Особливості античної філософії

Періоди розвитку античної філософії

- зародження та становлення (VІ ст. н.е.);

- зрілість і розквіт (V -VІ ст. н.е.);

- початок занепаду (епоха елінізму, латинська філософія Риму ІІІ-І ст. до н.е.);

- занепад і загибель в епоху Римської імперії (І-V ст. н.е.)

1) черпання мудрості і культури Стародавнього Сходу, де проходило становлення людської цивілізації;

2) запозичення від Сходу (Лівія, Вавілон, Єгипет, Персія) писемності, зачатків науки про природу та філософських думок;

3) оригінальність і неповторність філософських ідей та повага до міфологічної історії і релігії;

4) активний пошук і осмислення питання про першооснову світу;

5) нерозривний зв’язок філософії з фізичними, математичними знаннями, логікою.

Класична давньогрецька філософія виробила декілька рівнів, на яких складалися комплексні узагальнені знання:

1) емпіричні розрізнені висловлювання, які легко співставляються з повсякденним досвідом (попередження сонячного затьмарення Фалесом і землетрусу Анаксимандром);

2) спеціальні теоретичні ствердження, які пояснюють деякі явища, але безпосередньо не пов’язані з філософською системою і недоступні емпіричній перевірці (гіпотези про походження граду з замерзлої води, про природу снігу, затьмарень, блискавки, райдуги, про походження людини);

3) безпосереднє введення філософських доведень конкретних явищ, загального у формі часткового (введення «чотирьох стихій» у фізику, теорія «природного місця» елементів як кінцевої причини, доведення геоцентризму Арістотеля, заснування класового поділу суспільства у Платона);

4) застосування конкретних знань, аналогій з повсякденним досвідом у якості доказу філософських положень, часткове у формі загального.

В давньогрецькій філософії виділяються декілька напрямів (шкіл), які висувають концепції першооснови світу, шляхи пізнання природних процесів та самопізнання.

Мілетська школа представлена відомими грецькими філософами Фалесом, Анаксимандром, Анаксименом, Солоном, Хілоном та ін.

Фалес (біля 625-547 рр. до н.е.) - родоначальник європейської філософії і науки, математик, астроном і політичний діяч. Він вперше висунув ідею субстанції (води) як першооснови всього сущого, відкинувши міфологічні уявлення. Він був впевнений, що вода як природний початок є носієм усіх змін і перетворень; все виникає з води і в неї перетворюється. Земля має форму диска і плаває у нескінченній воді. Землетруси спричиняються коливанням води. На його думку ближче до Землі розташовані зірки, а найбільш віддалено Сонце.

Фалес:	«Какие взносы внесешь родителям, такие взымай с детей»; «Не красуйся наружностью, но будь прекрасен делами»; «Не наживай богатства нечестным путем»; «Находясь у власти, управляй самим собой»; «Где порука, там беда»; «Не множество слов доказывает рассудительность мнения»
Хілон	Ничего слишком; все хорошо в меру»; «Язык твой пусть не обгоняет ума»; «Не желай невозможного»
Солон	«Избегай удовольствия, рождающего страдания»; «Не спеши приобретать друзей, а приобретенных не спеши отвергнуть»; «Научившись подчиняться, научишься управлять» [Фрагменты ранних греческих изречений.-М.,1989.-Ч.1.-С.91-104 ]

Анаксимандр – сучасник Фалеса, який першоосновою світу вважав «айперон» – це невизначений, безмежний початок, в процесі руху і обертання якого виділяються протилежності вологого і сухого, теплого і холодного. Таким чином виникли земля, вода, повітря і вогонь. Життя народжується під впливом небесного вогню, на межі моря і суші, тому перші живі істоти, які жили у воді, поступово перебралися на сушу. Земля за формою подібна зрізу колони і займає середину світу та нерухома; всі тварини і людина утворилися з відкладень висохлого морського дна та змінили свої форми при переході на сушу. Але все уособлене від безмежного з часом повертаються до нього, тому усі світи виникають і зникають.

Анаксимен - у якості першооснови світу прийняв повітря, яке має протилежні процеси розріжування і згущення, внаслідок яких виникають інщі речовини: вода, земля, каміння і вогонь. Повітря –це подих, якій обіймає увесь світ. Земля – площинний диск, який підтримується повітрям як і інші диски світил.

Ефеська школа представлена Гераклітом (біля 530-470 рр. до н.е.), який створив вчення про світ, висунувши ідею про першооснову світу – вогонь. За думкою філософа, світ або природа знаходяться у безперервному процесі змін, і саме вогонь із усіх природних речовин найбільш рухомий і мінливий. Стоячи на матеріалістичних позиціях, він вважав, що космос один і той же для всього сущого, його не створив ані бог, ані людина, він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, який то розпалюється, то згасає. З вогню виникають не тільки звичайні матеріальні тіла, але й душі. Світом управляє «логос» як закон і необхідність.

Гераклит «Этот космос, один и тот же для всего существующего, не создал никакой бог и никакой человек, но всегда он был, есть и будет вечно живым огнем, мерами загорающимся и мерами потухающим»; «Все течет, все меняется … нельзя дважды войти в одну и ту же воду» [Метериалисты древней Греции.- М.: Госполитиздат,1955.- С.44]

Кожна річ і її властивість змінюється, переходячи у свою протилежність, тобто холодне стає теплим, вологе - сухим і навпаки. Навіть Сонце щомиті поновлюється, тому повернутися у початковий стан неможливо. Завдяки боротьбі протилежностей виявляється їх внутрішня тотожність: «Бессмертные - смертны, смертные - бессмертны; смертью друг друга они живут, жизнью друг друга они умирают» [ Краткий очерк истории философии / М.Т. Иовчук и др. - М.: Изд-во социально-экономической литературы, 1960.-С.50]. Таким чином, все загальність змін і перехід кожної властивості в протилежне роблять усі якості речей відносними. Так, наприклад морська вода для риб споживча і рятівна, а для людини неприйнятна і згубна.

Велику увагу Геракліт приділив мисленню людини, завдяки якому людині дано пізнавати саму себе і бути розумною, пояснити кожну річ згідно її природи, прислухатися до природи. Світ сприймається зором і слухом, але потрібно пізнавати світ шляхом дослідження.

Елейська школа представлена грецькими філософами Парменідом, Зеноном та ін. (VІ-V ст. до н.е.). За Парменідом, світ - це речовинна куля, в якому немає порожнечі, а значить і можливості руху, тобто світовий простір заповнений повністю. Всяка думка пов’язана тільки з сущим, тобто мислити неможливо про те, що не існує. Світ єдиний і в ньому немає частин. Усяка множина – це тільки обман почуттів, тобто рух, виникнення і знищення неможливі. В основі світу лежить буття, яке саме по собі заперечує небуття, воно не має ані кінця, ані початку в часу, воно нерухоме і досконале. Мислити можна тільки те, що є, а рух вже припускає виникнення і знищення, небуття. Таким чином, філософ приходить до висновку, що людська думка несумісна з небуттям, а мислення та буття тотожні.

Зенон (480-430 рр. до н.е.), послідовник Парменіда, розвинув логіку як діалектику. Відомий своїми апоріями (з грец. «труднощі»), «Дихотомія», «Ахілл», «Летюча стріла» своєрідність яких в тому, що істинність позицій Парменіда він доводить «від супротивного».

Дата добавления: 2014-01-07