Виникнення та розвиток регіонального спортивного руху та ігор

Світовому розвитку МСР поруч із олімпіадами і чемпіонатами світу з окремих видів спорту багато чому сприяла організація ігор, які відповідали найбільш різнобічним інтересам народів - виникнення регіонального спортив­­ного руху, склад учасників якого визначався економічними, геогра­фічними, мовними, світоглядними і релігійними ознаками. Ці ігри складно зарахувати до якоїсь єдиної системи, проте, їх єднає те, що проходять вони під охороною МОК і згідно з його основними принципами і правилами. Цей рух є олімпіади, церемонія їх відкриття і закриття, програма змагань включає олімпійські види й місцеві традиційні. «Жовтою олімпіадою» називалися азіатські регіональні ігри, «латинською» – змагання країн американського континенту, «жіночою олімпіадою» – заходи, організовані Міжнародним Жіночим Спортивним Союзом, хоча МОК категорично виступає проти, з погляду філології, від використання в регіональних іграх терміна «олімпіади».

Основу перших регіональних ігор заклали місіонери Християнської асоціації молоді, що діяли на Філіппінських островах на початку ХХ століття. Так виникли Паназіатські ігри, що з 1913 р. по 1930 р. проводилися з ініціативи Японії носили назву «Далекосхідні гри», та був, до II Світовий війни – «Західно - азіатські ігри». Завдяки наполегливим організаційним зусиллям члена МОК Д.Сонди (Індія) в 1949р. було створено Асоціацію азіатських ігор, що відновила проведення цих ігор за олімпійською програмою, у межах показових змагань широко використовуються народні ігри та інші види змагань. Менш розвинені держави у спортивному відношенні країни Далекого Сходу наприкінці 50-х років заснували Південно - Східноазійські ігри, які вперше провели у Києві Таїланду Бангкоку (1959). До їх програми ввійшли: легка атлетика, бадмінтон, настільний теніс, баскетбол, бокс, футбол, плавання, стрільба, волейбол і важка атлетика.

Панамериканські ігри. Під час I Світовий війни (1914–1915 рр.) з ініціативи МОК і Латиноамериканського олімпійського комітету на Новому Світі почалася підготовка трансконтинентальних ігор, що охоплюють Центральну та Південну Америку. Із середини 20-х років у тих іграх взяли участь лише держави району Карибського моря - Карибські ігри. У 1937 р. на прохання керівних спортивних кіл США Панамериканский конгрес спробував провести всеохоплюючі континентальні гри. Відбулися I Боліварські ігри (Богота). Після II Світовий війни відновилося проведення Карибських ігор з 1946р. і ігри Болівара з 1947р. До програми Панамерикан­ських ігор ввійшло 19 видів спорту, найпоширеніших на Американському континенті. Починаючи з 1975 р. у яких беруть участь і спортсмени Куби.

Балканські ігри. Поруч із пан.іграми (регіональні, місцеві ігри) різних частин світу дедалі більше значиму роль у МСР почали відігравати змагання маленьких географічних районів – Балкан, Скандинавії, Каталонії. Перші Балканські ігри відбулися у 1929р. і включали - змагання з футболу, легкої атлетики, починаючи з 1930 р. до яких було включено всі олімпійські види спорту. Особливістю цих регіональних ігор є і те, крім головних змагань, що проводились незалежні окремі чемпіонати. Починаючи з 1946 р. Балканські панігри було розширено, у яких почали приймати участь Угорщина, Болгарія, Румунія, Югославія, Албанія.

Ігри Британської Імперії. Думка проведення «Імперських ігор» належить місіонеру Ашли Куперу і полягає в ірландському епосі – іграх Тайлте, що процвітали протягом кількох сторіч і містять змагання з легкої атлетики, фехтування і боротьби. Починаючи з 1911 р. Імперські гри набули статусу «організованих заходів із згуртування нації» і пристосо­вувалися до імперських фестивалів. Переможці стали нагороджуватися імперським перехідним призом. З кінця 20-х років у яких, як незалежні учасники стали виступати команди Канади, Австралії, Південної Африки. У 1924 р. організували колегіональний орган управління – «Суспільство імперських ігор». І лише 1930р. під егідою Британської співдружності націй було проведено I Британські Імперські гри (Канада, Гамільтон). Перевага програми цього регіону віддавалася легкій атлетиці, боротьбі, боксу, важкій атлетиці, фехтуванню, велоспорту. У 1954 р. ці ігри було переіменовано на Ігри Британської імперії і Співдружності націй, і з 1970 р. – Ігри Співдружності націй. Вони дуже популярні. Вони беруть участь понад 40 держав.

