Короткі відомості про розвиток сербської і хорватської мови

Довгий час вчені вважали, що існує сербохорватська мова, яка мала два варіанти: сербський та хорватський і є однією з трьох державних мов Югословаії та її чотирьох з шести колишніх республік: Сербії, Чорногорії, Хорватії, Боснії, Герцоговіни. З розпадом Югославії та утворенням трьох незалежних держав доцільно вести мову про окремі мови: сербську та хорватську.

Поширені ці мови також у США й Австралії. Загальна кількість людей, що розмовляють цією мовою, — 16,5 млн.

Територія Хорватії заселена з раннього палеоліту. В епоху бронзи її населяли іллірійські, потім кельтські племена. У І ст до н.е. територія Хорватії була захоплена Римом, у VІ-VII ст. територію Хорватії заселили слов’яни, а у VIIІ ст. хорватські землі потрапили під владу франків, утиски яких викликали визвольне повстання і здобуття незалежності від франків та Візантії. У Х ст. Хорватія, у якій поширювалося християнство й відбувся процес становлення феодальних відносин, перетворилася в одну з найбільш сильних держав на Балканах.

Протягом довгих років територія Xорватії перебувала під владою турецьких загарбників, австрійців, угорців. Розвиток капіталізму й формування хорватської нації в умовах національно-політичної залежності Xорватії вплинули на суспільно-політичний й культурний рух, зумовили національну автономію країни, її незалежність від Угорщини.

23 грудня 1990 р. Сабор Хорватії затвердив Конституцію самостійної і незалежної держави. Це викликало збройні зіткнення із сербами в деяких районах країни, призвело до югославського конфлікту. Серби створили свої автономні області і 19 грудня 1991 р. проголосили їх Незалежною Республікою Сербської Країни.

Сербською мовою користуються три нації - серби, хорвати, чорногорці. Серби прийняли християнство від Візантії і перебували під її культурним впливом. Пам’ятки сербської писемності розділяються на кириличні, глаголичні і латинські. Кирилиця використовувалася на сході, на початку ХІХ ст. вона була реформована Вуком Караджичем, який поклав в основу сербського правопису фонетичний принцип, тому інша її назва - "вуковиця".

Пам’ятки сербської писемності розподіляються на пам’ятки церковного характеру ("сербського ізводу") та пам’ятки світського характеру - грамоти, договори, законодавчі акти. В основі сербського алфавіту лежить кирилиця, в основі хорватського-латиниця.

Букви на позначення йотованих голосних передаються за допомогою сполучення j з голосним: jy = ю, ja= я, je = е: jynan, jабу а "яблуко", "яблуня"; м’які н і л передаються за допомогою лігатур њ, љ.

Наприклад: коња, краља.
Принцип сербського правопису - фонетичний; це відрізняє сербську мову від інших слов’янських мов, крім білоруської.
Серед особливостей приголосних слід відзначити:
-відміну оглушення кінцевих дзвінких приголосних: лед, мед, нож, рог;
-залежно від вимови існування відмінності між словами (омонімія): рад "труд", і рат "війна";
-відсутність пом’якшення приголосних перед голосними переднього ряду и та е: десет, сила;

Голосні звуки можуть бути як короткими, так і довгими. Наголошені голосні звуки відрізняються зі сторони тону: можуть вимовлятись при висхідній або спадній інтонації.

Серед фонетичних особливостей сербської та хорватської мов як південнослов’янських слід виділити і такі:
- зміну звукосполучень */gv/, */kv/на /zv/, /cv/: серб. цвет, хорв. cvijet (квітка), макед. цвет, болг. цвят, але чес. kvet, польськ. kwiat;
- зміна звукосполучень */dl/, */tl/на 1: серб. рало, хорв. ralo, болг. рало, макед. рало, але в.луж. radlo, н.луж. radlica, чеськ. radlo, польськ. radlo;
- зміна [tj], [kt], [gt] в h/c; [dj] в h/dz, наприклад: серб. меhа, хорв.meda, макед. мега (межа), болг. межда, чеськ. mez, польськ. miedza;
- зміна після губних приголосних b, p, v, m, пов’язана із сполученням їх з j на l: *серб зeмльа, хорв. зemlja, макед.зemja, болг. земя, болг. земя, але рос. земля, укр.земля;
-загальнослов’янські сполучення *tort *tolt перетворилися на trаt, tlаt: серб. брaда, хорв. вrada, макед. брада (борода), болг. брада;
-*tеrt, *tеlt перетворилися *trеt, *tlеt: серб.брeг, хорв. вrijeg, макед.брег, болг.бряг.

