Підручники і навчальні посібники

Модернізм був провідною течією розвитку українського образотворчого мистецтва та архітектури 20-х років. Художник М. Бойчук (1882-1937), поєднуючи в своїй творчості традиції давньоруського і візантійського іконопису, живопису Ренесансу та народного мистецтва, здійснив спробу створити національний художньо монументальний стиль.

Виходець з Галичини, він вчився в Кракові, Мюнхені, в Італії. Протягом трьох років мав свою майстерню в Парижі.

М. Бойчук мав численних учнів і послідовників, тсоврив цілу школу художників-монументалістів, так званих бойчукістів (Т. Бойчук, К. Гвоздик, А. Іванова, С. Колос, О. Мизін, О. Павленко, І. Падалка, М. Рокицький та інші).

Разом зі своїми послідовниками майстер створив значні монументально-декоративні розписи ряду громадських споруд в Одесі та Харкові, очолив майстерню монументального мистецтва в Київському художньому інституті. Під його керівництвом виконано розписи Луцьких казарм у Києві (1919), санаторію ім. ВУЦВК в Хаджибеївському лимані в Одесі (1928), Червонозаводському театру в Харкові (1933-1935).

Радикальніший напрям творчості, що перегукувався з пошуками західних експресіоністів, кубістів та конструктивістів обрали В. Пальмов, В. Меллер, В. Єрмилов, А. Петрицький. А. Петрицький (1895-1964) створив унікальну галерею із 150 портретів своїх сучасників – української еліти 20-30-х років. У роки репресій більшість із цих картин зникли, бо опинилися в таборах ГУЛАГу та були розстріляні портретовані на них особи. Тоді ж були знищені або потрапили до музейних підвалів і твори українського авангардного мистецтва. Частина цього унікального авангардного доробку, що вціліла, експонується в Національному художньому музеї в Києві. У 90-х роках вперше вийшли друком художні альбоми «Український авангард 1910-1930, «портрети сучасників А. Петрицького».

В українському образотворчому мистецтві повоєнного періоду, 1950-1980-ті р., поряд із висвітленням героїзму народу в роки Другої світової війни занадто багато місця займали образ Леніна, тема народу-творця. Тут відомими стали твори М. Божія, М. Дерегуса, В. Касіяна, С. Шипка. Боротьбі проти фашистських загарбників присвячені високохудожні твори «Безсмертя» Т. Голембієвської, «Матері ждуть…» В. Гуріна, «Перемога» О. Лопухова, «Визволення Києва» С. Бесєдіна, «Повернення» В. Костецького. Великої популярності набула картина Т. Яблонської «Хліб», де показано життєві образи трудівників повоєнного села.

Під час «хрущовської відлиги», кінець 1950-х років – перша половина 1960-х років, стався злет в художньому мистецтві України.

Сучасні події відтворені в картинах Т. Яблонської («Льон»), В. Шаталіна («Ідуть дощі»), В. Чеканюка («Ранок Сибіру»), А. Сафаргаліна («Урожай»), О. Хмельницького («Неходженими стежками»). Історичне минуле висвітлюють картини М. Дерегуса («Степ»), О. Лопухова («Вольниця»). Мальовнича природа України, її міст і сіл показана в пейзажах О. Шовкуненка («Весна», «Зима»), М. Грищенка «Гроза наближається», С. Шипка (серія «Київська сюїта»). Полотна цих художників відзначаються майстерністю композиції, поєднанням жанрових сцен із мальовничістю української природи.

Поряд з полотнами вже відомих майстрів з’явилися цікаві роботи і молодих митців, характерним у творчості яких є різнобарв’я фарб, різноманіття напрямів шкіл. Тут і дивні сюрреалістичні фантазії О. Литвинова, постекспресіоністичні портрети Є. Тополева, і ліричні пейзажі та психологічні уявлення Гальковського.