Панафриканскі ігри. У 50-х роках було здійснено заходи, що мали відношення до світу спорту Африки. За підтримки французького уряду де Голля були засновані ігри Французької Співдружності Націй і вперше проведено 1959 р. в Тананариві. Їх учасниками були спортсмени з Німеччини й колишніх колоній. Змагання відбувалися з 8 видів спорту. З посиленням визвольних змагань у Африці стали проводитися Ігри франкомовних країн, а 1963 р. – вони переросли в Африканські ігри дружби, у яких вперше представлені жіночі види спорту і брали участь команди Алжиру, Тунісу, Об'єднаної Арабській Республіки.

Основи справді незалежних всеафриканских регіональних ігор було закладено на конгресі Всеафриканского Союзу спортсменів-аматорів (1961). У 1965р. в Браззавилі відбулася перша справжня «Мала африканська олімпіада» - I Африканські ігри. Там брало участь понад 3000 учасників з більш як 30 країн. Найкращі атлети змагалися з 9-ти видів спорту. Африканські регіональні ігри проводяться і по наш час.

Крім названих ігор, у склад регіонального спортивного руху входять католицькі ігри, Тихоокеанські гри, панарабські ігри, середземноморські ігри, феміністські ігри та інші.

Національний олімпійський комітет (НОК) — національний орган координації світового Олімпійського руху. Забезпечує участь представників своєї країни в Олімпійських іграх, координує діяльність федерацій з окремих видів спорту щодо підготовки атлетів та тренерів для участі в Олімпійських іграх. Діяльність НОК контролюється керівним органом Олімпійського руху — Міжнародним олімпійським комітетом. Національні олімпійські комітети мають право висувати кандидатури міст своєї країни для проведення Олімпійських ігор.

Станом на початок 2010 р. існує 205 НОК, які представляють незалежні держави, а також деякі залежні території. Національні олімпійські комітети мають усі 192 країни, що входять до Організації Об'єднаних Націй, а також 13 інших територій: Тайвань, визнана МОК назва - Китайський Тайбей. Палестинська автономія, визнана МОК назва - Палестина. Чотири Острівні території США: Американське Самоа, Гуам, Пуерто-Ріко та Американські Віргінські острови (визнані МОК під назвою Віргінські острови). Три Британські заморські території: Бермудські острови, Британські Віргінські острови та Кайманові острови. Два державні утворення, що входять до Королівства Нідерланди: Аруба та Нідерландські Антильські острови. Гонконг, особливий адміністративний район Китайської Народної Респуб­ліки. Острови Кука, асоційована держава в союзі з Новою Зеландією.

Усі Національні олімпійські комітети також входять до Асоціації Національних олімпійських комітетів, яка складається з п'яти континен­тальних асоціацій, утворених за географічним принципом: Африка, Америка, Азія, Європа, Океанія.

Олімпійська Хартія виконує три основні завдання:

1. Олімпійська Хартія, як головний інструмент, має характер основного закону, регламентує основоположні принципи і невід'ємні цінності Олімпізму.

2. Олімпійська Хартія є й статутом МОК.

3. Вона визначає основні правила та обов'язки трьох головних складових Олімпійського руху, саме: Міжнародного Олімпійського руху, Міжнародних спортивних федерацій і національних Олімпійських комітетів, і навіть Оргкомітетів з проведення Олімпійських ігор, зобов'язаних виконувати становища Олімпійської Хартії.

Відповідно до Олімпійської хартії МОК покликаний: заохочувати координацію, організацію та розвиток спорту, і спортивних організацій; працювати з компетентними громадськими структурами і приватними організаціями і владою прагненні поставити спорт на службу людству; забезпечувати регулярне проведення Олімпійських ігор; боротися із будь-якими формами дискримінації в олімпійському русі; сприяти дотри­манню спортивної етики; присвячувати свої зусилля тому, щоб дух чесної гри переважав на спортивних майданчиках і щоб насильство було вигнали з нього; керувати боротьбу з допінгом; вживати заходів, завдання яких - недопущення виникнення загрози здоров'ю спортсменів; протистояти будь-яким політичним комерційним зловживань; підтримувати Міжнародну олімпійську академію (МОА); підтримувати інші установи, діяльність яких присвячена олімпійському руху у світі.

Дата добавления: 2014-01-07