Морфологічні особливості. В іменнику розрізняють три відміни: до першої відміни відносяться іменники чоловічого і середнього роду; до другої відміни - іменики жіночого роду на -а: крава, нога; третю відміну складають іменники жіночого роду на приголосний: ствар - "річ", "діло"; лубав - "любов".
Характерною особливістю сербської відміни є закінчення -іма в давальному, орудному і місцевому відмінках множини (для 1-ї і 3-ї відміни) і -ама (в 2-й відміни): селима, стварима, женама.

Категорія роду представлена тільки в однині для іменників чоловічого роду: голуб - голуба. Орудний відмінок однини в іменників 1-ої і 2-ої відміни закінчується на -ом, -ем: законом, конем, селом, полем, кравом.
Частина прикметників характеризується двома типами відмін, наявністю якісних та відносних прикметників: дрвен - "дерев’яний", гвозден - "залізний", десни - "правий", садашний - "сьогоднішній", зимний. Порівняльний ступінь утворюється за допомогою суфікса -j-, -иj-, -ш-: мио- милиjи, леп - "красивий" - лепши. Найвищий ступінь - за допомогою префікса наj-: млад - млаhи -наjмлаhи.

У займенниках наявні енклітичні форми: ме, ми, те, ти, га, му. Зворотний займенник се не зливається з дієсловом і може вживатись окремо: преда се - "перед собою".

Система дієслова характеризується збереженням старих форм аориста (плетох, плете, плете (однина) - плетосмо, плетосте, плетоше (множина)) та імперфекта (плетиjах - плетиjаше - плетиjаше, плетиjaсмо - плетиjасмо-плетиjасте – плетиjаху), які втрачені багатьма слов’янськими мовами.

2. Короткі відомості про розвиток болгарської мови

Болгарська мова – офіційна мова Республіки Болгарії. Столиця Болгарії – Софія. Болгаристика – це сукупність гуманітарних наук, що вивчають проблеми Болгарії, в тому числі і взаємовідносини з оточуючими її країнами та народами. Болгарська мова є рідною для більше, ніж 9 млн. чоловік.
Болгари живуть також і в Румунії, Югославії, Греції, Туреччині та країнах Америки. Є поселення болгар і в Україні - у південних, південно-східних областях, Донбасі, Закарпатті і в Молдавії. Серед болгар виділяють кілька етнічних груп: рупців, полянців, балкарців, шопів.

Найдавнішими жителями Болгарії були індоєвропейські племена фракійців. Слов’яни на Балканському півострові відомі з V - VІ ст., у 2-й половині VII ст. на правому березі Дунаю з’явилися протоболгарські племена на чолі з Аспарухом, які, зберігши свою племінну назву - болгари, асимілювалися, прийняли слов’янську мову і культуру.

Перше Болгарське царство (681 – 1018 рр.) охоплювало велику територію (від річки Тиси і Карпат до Балканських гір). Воно було визнано Візантією і відіграло важливу роль на Балканах. У 865 р. під час "золотого" правління царя Бориса І.Симеона від Візантії було прийняте християнство.
Феодальна роздробленість Болгарії на початку ХІ ст. призвела до підкорення країни Візантією. П’ять століть Болгарія стогнала під турецьким воєнно-феодальним гнітом, який затримував її економічний та політичний розвиток. З відновленням незалежності Болгарії пов’язаний подальший розвиток мови, літератури, культури.

