Сутність вчення Т. Гоббса про природу

План

Тема 5. Філософія Нового часу та доби Просвітництва

5.1.Філософське обґрунтування нової картини світу (Ф. Бекона і Р. Декарт)

5.2.Нове бачення світу та його пізнання (Б.Спіноза, Т. Гоббс, Г. Лейбніц, Д. Локк)

5.3. Філософські ідеї доби Просвітництва

Ключові терміни і поняття:

Індукція, емпіризм, матерія, форма, рух, експеримент, дуалізм, субстанція, монади, дедукція, модус, сенсуалізм, перцепція, деїзм

5.1.Філософське обґрунтування нової картини світу (Ф. Беконі Р.Декарт)

У ХVІІ-ХVІІІ ст. Західна Європа вступає у добу Нового Часу, що відбивається й на розвитку філософії. В цей період в суспільстві спостерігається розкладання феодалізму, відбувається прогресивний розвиток економіки, політики, науки і культури. Бурхливий розвиток експериментально-математичного природознавства, механіки знайшли відбиток і у філософських концепціях.

Першим відомим дослідником природи в Новому часі вважається Френсіс Бекон (1561-1626). Основна наукова праця - "Новий Органон". Ф. Бекон добре розумів практичну значимість наукового знання. Ціль його вчення - допомогти людині оволодіти силами природи на основі їх пізнання. Інструментом пізнання повинен бути правильний метод - індукція (шлях вивчення явищ, в ході якого рух думки йде від окремих фактів до загальних положень). Але щоб не припустити помилок в пізнанні, треба, за думкою Ф.Бекона, відділити науку від релігійної догматики та схоластики: "Істини віри - одне (ми віримо, не потребуючи доказів), істини науки - інше (вони базуються на доказах, без яких просто не мають сенсу)". Філософ пропонував поєднати теорію та емпіризм (практику збирання фактів через чуттєвий досвід), тобто не займатися лише одним видом діяльності, рухатися дослідницьким шляхом, спираючись на факти та експеримент.

Філософ розрізнює два види досвіду:

- «плодоносні», ціль яких зводиться до принесення безпосередньої користі людині;

- «світлоносні», які надають людині пізнання законів і властивостей речей. Існують й інші причини, які ведуть до помилок у пізнанні. Це, на думку Бекона, звичка поклоніння ідолам. Їх чотири види:

1. Ідоли роду - це омани, які притаманні всьому людству взагалі;

2. Ідоли печери - це забобони, омани окремої людини; обмеженість горизонту мислення;

3. Ідоли ринку - це омани, пов’язані з людським спілкуванням, неправильним використанням мови, некритичним ставленням до інформації;

4. Ідоли театру - це сліпа віра в авторитети, у хибні вчення. Цей вид, по Бекону, найгірший з усіх, бо він блокує в людині ініціативність, змушує вірити в химери, освячені традиціями.

Ф. Бекон –англійський філософ, син заможного сановника, один час був державним канцлером Англії «Знание- это сила»; «Целью нашего общества есть позниние причин и скрытых сил всех вещей и расширение власти человека над природою, до тех пор, пока все не станет для него возможным» [Бэкон Ф. Соч.: В 2 т.-М.,1978.-Т.2.-С.409; пер. укр. ] «Речь идет не только о созерцательном благе, но и поистине о достоянии и счастье человеческом и о всяком могуществе в практике. Ибо человек, слуга и истолкователь природы, столько совершает и понимает, сколько охватил в порядке природы делом и размышлением; и свыше этого не знает и не может. Никакие силы не могут разорвать или раздробить цепь причин; и природа побеждается только подчинением ей» [Спиркин А.Г. Философия: Учебник.-2-е изд.- М.: Гардарики, 2002.-С.109]

Більшість відкриттів, на думку Ф. Бекона, робилися людьми спонтанно, а не методично. Цих відкриттів було б набагато більше, якщо б дослідники були озброєні правильним методом – шляхом, засобом дослідження (знаряддя, що удосконалюють здібність нашого сприйняття і знаряддя, які удосконалюють саму людську думку).

