Короткі відомості про розвиток польської мови

Короткі відомості про російську мову

Російська мова — одна з найбільш поширених слов'янських і одна з шести офіційних мов ООН. Загальна кількість носіїв російської мови — понад 150 млн. чоловік. Вона поширена в усіх державах колишнього Радянського Союзу, а також в європейських країнах, США й Канаді.
Сучасна літературна російська мова сформувалася на початку XIX ст. Її основоположником вважається видатний російський поет О. Пушкін.

Загальна кількість тих, хто користується російською мовою, – понад 150 млн. чоловік. Специфічними ознаками російської мови є наявність звукосполучень ро, ло, ре, ле в коренях слів між приголосними, тобто в тій позиції, де в інших східнослов’янських мовах виступає ри, ли (крошить, глотать, тревога, блестеть), перехід е в о після м’якого приголосного перед твердим під наголосом (сёла [с?ола], нёс [н'ос]), відсутність чергування г, к, х з з?, ц?, с? у відмінкових формах іменника (нога — ноге, рука — руке, муха — мухе; пор. укр.: нозі, руці, мусі), форми називного відмінка множини з закінченням –а, -я під наголосом в іменниках чоловічого роду (дома, учителя), відсутність кличного відмінка, закінчення прикметників чоловічого роду в називному відмінку під наголосом –ой (молодой, дорогой) та ін. У словниковому запасі чимало власне російських слів (пашня, деревня, ямщик тощо). Виокремлюється серед східнослов’янських російська мова й тим, що в її лексиці надзвичайновелика кількість – понад 10 відсотків – старослов’янізмів.

У російській мові виділяють два основних наріччя: північне з характерними ознаками — оканням і проривним г та південне, якому притаманне акання і фрикативне задньоязикове г. Між цими двома наріччями є перехідні говори — середньоросійські.

Тема 4.2.Західнослов’янські народи (мова, культура)

Зміст теми

1. Короткі відомості про розвиток польської мови.
2. Короткі відомості про розвиток чеської мови.
3. Короткі відомості про розвиток словацької мови.
4. Короткі відомості про розвиток серболужицької мови.

Польська мова є національною мовою поляків і державною мовою Польщі. Столиця Польщі – Варшава. Польською мовою спілкується практично все населення країни, що, враховуючи діаспору, становить понад 42,7 млн. чоловік.

Як мова повсякденного спілкування польська мова використовується й за межами ПР у середовищі вихідців із Польщі та їхніх нащадків. Найчисленніше польськомовне населення мешкає у США, Латинській Америці, Австралії, Франції, Англії. За переписом 1979 р. в Україні, Білорусії, Литві мешкає 1151 тис. осіб польського походження. Біля третини з них вважає польську мову рідною мовою.

Перші відомості про польську мову і польський народ сягають IX століття. Найдавніші хроніки називають племена, що утворили польський народ, - висляни, любушани, слензани, дзядошани, мазовшани та ін. Одному з племен – полянам - поляки зобовўязані своїм етнічним найменуванням. Уперше це найменування з’являється наприкінці Х - початку XI сторіччя в латинському житії, де польський князь Болеслав Хробрий іменується dux Palaniorum, тобто керманичем полян.

Після прийняття в 966 р. християнства і християнського обряду за римсько-католицьким писемною мовою польських земель стає латинська, мова релігії, адміністрації, судочинства, школи, культури. За час тісного обўєднання Польщі з Великим князівством Литовським (ХVІ ст.) країна стала однією з найбільших держав Середньої та Східної Європи, що вплинуло на швидке розповсюдження польської мови в українських, білоруських, литовських землях.

Умови функціонування польської літературної мови різко змінилися, коли в результаті поділів 1772-1795 рр. Польща втратила державну і політичну незалежність, а між окремими польськими територіями утворилися державні кордони країн-учасниць поділів Австрії, Пруссії, Росії. Відродження мови почалось після 1918 р.

У схожих умовах боротьби за незалежність першочерговими як для поляків, так і для українців були питання збереження фольклору, розвитку національних мов, етнографії, історії, мистецтва. Це сприяло зародженню ідей слов’янської єдності, які набули актуальності у 30-70-х роках.

В історії польської мови виділяється декілька етапів: дописьмовий період, давньопольський період (XIIІ - XV ст.), середньопольський період (XVI ст. - сер. XVIII ст.), новопольський період (з другої половини ХVIIІ ст.). У XII ст. з’являються перші записи польською мовою у вигляді вставлених у латинські тексти окремих польських слів чи фраз. Перша письмова пам’ятка польської писемності - Свентокшиські проповіді, записані на пергаментних листах у XIІІ ст., польський гімн "Богуродзица" ("Богородиця"), а також апокрифи і житія святих. Першим частковим описом польської фонетичної системи вважається написаний у 1440 р. "Орфографічний трактат" Якуба Паркоша. Перша ж книга польською мовою (збірник молитов за назвою "Рай духовний") була видана у Кракові в 1513 р.

