Антропологія Імануіла Канта

Створення френології Франца Йозефа Галля.

Продовжив славу, теоретичні та практичні дослідження Месмера Франц Йозеф Галль, який був більш науково обдарованим за свого попередника. Він займався детальним вивченням мозку і зробив висновки, що різні ділянки мозку повязані з різними функціями розуму, психіки в цілому. Інтерес Галля зосередився в сфері розумових здатностей (пам'ять, ритм, любов,) – це стало предметом вивчення френології. Відповідно до цього вчення розвиток певних здібностей визначається зовнішньою будовою, формою черепа. Тому череп підлягає вимірові з метою зясування діагнозу. Галль установлював топографію мозку щодо таланту, схильностей, характерологічних рис.

Лекції Галля були заборонені згодом через релігійні переконання, проте тим більш популярним стало його вчення. Разом з послідовниками він провів серію фізіологічних досліджень, які принесли йому визнання як дослідникові- натуралістові.

Проводячи паралелі між психічними властивостями людини та будовою черепа, Галль спробував створити френологічну карту цих паралелей. Черепні гулі могли свідчити про наявність в людському характері таких рис, як скупість, честолюбство, схильність до поетичної мрійливості, музичні, живописні здібності. Такий підхід давав можливість визначити наявні задатки людини, прогнозувати у дитини її майбутній психічний розвиток з метою вдосконалення й належного спрямування виховного процесу.

Хибним у френології було намагання дослідити портрети та бюсти відомих людей, оскільки це були не точні копії, а твори митців, які привносили авторське бачення зображуваного героя і тому наукові припущення френологів не отримували підтверджень і були помилковими.

В епоху Просвітництва виникає антропологічний принцип пояснення образу людини, а разом і антропологічна психологія. Основоположником її виступає Імануїл Кант. Він вважав, що систематичний виклад знання про людину – антропологію – можна здійснити або з фізіологічної точки зору, або з прагматичної. Перша позиція передбачає дослідження того, якою людина стає в результаті творчості природи. Друга виходить із питання, ким є людина як вільно діюча істота, що робить і має робити саму себе із себе.

У своїй праці «Антропологія з прагматичної точки зору» І.Кант

· пропонує «антропологічне порівняння» трьох вищих пізнавальних здатностей – розсудку, судження та розуму, розкриваючи специфіку кожної з них.

· розглядає почуття задоволення і незадоволення (вони теж класифікуються в пізнавальному аспекті);

· обгрунтовує поділ психологічних феноменів на пізнавальні, почуттєві та вольові;

· подає антропологічну характеристику способів пізнавати внутрішні стани людини через зовнішнє. Саме у цьому особистість виявляє темперамент і характер;

· досліджує фізіогноміку як вираження характерологічних рис;

· розглядає проблеми характеру статі, народу, раси; описує характерологічні відмінності чоловіків та жінок;

· повязує темпераменти з певними рисами вдачі людини;

· класифікує задатки людини як технічні, прагматичні та моральні;

· визначає, що людина має одночасно добру та злу природу. Але виховувати себе людина має для добра.

Центральним поняттям прагматичної антропології Канта постає характер людини, який виражає всю її соціально-вчинкову, моральну природу. ПА, на думку мислителя, є по суті, антропологічною психологією з її головним предметом – людиною. «Антропологія з прагматичної точки зору» завершується проблемою життєвого призначення людини.

Дата добавления: 2014-01-07