Розглядаючи історію науки, Ф. Бекон виділяє два шляхи (методи) дослідження:

Догматичний (шлях мурахи)	Емпіричний (шлях бджоли)
-дослідження загальних абстрактних положень; -виведення з абстрактних положень часткових випадків	-масксимальне, хаотичне накопичення фактів; -переробка матеріалів, які отриму-ються через досвід

У зв’язку з цим філософ пропонує:

- розширити науку не за рахунок пассивного споглядання, а за рахунок експерименту, тобто активного, цілеспрямованого випробування природи;

- вважати головною умовою прогрессу знання, що є удосконаленням здібності до умовиводу, важливою формою якого є правильна індукція;

- брати за основу матеріалістичне розуміння матерії, її руху, форми

Матерія	Форма	Рух
має безкінечну множинність чуттєво- сприймаємих якостей	матеріальна сутність властивості данного предмету; рід руху матеріальних часток, з яких склада-ється тіло	властива і природжена властивість і спрямованість матерії

Таким чином, розвиток науки і техніки Ф. Бекон вважав основою прогресивного розвитку суспільства. Він є творцем утопії під назвою "Нова Атлантида", в якій розповідається про жителів одного з невідомих островів Тихого океану, характерною рисою яких був високий рівень освіти. Вони вірили в можливості науки та техніки. Історична заслуга Ф.Бекона в тому, що він, перебуваючи біля витоків філософії Нового часу, вірив, що за допомогою науки людина підкорить своїм цілям матеріальний світ.

Ще одним із представників філософії Нового часу був француз Рене Декарт (1596-1650), філософія якого має дуалістичний характер.

Дуалізм -це позиція, коли в спробі зрозуміти та пояснити світ виходять не з одного матеріального або ідеального початку, а визнають їх рівноправними і абсолютно незалежними один від одного).

Він намагався розробити універсальний дедуктивний метод для усіх наук, виходячи з теорії раціоналізму.

Йому належить вчення про дві незалежні одна від одної субстанції:

1) протяжна (тіло)	2) мисляча (душа)
Причиною єднання цих субстанції є безкінечна субстанція - Бог

За думкою Р. Декарта, Бог створив світ і своєю дією зберігає в матерії ту кількість руху і спокою, які заклав в неї при створенні. Механістичний підхід до пояснення людського буття спростежується й в ототожненні людини з механізмом. Так, він вважав, що людина – це реальний зв’язок бездушного тілесного механізму з розумною душею, яка має волю і мислення.

Головний принцип філософії Декарта: все треба піддати сумніву, довести його до крайніх меж – тільки тоді виявиться щось безсумнівне. Це й буде основою, на якій можливо побудувати нову філософію. Основні праці «Роздуми про метод» та «Початки філософії» починаються як раз зі скепсису стосовно даних, які ми отримуємо за допомогою органів чуття. Можливо все, що відчувається, це лише галюцинація, припускає Р. Декарт. Але протяжність, величину, кількість не так легко піддати сумніву. Тому арифметика і геометрія більш достовірні, але і в їх відношенні є неясність. “ Я мислю, отже я існую ” (COGITO ERGO SUM) – ось положення, яке можна прийняти за вихідний принцип філософії Декарта. Він доводить, що світ пізнаваний, а головна задача філософії – постійний пошук істини. Звідси і термін – раціоналізм (від лат. ratio – розум). Але виникає питання: звідки беруться самі перші поняття, без яких абстрактне мислення неможливе? Декарт припускає, що в свідомості кожної людини вже є визначене число так званих “ вроджених ідей ”. Це елементарні поняття математики і геометрії. Їх розвиток, ускладнення і є мислення. За Декартом, емпіричний досвід має мінливий, нестійкий характер, бо за допомогою відчуттів людина сприймає світ залежно від обставин, тому треба покладатись тільки на розум, інтелект. А свідоме пізнання потребує виправданого методу. Цей метод – дедукція (виведення часткових ідей із загальних).

Р. Декарт «Я мыслю, следовательно, я существую»; Д.Юм «Наша мысль ограничена очень тесными пределами и вся творческая сила разума сводится лишь к способностям соединять, перемещать, увеличивать или уменьшать матеріал, который дается нам чувствами и опытом» [Юм Д. сочинения:В 2 т.-М.,1932.-Т2.-С.21] «Все наши суждения относительно причин и действий основываются исключительно на привычке и вера есть актом скорее чувствующей, нежели мыслящей нашей природы» [Юм Д. Трактат о человеческой природе // Сочинения.-М.,1965.-Т.1-С.293.]

Філософом розроблено вчення про метод (1637 р. праця «Розсуди про метод»), яке він систематизував у чотирьох правилах:

1) можна приймати за істинне те, що ясніше і зрозуміліше людському розуму і не викликає жодних сумнівів;

2) необхідно поділити проблему, яка досліджується, на множину часток і ретельно їх проаналізувати;

3) вести дослідження від простого до складного, від відомого до невідомого;

4) постійно складати детальні переліки і обзори вивчених явищ, щоб не було можливості щось упустити в логічних ланцюгах дослідження.

