на фарби, серед яких усе ж переважають чорна та червона. Традиції візантійського орнаменту доповнюються готичними рисами, а згодом і все більш помітними ренесансними тенденціями. Унікальними щодо цього є оформлення Київського псалтиря(1397 р.), де містилося понад 200 мініатюр, які виконав художник Спиридон. Особливо високу художню цінність мають Галицьке Євангеліє ХІV ст., «Житіє Бориса і Гліба», «Радзивилівський літопис ХV ст.», Пересопницьке Євангеліє ХVІ ст.

Значні зміни попередні традицій характеризують розвиток українського живопису. Поряд з традиційним іконописом, який протягом ХV - ХVІ ст. значно еволюціонує, не переходячи однак меж традиційної техніки виготовлення фарб і використання сюжетів, з початку ХVІІ ст. розвивається цілком нова для України форма іконописного живопису. Одним з найяскравіших взірців такого нового іконопису є ікона «Різдво богородиці», що зберігалася у П’ятницькій церкві Львова. Важко сказати, ким вважав себе невідомий автор – іконописцем чи художником, що змалював типову міщанську обстановку у порівняно заможній львівській родині. Невідомо також, чи використовувалася його робота у церковному вжитку, тобто чи відповідала така форма іконопису тогочасним смакам львів’ян. Можливо маємо в даному випадку спробу експериментальної або професійно виконаної учнівської стилізації під італійський фресковий живопис другої половини ХV – початку ХVІ ст. Справа в тім, що тогочасний Львів був центром кількох професійних цехів живописців та іконописців. При цьому старші майстри не тільки давали учням різноманітні завдання, але й самі мали постійно експериментувати в пошуках найбільш конкурентоспроможної форми продукції.

Якщо розглянута вище ікона становить швидше виняток, ніж правило, то твір Миколи Петрахновича (1635) відбивав основну тенденцію в еволюції іконописного мистецтва і довгий час прикрашав знадвору вхід до Успенської братської церкви у Львові, від чого його зовнішній вигляд частково зіпсувався. Для іконописців ХVІІ ст. вживання олійної фарби стає поступово нормою, хоча інколи її розбавляли з темперою. Світлотіньове моделювання наближає цей іконопис до портретного живопису.

Портретний живопис другої половини ХVІ ст. поступово висувається на одне з провідних місць у малярстві. Портрети малювали з натури або посмертно. Загалом портрет набув оригінальних форм, був позначений гуманістичними тенденціями, широким використанням засобів образотворчого фольклору, високим мистецьким рівнем, використанням прийомів бароко, часто збагачених традиціями народно-декоративної творчості.

Дата добавления: 2014-01-07