Найдавніші слов’янські письмові пам’ятки стосуються ІХ - Х ст. Вони були виявлені на території у Преславі, столиці Другого болгарського царства. Ці рукописи написані абеткою, що була складена братами Кирилом та Мефодієм. Видатною пам’яткою є трактат "О письменехь Чрьноризца Храбра", який містить розповідь про створення слов’янської азбуки.

Однак література на кириличній основі з’являється лише з ХІХ ст., у її формуванні значну роль відіграв І.Разов. До кінця ХIV ст. літературною мовою Болгарії залишається старослов’янська мова.

Болгарська діалектна (народна) мова складається з двох основних наріч - східного і західного. Найважливіша ознака, що відрізняє їх одне від одного, – фонетична. Літературна болгарська мова виникла і розвивалася на ґрунті східного наріччя, хоча певну роль у її формуванні відіграли елементи західного наріччя, вплив яких підтримувався належністю мовців столиці країни - Софії до території західних говорів.

Болгарська мова є близькою до македонської, значно далека від сербської, хоч між ними й існують перехідні говори. Окремі аспекти порівняльного дослідження східнослов’янсько-болгарських зв’язків, головним чином, у галузях мови, культури, народної творчості здійснювали О.Бодянський, В.Григорович, О.Соболевський, В.Спасович, І.Срезневський та інші славісти. Відомо, що один із засновників Харківського університету та автор його першого уставу, відомий громадський діяч і вчений В.Каразін, уродженець Слобожанщини, болгарин за походженням, мріяв зробити університет науковим центром слов’янознавства, що сприяв би відродженню Болгарії, залучити до навчання в ньому болгарську молодь, яка б готувала себе до боротьби за визволення слов’ян від турецького ярма.

У болгарській мові немає букв и, ять, тепер пишеться я, е, твердий знак Ъ позначає звук середнього ряду середнього піднесення. Знак ь позначає м’якість тільки перед о (шофьор). Буква щ позначає сполучення приголосних звуків шт (жилище, нощ).

У вимові немає труднощів, але постановка наголосу важка, бо відсутні конкретні правила. Наголос відіграє важливу роль у розрізненні слів та їх окремих форм вьлна (“шерсть”)- вьлна (“волна”), пара (“пар”) - пара (“монета”).

Серед фонетичних особливостей болгарської мови як південно- слов’янської слід виділити і такі:
- зміну звукосполучень */gv/, */kv/на /zv/, /cv/: болг.цвят (квітка), але чес.kvet, польськ.kwiat;
- зміна звукосполучень */dl/, */tl/на 1: болг. рало, але в.луж. radlo;
- зміна *[tj], *[kt], *[gt] в щ;* [dj] в жд, наприклад: болг. межа (межа), макед. мега, чеськ. mez, польськ.miedza;
- відсутність зміни після губних приголосних b, p, v, m, пов’язана сполученням їх з j: болг. земя, макед.зemja, але рос. земля, укр.земля;
-загальнослов’янські сполучення *tort, *tolt перетворилися у trаt, tlаt: болг.брада; (борода), серб брада, хорв. вrada, макед.брада;
-*tеrt, *tеlt перетворилися у *trеt, *tlеt: болг.бряг, макед.брег, серб.брег.

Болгарська орфографія була нормалізована в 90-і роки ХІХ ст. На неї певним чином вплинула реформа російської орфографії, проведена Петром І у 1708 р. Принцип правопису морфонологічний і частково історичний. Це багато в чому пояснюється багатовіковою традицією болгарського письма при відсутності радикальної орфографічної реформи.

У лексиці, а почасти і словотворі, літературна болгарська мова відображає значний вплив літературної російської мови, переважно у сфері абстрактних понять (съвременност, изгнание, промеждутък, яровизація).

У болгарській мові не використовуються відмінкові закінчення. Іменник у всіх відмінках однаковий, але при кожному іменику вживається прийменник, який відіграє ту ж роль, що й закінчення.

Дата добавления: 2014-01-07