Особливо небезпечні інфекції і туризм

До особливо небезпечних інфекційних захворювань належать чума, холера, натуральна віспа, жовта лихоманка. Це так звана група карантинних інфекцій. Напружена обстановка по особливо небезпечних інфекціях зберігається в багатьох країнах світу. ЮНВТО щорічно публікує список країн, не рекомендованих для відвідування туристами з міркувань протиепідемічної безпеки.

По далеко не повним даним ВОЗ, щорічно більш ніж в 150 країнах реєструють більше 1000 випадків чуми, близько 100 тис. випадків холери, десяток випадків жовтої лихоманки. У списках ЮНВТО регулярно фігурують країни Центральної Африки з високим рівнем СНІДУ, багато держав Південно-Східної Азії, де велика небезпека зараження малярією або холерою.

Найбільш епідеміологічно небезпечними вважаються Індія, Єгипет, Марокко і Гамбія. Неблагополучна епідемічна обстановка відзначається в Тунісі, Кенії, Туреччині, Індонезії, Китаї і Таїланді. У усіх цих країнах туристові необхідно особливо ретельно підходити до питань харчування і вживання води і напоїв. У невеликих ресторанах Індії, Китаю і інших країн Південно-Східної Азії кухарі часто мають дуже поверхневе уявлення про правила гігієни. Тому для харчування рекомендується вибирати ресторани із сталою репутацією.

(Слайд)

Чума - особливо небезпечна інфекція, що вражає людей і часто призводить до смертельного результату. Викликається чумною бактерією, передається через шкіру в результаті укусу інфікованих бліх, контакту з інфікованими гризунами і краплинним шляхом (легенева форма).

Згідно з щорічними зведеннями ВОЗ, з 1989 по 2003 рр. в 25 країнах Азії, Африки і Америки зареєстровано 38 310 випадків захворювань чумою. У восьми країнах (Китаї, Монголії, В'єтнамі, Демократичній Республіці Конго, Об'єднаній Республіці Танзанії, на Мадагаскарі, в Перу і США) випадки чуми серед людей відзначаються майже щорічно.

(Слайд)

По даним ВОЗ, зона найбільш вірогідного поширення чуми включає наступні країни:

- Мадагаскар, Мозамбік, Танзанія, Уганда, Заїр, Зимбабве (Африка);

- Індія і В'єтнам (Азія);

- Болівія, Бразилія, Перу (Південна Америка).

У перерахованих країнах періодично реєструють локальні спалахи чуми. Втім, вірогідність зараження чумою для українських туристів невелика, оскільки в природні очаги захворювання їх не допустить місцева влада. Проте епідеміологічна настороженість відносно цієї інфекції як і раніше залишається.

Час з моменту попадання чумної палички в організм здорової людини до появи перших симптомів коливається від декількох годин до шести днів. Захворювання проявляється у вигляді лихоманки, інтоксикації, шкірних ущільнень (бубонів - збільшених лімфатичних вузлів), пневмонії. Легенева форма чуми - найбільш важка і надзвичайно небезпечна для оточення. При раптовій появі таких симптомів, як висока температура, озноб, сильний головний біль, важкий гнітючий стан, ускладнене дихання, кашель з кров'ю необхідно негайно звернутися до лікаря.

В цілях попередження захворювання чумою слід строго дотримувати обмежувальні заходи, визначені для конкретної країни, де є природні очаги чуми. Протичумні щеплення ефективні лише в 70% випадків, тому медики прищеплюють так звані групи ризику, тобто осіб, що працюють в зонах можливої появи чуми. Імунітет виробляється на десятий день після щеплення і досягає максимуму після 21 дня.

(Слайд)

Холера - небезпечне інфекційне захворювання. Збудник - холерний вібріон - проникає в організм людини через рот разом із зараженою водою або їжею.

Основний шлях поширення інфекції - через воду, в яку холерні вібріони потрапляють разом з випорожнюваннями хворої людини. Річки і ставки можуть бути заражені водами каналізаційних стоків. З водоймищ збудник холери потрапляє в організм людини при заковтуванні води під час купання, через вимитих сирою водою посуд, овочі і фрукти. Чинниками ризику можуть бути харчові продукти, інфіковані в процесі транспортування, приготування і зберігання. Найбільш небезпечні продукти, які не піддаються тепловій обробці: холодці, салати, сирі фрукти і молоко. Зараження можливе і через забруднені предмети ужитку (посуд, постільна білизна і ін.).

(Слайд)

Найбільш неблагополучні по холері наступні країни:

- на європейському і азіатському континентах: Індія, Лаос, Індонезія, Іран, Ірак, Туреччина, Афганістан;

- американському континенті: Болівія, Бразилія, Гватемала, Гондурас, Мексика, Нікарагуа, Перу, Сальвадор;

- африканському континенті: Ангола, Бурунді, Гана, Гвінея, Нігерія, Сомалі, Чад, Уганда, Танзанія, С’єєрре-Леоне.

Випадки захворювання холерою також реєструють в деяких країнах СНД.

