Короткі відомості про розвиток словацької мови

Словацька мова є офіційною мовою Словацької республіки (столиця – Братислава). Вона належить до західної підгрупи слов’янських мов індоєвропейської сім’ї. Словацькою мовою користуються також словаки, котрі живуть у Чехії, Угорщині, Румунії, Югославії, США, Канаді. Загальна кількість мовців - 5 млн. чоловік.

Поселення людей на території Словаччини відомі з часів палеоліту. Слов’яни заселили цю територію у ІІІ-IV ст н.е. Протягом багатьох віків Словаччина була лише етнографічним поняттям. У середині ХІ ст. словацьку етнічну територію завоювали угорці, що порушило процес утворення єдиної народності на основі чесько-моравських і словацьких племен, а в ХІІІ-ХIV ст. Словаччина зазнала німецької колонізації.

Хоча гусистський революційний рух сприяв активізації національно-визвольного руху й антифеодальної боротьби у Словаччині, в середині ХVI ст. її південну частину загарбали турки, а решта її території в кінці ХVII ст. увійшла до складу багатонаціональної монархії Габсбургів. З утворенням Австро-Угорщини (1867 р.) багатостраждальна країна перетворилася на політичну периферію Угорського королівства.

Після розпаду Австро-горщини (1918 р.) Словаччина ввійшла до складу Чехословацької держави, а в 1969 р. отримала статус Словацької Соціалістичної Республіки у складі федеративної ЧССР. З 1 січня 1993 року Словакія – незалежна держава.

Зародження писемності пов’язане з діяльністю братів Кирила та Мефодія на території Великоморавії (друга половина ІХ ст.). Перші написи (окремі слова) словацької мови належать до ХV ст., перші пам’ятки власне словацького письма датуються лише ХVII ст. Серед них виділяється й "Остригомський ритуал" 1625 р.

Засновником сучасної словацької мови є Л.Штур. Разом з Й.Гурбаном та М.Годжею він розробив норми словацької літературної мови, її граматику.
Графіка словацької мови ґрунтується на латинському алфавіті.

Словацький алфавіт: A A B C C D (D) E F G H CH I J K L(L L) M N (N) O O P R (R) S S T (T) U (U) V (Y)Z Z

Характерні риси словацької мови у фонетиці: розрізнювання коротких і довгих приголосних; наявність дифтонгів, специфічного голосного a, складотворчих г та І, які можуть бути короткими і довгими. Наголос силовий, сталий, на першому складі.

Особливість словацької літературної вимови, як і чеської також, відсутність редукції голосних: наголошені і ненаголошені голосні звуки вимовляються чітко.

Істотною ознакою фонетичної системи словацької мови є ритмічний закон трьох мор. Довготу звуків можна виміряти у морах: довгий звук складається з двох мор, короткий – з однієї. Якщо в чеській мові довгота звуків не залежить від сусідніх складів, і два довгі склади можуть слідувати один за одним, то у словацькій мові, якщо два довгих склади ідуть один біля одного, то другий склад може скорочуватися на одну мору, тобто стає коротким: чес. krasnv, словацьк. krasny.

Серед фонетичних та морфологічних особливостей чеської мови слід виділити і такі:

- відсутність зміни звукосполучень */gv/, */kv/ на /zv/, /cv/: словацьк. kvet;
- збереження звукосполучень */dl/, */tl/: словацьк. radlo;.
- зміна [tj], [kt], [gt] в с; [dj] в z, наприклад: словац.medza;
- відсутність після губних приголосних b, p, v, m змін, пов’язаних із сполученням з j в непочатковому складі: *grablja- *grabla, словацьк. zem; -загальнослов’янські сполучення tort, *tolt перетворилися у *trаt, *tlаt; *tеrt,*tеlt перетворились з *trеt,*tlеt: *gord “обгорожене місце”, словац. hrad.

Дата добавления: 2014-01-07