Розвиток польської мови XVI - середини XVIII ст. характеризується витісненням латинської мови з більшості сфер громадського життя. Завдяки творам письменників Яна Кохановського, Миколая Рея, Лукаша Гурницького, Мартіна Бєльського, Петра Скарги, численних перекладачів, істориків-хроністів, публіцистів XVI ст. увійшло в історію польської писемності як "золоте сторіччя" польської літератури.

Після періоду деякого застою в епоху Просвітництва (середина XVIII ст.) починається новий етап підйому і стилістичного збагачення польської літературної мови: формується сучасна фонологічна і граматична система польської мови: встановлюється фіксований наголос, визначається склад фонем, набір граматичних категорій і форм, закономірності словозмін. З’являються “Латинсько-польський лексикон” Яна Мончинського (1564 р.), "Граматика для народних шкіл" Онуфрія Копчинського (видання 1778-1753 рр.).

Лексичне багатство, стилістична гнучкість і розмаїтість виразних засобів у творах видатних польських письменників XIX-XX ст. А.Міцкевича і Ю.Словацького, Б.Пруса і Е.Ожешко, Г.Сенкевича, М.Конопницької, Вл.Реймонта, у наукових трактатах і політичній пресі перетворює польську мову в одну з високорозвинених літературних мов слов’янства.

Майбутнім учителям як шанувальникам і дослідникам рідного слова корисно познайомитися з виданими різними мовами світу повістями Януша Корчака “Коли я знову стану маленьким”, “Слава”, “Банкрутство малого Джека”, “Кайтусь-чарівник”,”Літо в селі”, "Щоденником", педагогічними трактатами й педагогічно-публіцистичними нарисами “Як любити дітей”, “Право дитини на пошану”, фейлетонами. Повісті-казки “Король Матіаш перший” та “Король Матіаш на безлюдному острові” популярні і в дітей, і дорослих. Фахівці ставлять на одну сходинку із творами класиків світової дитячої літератури Дж.Свіфтом, Л.Керроллом, А.Ліндгрен.

Особливості польської графіки, орфографії, фонетики
Польський алфавіт має такі знаки: A А B C С D Е Е F G H I J K L M N N O P R S S T U W V Z Z

Приклади слів:В а j е с z п у казковий, чудовий, b а г dz о дуже,b і е 1 і z п а білина, білизна,С hec бажання, Gdym коли я, glaz кам'яна брила, j е s і о п ясен.

Польський правопис є, в основному, морфонологічним, у багатьох випадках використовується також традиційно-історичний принцип. Польська фонетична система характеризується такими основними рисами:

- постійний наголос, фіксований на передостанньому складі (Як виняток, наголос може падати на третій або навіть на четвертий склад від кінця: fonetvka [fo’netyka] "фонетика", gramatyka [gra’matyka] "граматика", uniwersytet [un’i’versytet] "університет", czterysta [’cterysta] "чотириста");

- наявність носових голосних a, e: mieso - м’ясо, jezyk - язик, dab – дуб;
- звук w вимовляється як u нескладовий;

- звуки dz, c, dz, cz, sz завжди тверді: dziewcze – дівчина, czesc – честь.

У польській мові збережено оригінальне написання іншомовних власних імен і географічних назв, напр.: Charle de Gaulle (Шарль де Голль), Schiller (Шиллер), Manchester (Манчестер). Польській мові характерне:

-збереження звукосполучень */dl/, */tl/. Пор. пол. szydlo, укр. сало, слвц. sadlo, рос. шило, radlo;
- відсутність змін звукосполучень */gv/, */kv/на cv, zv перед /е /, /і/: пол.gwiazda, kwiat, рос. звезда;

- зміна пом’якшеної фонеми /х/перед новими /е/, /і/ на /s/: пол.swasze, чес.strese, укр.свасі;
- відсутність вставних звуків після губних /в /, /р /, /v/, /m/ при сполученні з j: ziemia, kapia, lubie.

Серед морфологічних особливостей слід відзначити: -наявність енклітичних форм особових і присвійних займенників: znam go - “знаю його”; -утворення форм минулого часу на l з особовими показниками: bуlеm “я був”, bуlеs “ти був”.

Дата добавления: 2014-01-07