Інкубаційний (прихований) період при холері триває від декількох годин до п'яти днів. Характерні ознаки захворювання - пронос і блювота, що призводять до обезводнення організму, що украй небезпечно для життя людини. При появі симптомів, які можуть свідчити про захворювання холерою, необхідно негайно звернутися до лікаря. Лікування хворого холерою можливо тільки в умовах лікарні.

З 1973 р.. ВОЗ відмінила вимогу сертифікату з холери для мандрівників, у тому числі через те, що щеплення і будь-які препарати не забезпечують повного захисту організму від цієї інфекції.

(Слайд)

Натуральна віспа - хвороба, що викликається вірусом, характеризується лихоманкою і висипом, що залишає рубці. Передається від хворого через повітря і предмети. У разі найбільш важкої форми - "чорної віспи" - летальність досягає 100%.

У січні 1960 р. один московський художник, будучи в Індії, заразився вірусом чорної віспи. Незабаром після повернення додому він захворів і помер, встигнувши заразити 20 чоловік, більшість з яких врятувати не вдалося.

МильчаковА. У місто прийшла біда // Москва. 1960. № 9;

Носів С. Д. Натуральна віспа // Керівництво по інфекційних хворобах у дітей. М.: Медицина, 1972.

У 1967 р.. ВОЗ прийняла програму повного викорінювання натуральної віспи у всьому світі. Здійснення масової вакцинації і проведення карантинних заходів привели до поступового зниження захворюваності. У травні 1980 р.. ВОЗ оголосила про повну ліквідацію цієї особливо небезпечної інфекції. Відтоді було зареєстровано лише декілька випадків загибелі людей від віспи. Вони були пов'язані з лабораторним зараженням дослідників або стали результатом ускладнень після щеплення. Віспощеплення відтоді стало необов'язковим.

(Слайд)

Жовта лихоманка - гостре вірусне захворювання, поширене в тропічних і субтропічних країнах. Вірус передається через укуси комарів. Заразитися жовтою лихоманкою можна як в природних, так і в міських умовах.

Інкубаційний період від моменту зараження до перших клінічних ознак жовтої лихоманки триває від трьох до шести днів. Захворювання характеризується вираженими токсичними явищами: високою температурою, головним болем, геморагічним висипом. Перебіг хвороби украй важкий: в 25% випадків настає смерть. У світі від жовтої лихоманки щорічно помирає декілька тисяч чоловік.

Для поїздки в країни, неблагополучні по жовтій лихоманці; потрібне щеплення. Її можна зробити в медичній установі, надавши довідку лікаря, що лікує, про відсутність протипоказань і паспорт.

Деякі держави Африки і Південної Америки вимагають при в'їзді пред'являти міжнародний сертифікат про вакцинацію проти жовтої лихоманки. У нім на англійській і французькій мовах вказуються відомості про прищепленго, прізвище медичного працівника, що зробив щеплення, дані про вакцину і її виробника. Громадяни, що прибувають з епідеміологічно небезпечних районів, також повинні мати сертифікат про щеплення. Відповідно до міжнародних медико-санітарних правил (ВоЗ, 1969) турист, у якого немає щеплення, може бути поміщений в карантин-ізолятор на інкубаційний період, рівний шести добам.

У деяких країнах можливі спалахи жовтої лихоманки - ендемії, але при їх відвідуванні надавати міжнародний сертифікат про вакцинацію проти жовтої лихоманки не потрібно. Проте при виїзді українських громадян в ці країни Мінохоронздоров'я України рекомендує проведення щеплень, пояснюючи їх доцільність. Щеплення від жовтої лихоманки забезпечує імунітет упродовж 10 років, починаючи з 10 дня після вакцинації.

(Слайд)

Існує спеціальний медичний термін - "зона жовтої лихоманки". У неї входять країни: Ангола*, Бенін**, Болівія*, Бразилія*, Буркіна-Фасо**, Бурунді*, Венесуела*, Габон**, Гайана*, Гамбія*, Гана**, Гвінея*, Гвінея-Бісау*, Заїр**, Замбія*, Камерун**, Кенія*, Колумбія*, Конго**, Кот-Д’Івуар**, Ліберія**, Мавританія**, Малі**, Нігер**, Нігерія*, Панама*, Руанда**, Сан-Томе і Принсіпі**, Сенегал*, Сомалі*, Судан*, Суринам*, Сьєрра-Леоне*, Танзанія*, Того**, Уганда*, Французька Гвіана**, Центральноафриканська Республіка**, Чад*, Еквадор*, Екваторіальна Гвінея*, Ефіопія*. (Однією "зірочкою" виділені країни, при в'їзді до яких (чи проїзді транзитом із зупинкою) рекомендується мати міжнародне свідоцтво про вакцинацію проти жовтої лихоманки, двома "зірочками" відмічені країни, що вимагають таке свідоцтво.)

За наявності у туриста протипоказань до щеплення, якими є вагітність, простудні захворювання, алергія на яєчний жовток (вакцина для щеплення виробляється з курячих ембріонів), поїздка в країни "Зони жовтої лихоманки" повністю виключена. Попередження про це повинні доводитися турфірмами до своїх клієнтів на самому початку підготовки до поїздки.

Дата добавления: 2014-01-07