Таким чином, вчення Р. Декарта грунтувалося на раціоналізмі і дедукції, було новаторським у розвитку математики, фізики, фізіології та філософії.

5.2 Нове бачення світу та його пізнання (Б. Спіноза, Т.Гоббс,Г. Лейбніц, Д.Локк)

У ХVІІ ст. виникло одне з матріалістичних вчень Б. Спінози (1632-1677). Йому належать дві великі праці: «Богословсько-політичний трактат» та «Етика». Як математик, зразок достовірності і суворої доказовості він бачив у геометрії з її аксіомами та в суворій дедукції теорем.

Б. Спіноза - голандський вчений єврейського походження, народився у заможній сім’ї, але відмова від іудаїзму привела до відлучення його від єврейської громади і позбавлення родинної спадщини. Засоби на життя філософ здобував, шліфуючи лінзи для телескопів. Злидні привели до захворювання туберкульозом і смерті його у 45 років. Написав великі праці «Богословсько-політичний трактат (1670), «Етика» (1675). «Свобода есть осознанная необходимость» «Истина открывает саму себя и ложь» «Не смеяться, не плакать, не проклинать, а понимать!» [Спиркин А.Г. Философия: Учебник.-2-е изд.- М.: Гардарики, 2002.-С.119]

Б.Спіноза розробив вчення про природу, яке має в собі такі основні положення:

1) існує лише одна субстанція - природа, яка є причиною самої себе, тобто не потребує для свого існування ніщо інше;

2) природа, з одного боку, є творцем, з іншого боку, є створеною. Як творець, природа є субстанцією (богом), тобто ототожнюється бог і природа (бог=природа);

3) природа вічна і безкінечна, вона причина, і слідство; сутність і існування;

4) від субстанції необхідно відокремити світ одиничних, кінцевих речей (сукупність модусів). Модус – це те, що існує не саме по собі, а в іншому. Якщо субстанція єдина, то кількість модусів безкінечна. Але вони належать до однієї субстанції, подібно тому, як точки, які лежать на прямій, відносяться до самої прямої;

5) людський розсудок не безкінечний, тому він осягає сутність субстанції як безкінечну лише в двох відношеннях: протяжність і мислення (атрибути мислення). Людина є істота, в якій модусу протяжності відповідає тіло, а модусу мислення - душа.

Теорія пізнання Б. Спінози має матеріалістичний та раціоналістичний характер і складається з таких основних положень:

1) знання чуттєве - найнища ступінь знання, яке спирається на уявлення, що виникають із чуттєвого сприйняття і хаотичні;

2) знання інтелектуальне - більш висока ступінь знань, які грунтуються на розумі, шляхом доведення, вони більш достовірні, чіткі і зрозумілі;

3) найвищий рід знання, що спирається на розум, але не опосередковане доведенням, це істини, які містяться в інтуїції, безпосередньому спогляданні розуму.

Таким чином, філософ принижує роль чуттєвого знання та досвіду, а перевагу надає інтелектуальним здібностям людини.

Т. Гоббс (1588-1679) - видатний представник англійського матеріалізму і сенсуалізму (філософська течія, яка виводить увесь зміст знань з діяльності органів почуттів). Т. Гоббс розробив вчення про природу, про пізнання, про державу і право.

1) світ - це сукупність тіл (субстанцій), бо нічого безтілесного не існує;

2) не можна відокремити мислення від матерії, яка мислить, матерія є суб’єктом усіх змін;

3) всі тіла, їхні якості та зміни утворюються рухом матеріальних тіл та їх елементів;

4) рух тіл проходить за механічними законами (через повштовх та зусилля, що приводить до руху);

5) духовне життя людини складається з відчуттів, які впливають на рух і зусилля, тобто вони цілком залежать від зовнішніх факторів;

6) живі істоти мають здібність порівнювати нові враження з колишніми, що створює умови для виникнення свідомості;

7) душа, як особлива субстанція, не існує, а віра в бога є тільки продуктом людської фантазії.

Розробляючи вчення про пізнання, Т. Гоббс вважав, що знання формуються за допомогою ідей. Джерелом ідей є чуттєві сприйняття зовнішнього світу. Заперечуючи Декарту, який вважав, що ідеї вроджені, філософ вважає, що жодна ідея не може бути природженою, бо її не можна бачити наочно. Зовнішні відчуття – це джерело не тільки ідей, але й всього нашого пізнання. Початкові ідеї переробляються розумом трьома засобами: порівнянням, сполученням та розподілом ідей.

