Рефлекторна теорія І. М. Сєченова

Фізіолог Іван Миколайович Сєченов зосередив свої наукові інтереси на психології як природничій науці. Він став фундатором науки про поведінку. Його науковий здобуток можна проілюструвати таким прикладом. На початку 60-х років XIX століття в журналі для лікарів "Медичний вісник" з'явилася стаття, чутка про яку розповсюдилася "по всій Русі великій": в Петербурзі професор Сєченов учить, що "душі немає, а є тільки рефлекси" (подібно до тих, що Базаров і інші герої творів Тургенєва вивчають в жаб). Стаття належала Сєченову і називалася "Рефлекси головного мозку". За свідченням сучасників, у той час не вважалася освіченою людина, яка не прочитала цього трактату.

Застосувавши добре відоме слово "рефлекс", Сєченов додав йому абсолютно нового значення. Він зберіг Декартову ідею про те, що рефлекс відбувається об'єктивно, (машиноподібно), на зразок того, як машиноподібно працюють різні автоматизмі в нашому тілі (наприклад, серце). Слово "машина" було метафорою. Воно вказувало на те, що наші дії здійснюються по суворих законах, які не залежать від втручання якоїсь зовнішньої, безтілесної сили. Використовуючи термін "рефлекс", він наповнив його таким змістом, який зберігав високу чесноту людської особи і разом з тим показував можливість суворого наукового пояснення вищих виявів особи.

Стисло розглянемо, в що перетворилася старовинна модель рефлексу в руках Сєченова.

Уявлення про рефлекс до І. М. Сєченова	Уявлення про рефлекс, змінене І. М. Сєченовим
Рефлекс складається з трьох головних ланок.	По-іншому описав ці ланки, розширивши функції органів сприйняття.
Перша, початкова ланка – зовнішній поштовх; друга ланка – роздратування доцентрового нерва, яке передається в мозок; третя, як вважалося, завершальна ланка - звідти відображається по іншому нерву (відцентровому) до м'язів (слово "рефлекс" і означає "віддзеркалення")	1 ланка – є не просто фізичне зовнішнє роздратування, а таке роздратування, яке стає відчуттям-сигналом. Інакше кажучи, рефлекс починається з розрізнення (завдяки органам відчуттів) тих зовнішніх умов, в яких здійснюється у відповідь дія. Тому воно не є «незрячим» поштовхом. Організм одержує інформацію про середовище, в якому він буде діяти. Сєченов назвав цей принцип "початком узгодження руху з відчуттям – сигналом". Це і є той первинний акт поведінки, який відрізняє відкрите Сєченовим некласичне розуміння рефлексу від всіх колишніх трактувань цього поняття. Рух – не просте віддзеркалення на зразок того, як промінь відображається від дзеркальної поверхні. Він здійснюється тільки тому, що узгоджується з умовами зовнішнього середовища завдяки сигналам, що йдуть від нього до органів сприйняття і розрізнення цих сигналів. 2. Сєченов по-іншому пояснив роботу м'яза, що відповідає на поштовхи із зовнішнього середовища. М'яз, по Сєченову, це лише робоча машина, що виконує команди мозку. Задовго до Сєченова було відкрито, що м'язи володіють чутливістю. Але не тільки в тому сенсі, що ми відчуваємо в них біль або втому. М'яз – така найважливіша думка Сєченова – служить також органом пізнання. В ньому є нервові (сенсорні, чутливі) закінчення, які сигналізують про те, в яких зовнішніх просторово-часових умовах відбувається дія. 3. Подальші дослідження привели Сєченова до гіпотези, згідно якої саме працюючий м'яз виробляє операції аналізу, синтезу, порівняння об'єктів і здатний виробляти несвідомі висновки (інакше кажучи, мислити). 4. Рефлекторна робота не завершується скороченням м'яза. Пізнавальні ефекти її роботи передаються "назад в центри головного мозку і на цій підставі змінюється картина (зображення) сприйманого середовища. Тому в механізмі поведінки, реалізованому по типу рефлексу, на відміну від рефлекторної дуги, діє рефлекторне кільце. Безперервно відбувається кільцеве керування поведінкою організму в середовищі. Воно утворює той фундамент, на якому складається інший, більш високий рівень відносин організму з середовищем.
Зовнішній поштовх спонукає до м’язевої дії	Сигнал перетворюється в зображене сприйняття предмета, тобто в психічне зображення. Але тоді і дія стає вже іншою. Вона – не проста реакція на сигнал (як це було на поведінковому рівні). Воно погоджуватиме з "картиною" середовища, яке освоює організм. З руху воно перетворюється на психічну дію. Поведінка стає психічно регульованою. Відповідно змінюється і характер розумової роботи. Якщо раніше вона була несвідомою, то тепер, як було аргументовано доведено Сеченовим в трактаті "Елементи думки" (перше видання опубліковано в 1878 році), з елементарних операцій думки перетворяться в найскладніші.
Рефлекси в людському організмі здійснюються машиноподібно	Поведінка стає психічно регульованою, тепер виникає новий рівень орієнтації організму в навколишньому світі. Відбувається перехід від поведінкового рівня до психічного. На базі рефлекторно організованої поведінки виникають психічні процеси.
	Розглянувши перетворення, внесені Сєченовим в різні ланки рефлекторної схеми, доцільно торкнутися одного з найважливіших, що відноситься до центральної ланки цієї схеми – головного мозку. Працюючи в Парижі, Сєченов відкрив так зване центральне гальмування. З цим відкриттям були пов’язані великі перетворення і у фізіології, і у вченні про поведінку, і в психології. До Сєченова, пояснюючи діяльність вищих нервових центрів, фізіологи оперували одним поняттям – поняттям про збудження. Відкриття Сєченова показало, що подразненням центрів можна не тільки викликати у відповідь дії організму (рефлекси), але і затримувати їх.

Це було в період, коли назрів час відокремлення психології від філософії. І. Сеченов, спираючись на розроблене ним вчення про поведінку, пропонує свій проект створення нової, об'єктивної психології. Він пише трактат "Кому і як розробляти психологію?". Сам Сєченов психологію назвав "рідною сестрою фізіології".

Сєченовим була створена наукова школа – спершу як невеликий колектив, який під керівництвом лідера, в прямому спілкуванні з ним, розробляв конкретну наукову програму. Така школа в нього була протягом декількох років, коли спільно з групою учнів він експериментально довів, всупереч критикам, що існує феномен центрального гальмування. Програма була вичерпана. Переконливі докази гіпотези отримані. Його вчорашні співробітники зайнялися іншими темами.

Біля Сеченова не було більше дослідницького колективу. Але під науковою школою слід розуміти не тільки подібне мале об'єднання, яке розпадається, коли вирішена наукова задача і вчорашні учні беруться за інші питання, що обіцяють їм зміцнення свого авторитету в науковому світі, де залізно діє "заборона на повтор". Бо наука – не тільки "навчення", але і – неодмінно – виробництво нового знання.

В розробці науки про поведінку і об'єктивну психологію Сеченов пішов далі своїм шляхом, наодинці. Але зерно, кинуте ним, проросло і з нього виросла виросла особлива школа, яка започаткувала напрями фізіології, психології, медицини, педагогіки, інших гілок знання. Найвеличнішою і знаменитою з цих ліній розвитку стало вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність (поведінку).