Водночас зріс інтерес до народної творчості, естетичні й етичні скарби якої були далеко не вичерпані. Так, давні традиції українського народного живопису відроджували Т. Яблонська та В. Зарецький. Вони стали фундаторами фольклорного напряму в українському образотворчому мистецтві, що зберігся та розвився в наступні десятиріччя. Каталізатором відродження національних традицій стала також творчість А. Горської, В. Зарецького, І. Гончара, С. Білоконя, В. Кушніра, О. Заливахи та ін. Вони розробляли не лише фольклорно-етнографічні мотиви, а робили й прямі виходи в пласт народознавства.

20 століття подарувало ціле гроно талановитих майстрів народного живопису, які у своїй творчості розвивають барвисті й фантастичні образи, породжені уявою та реалізовані за законами стилістики народного малярства 18—19 століть і українського декоративного розпису. Це Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, Наталя Вовк, Параска Хома, Марія Приймаченко, Никифор Дровняк, Катерина Білокур, Іван Сколоздря та ін. підготуйте самостійно.

Типова в своїй трагічності доля українського художника Опанаса Івановича Заливахи. О. Заливаха народився в 1925 р. в Україні, вчився в Росії, з 1962 р. знов уживе в Україні, в Івано-Франківську. В 1965 р. заарештований і позбавлений волі на 5 років за антирадянську агітацію і пропаганду. Після повернення на волю змушений працювати техніком у побутовому комбінаті. Лише з 1987 р. отримав можливість експонуватися як в Україні, так і за кордоном: Москві, Нью-Йорку, Канаді. Його картини «Пієта» (1962), «Полтавчанка» (1964), «Доля» (1970), «Розлука» (1972), «Дзвонар» (1987) та інші - написані в дусі драматичного символізму.

Подальшого розвитку набуло українське монументальне мистецтво. Тільки в першій половині 1970-х рр. в Україні було споруджено 90 нових пам’ятників і монументів. Серед них – пам’ятник загиблим громадянам і військовополоненим у районі Сирецького масиву Києва, монумент Вічної Слави в Черкасах, пам’ятник «Україна – визволителям», встановлений в селищі Міловому на Луганщині, пам’ятник Лесі Українці в Києві.

Сьогодні, в дні національного відродження, дуже важливим є об’єднання зусиль всіх художників. Сучасність презентувала нові імена українських митців образотворчого мистецтва: брати О. і С. Животкови, М. Кривенка, О. Лишена, А. Степаненка, І. Балдуха, П. Андрусів, В. Пасівенко, Г. Стаян та ін.

Рекомендована література

1. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл./ уклад.: Б.І. Хорошун та ін. – К., 2010. – С. 138-146.

2. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. - К., 1998.

3. Історія світової та української культури: Підручник для вищ. закл. освіти / В. Греченко, І. Чорний, В. Кушнерук, В. Режко. – К., 2006.

4. Історія української та зарубіжної культури: Навчальний посібник / Б.І. Білик, Ю.А. Горбань та ін. – К., 2000.

5. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Підручник. – К., 2010.

6. Лобас В., Легенький Ю. Українська і зарубіжна культура. - К., 2000.

7. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. // М.М. Закович, І.А. Зязюн, О.М. Семашко та ін. - 2-ге вид., випр. - К., 2001.

8. Хорошун Б.І., Язвінська О.М. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб для студ. вищ. навч. закл.: в 2-х т. - К., 2007.

Додаткова література

1. Дмитренко А. Український радянський історичний живопис. - К., 1996.

2. Жаборюк А. Український живопис останньої третини ХІХ - початку ХХ ст. - Одеса, 1990.

3. Жолтовський П. Малюнки Києво-Лаврської іконописної майстерні. - К., 1982.

4. Клименко Н. Нарбутівські романи у барвах // Українська культура. - 1996. - № 9-10.

5. Семиноженко В. Живопис: 1983-1993. - Харків, 1998.

6. Степовик Д. Ікони козацької доби // Українська культура. - 1995 - 1996. - № 9-11

7. Степовик Д. Українська ікона крізь віки // Українська культура. - 1993. - № 8-10.

8. Українська ікона: майстри, школи, стилі. - К., 1990.

9. Український авангард 1910-1930 років Упор. Д. Горбачов - К., 1996.

Дата добавления: 2014-01-07