Т. Гоббс: «Под словом дух мы понимаем естественное тело, до того тонкое, что оно не действует на наши чувства, но заполняет пространство» [Гоббс Т. Избранные произведения: В 2 т.-М., 1965.-Т.1.-С.498 ] «Есть предписание или найденное разумом общее правило, согласно которому человеку запрещается делать то, что пагубно для его жизни или что лишает его средств к ее сохранению, и упускать то, что он считает наилучшим средством для сохранения жизни» [Гоббс Т. Избранные произведения: В 2 т.-М.,1964.-Т.1.-С.149]

Д. Локк (1632-1704) – представник емпіричної філософії, у праці «Досвід про людський розум» (1690 р.) виклав наступні ідеї:

1) єдине джерело усіх ідей є тільки досвід;

2)ідеї поділяються на три класи:

- реальні (або фантастичні)- мають основу у природі (або її не мають)

- адекватні (або неадекватні) - повністю представляють ті зразки, з яких вони виведені (або не представляють)

- істинні (або хибні)

3) ідеї відчуттів людина сприймає як якості речей, що бувають двох видів:

Ідеі первинних якостей,які постійні при всіх змінах -плотність -протяжність -фігура -число

ідеї вторинних якостей, які нам здаються як якості -колір -звук -смак

Вчення Д. Локка про різницю між первинними і вторинними якостями є подальшим розвитком ідей давньогрецького атоміста Демокріта, які відродили Р.Декарт і Галілей. Побудувавши вчення про знання та його види, Д. Локк виділив два види знання:

- знання достовірне, точне, яке надається через розгляд у думці наших уявлень і відношень між ними. Це знання може бути інтуїтивне (споглядальне), демонстративне або засноване на переконанні у існуванні зовнішніх предметів;

- знання ймовірне або думка, погляд, що отримується через досвід, у якому судження доводяться шляхом посилання на факти досвіду, які ці знання підтверджують. Знайомство з окремими фактами не можуть надати повної впевненості у тому, що визначене поєднання фактів або якостей предметів має всезагальний характер.

Виходячи з цих положень, Д. Локк стверджував, що задача людини – знати не все, а тільки те, що важливе для її поведінки.

Д. Локк: «Хотя Бог не дал нам врожденных идей о себе, хотя Он не запечатлел в нашем уме никаких первоначальных знаков, по которым можно было бы прочесть о Его бытии, однако Он дал нам способности, которыми наделен наш ум, и тем оставил о себе свидетельство… Бог в изобилии снабдил нас средствами открывать и познавать Его, насколько это необходимо для цели нашего бытия и для нашего счастья» [Локк Дж. Избранные философские произведения: В 2 т.- М.,1967.-Т.1.-С.600]

Г. В. Лейбніц (1646-1716) – представник німецького об’єктивного ідеалізму, намагався поєднати теорію з практикою, розвинув вчення про буття (про субстанцію)

Суть вчення

1) з протяжності можна вивести лише геометричні, але не фізичні властивості тіл (рух, дія, інерція та ін.);

2) субстанція має такі властивості, з котрих можна вивести основні фізичні характеристики тіла;

3) всі речі - це певні сили, певна субстанція - «монада», яка не матеріальна, а духовна одиниця буття, своєрідний духовний атом;

4) кожна окрема монада є разом і душею, і тілом, вона самостійна і самодіяльна;

5) завдяки монадам матерія має здібність вічного саморуху;

6) кожна монада є одночасно і основа усіх своїх дій, і їхня ціль;

7) душа – це ціль тіла, тому відношення між душею і тілом є «визначеною гармонією», яку раз і назавжди встановив Бог;

8) монади незалежні одна від одної, але вони не ізольовані, бо в кожній з них відображається увесь світовий устрій, вся сукупність монад («живе дзеркало» Всесвіту).

Г. Лейбніц приділив увагу такому поняттю, як розвиток. Він стверджував, що в природі все знаходиться у розвитку, причому ніщо не виникає, ані знищується, тому що розвиток – це лише зміна первісних форм за рухунок безкінечно малих змін.

Безкінечне розмаїття моментів, які розкриваються у розвитку монади – це сила уявлення (перцепція). Свідомість притаманна усім монадам, тому вся природа одухотворена. Монада - це мікроорганізм, «малий світ», «зжатий Всесвіт».

Дата добавления: 2014-01-07