Поняття кримінології як соціально-правової науки, її предмет, завдання та функції

ПЛАН

Одеса – 2011

1. Поняття кримінології як соціально-правової науки, її предмет, завдання та функції.

2. Методологія і методи кримінологічних досліджень.

3. Місце кримінології у системі наук, її зв’язок з юридичними та іншими науками.

4. Система науки кримінології.

Вступ

Жодна ідея не дістає свого розвитку, якщо немає відповідних суспільних умов і потреб. Кримінологія як галузь наукових знань виникла у XVIII ст. на базі кримінального права, її поява була пов’язана із загостренням соціальних суперечностей, що призвело до різкого зростання злочинності. За цих умов наука, що пояснювала злочинність як явище, почала здобувати дедалі більшу суспільну значимість.

Проблема злочинності й сьогодні є однією з найактуальніших і політично гострих. Довкола неї точиться чимало спорів. Одним із кола спорів та визначення поняття кримінології, завдань функцій, методів тощо. Зі злочинністю, як свідчать теорія та практика різних держав, можлива тільки у двох основних напрямках. По-перше, це призначення кримінального покарання за вчинений злочин, і по-друге, - запобігання державою, суспільством, громадянами суспільно-небезпечних діянь, які можуть бути вчинені.

Отже, відповідно до двох практичних напрямків у боротьбі зі злочинністю в теорії права формувалися дві наукові галузі, покликані розробляти засоби її подолання. Перша галузь заснована на юридично-догматичному методі вивчення злочинів. Вона як сукупність (система) правових ідей, поглядів, принципів та уявлень розробляється теорією кримінального права. Друга галузь випливає з юридично-соціологічних теорій, в основі яких лежать конкретно-соціологічні методи вивчення таких явищ, як злочинність, особа злочинця, запобігання злочинності й певним видам злочинів. Ця самостійна система поглядів, ідей і концепцій охоплюється кримінологічною наукою.

Всі ці та інші питання будуть розглянуті на лекції.

Етимологічне поняття “кримінологія” означає вчення про злочин (від лат. crsmen - злочин та грец. logos - слово, вчення). Проте згодом це поняття набуло ширшого значення, і сьогодні воно означає науку про злочинність. У зарубіжній літературі, поряд з терміном “кримінологія”, трапляються й інші - “кримінальна соціологія”, “кримінальна біологія”, “кримінальна етимологія”, “соціологія злочинності”, “кримінальна антропологія” тощо. У вітчизняній науці вживається лише термін “кримінологія”.

Початком розвитку кримінології як науки вважають працю Ч. Беккарія (1738-1794 рр.) "Про злочини і покарання" (1764 р.), у якій він сконцентрував увагу на проблемі злочину та судів. Термін "кримінологія" ввійшов у науковий обіг у 1885 році, коли італієць Р. Горофало видав книгу з такою назвою.

Боротьба зі злочинністю, як свідчать теорія та практика різних держав, можлива тільки у двох основних напрямках. По-перше, - це призначення кримінального покарання за вчине­ний злочин, і по-друге, - запобігання державою, суспільством, громадянами суспільно небезпечних діянь, які можуть бути вчинені.

Межі кримінології часто пов’язують з її предметом і фактично зводять до переліку його складових частин. Разом з тим такий підхід є недостатнім, оскільки, незважаючи на вагомість предмета, визначення науки має містити у собі повнішу її характеристику, вказуючи, зокрема, на місце науки в загальній системі знань, найважливіші методологічні підходи до об'єкта дослідження, на кінцеву мету та завдання дослідницьких пошуків.

Вітчизняну кримінологію можна визначити як комплексну науку про злочинність, її сутність та історичні форми прояву, детермінанти, стан, структуру і динаміку, особу злочинця, жертву злочину, а також про засоби протидії злочинності та іншим, пов’язаним з нею, антисоціальним проявам.

Отже, кримінологія, як і будь-яка наука, вивчає закономірності певних явищ і на цій основі розв’язує завдання бажаного впливу на них. У процесі розвитку вітчизняної кримінології пропонувалися різні визначення її поняття та предмета. Перші підручники з кримінології та деякі вчені розуміли кримінологію як науку про стан, динаміку, причини злочинності, методи її вивчення, шляхи та засоби боротьби з нею.

П.І. Гришаєв вважає, що кримінологія - це наука, яка “досліджує сферу суспільних відносин, що виникають у зв’язку з існуванням злочинності, як відносно масового соціального явища класового суспільства”. Існує і низка інших визначень. Певною мірою всі вони мають право на самостійне існування. Проте зазначимо, що визначення (дефініція) кожної науки має містити у собі якості, властиві саме цій науці. Тому, як справедливо зазначають автори “Курсу радянської кримінології”, немає потреби включати у поняття кримінології положення, які є загальними для всіх наук (наприклад, що це відносно самостійна система знань і в той же час її складова, особлива форма діяльності людей, що об’єднує вчених і наукові заклади).

Кримінологія є однією з суспільних наук і її місце - на межі філософії, соціології, психології, правознавства та деяких інших наук. До правознавства кримінологія має відношення тому, що явища, які вона вивчає, базуються на кримінально-правових поняттях “злочин” і “злочинець”, які відрізняються від адміністративно-правових понять “правопорушення” і “правопорушник”. Профілактика злочинів теж має правову основу або правовий аспект. А детермінанти злочинності, особа злочинця пов’язані з дефектами правосвідомості, психології тощо. Разом з тим вивчення злочинності як соціального явища, особи злочинця та засобів протидії злочинності не обмежується тільки правовими характеристиками. Аналіз цих проблем лежить у сфері предмета соціології. Вже тому кримінологія є не чисто правовою, а соціолого-правовою наукою. Проте невірно вважати кримінологію лише соціологічною наукою, як це робить О.Б. Сахаров. Обґрунтовуючи свою позицію з цього питання, він пише: “Той факт, що кримінологія використовує кримінально-правові поняття і категорії і певною мірою ґрунтується на них, не доводить юридичний характер цієї науки. Правові поняття і категорії покладено, наприклад, в основу судової статистики, яка не є юридичною наукою”. Більшість вітчизняних вчених не поділяє цього погляду і вважає кримінологію соціолого-правовою наукою.

“Непопулярність кримінології” в Україні сьогодні можна пояс­нити тим, що програми запобігання злочинності багато в чому не відповідають реальним можливостям суспільства. Вони не мають реального матеріально-технічного, фінансового, організаційного, кадрового та психологічного забезпечення. Загальнодержавне планування здійснюється у відриві від регіонального. Позаяк відомо, що чим вищий рівень планування, тим більш загальний і менш конкретний характер воно має. Не всі державні органи, приватні структури та населення з належним розумінням сприйма­ють і реалізують рекомендації, викладені в цих проірамах. Отож, унаслідок згаданих вище чинників, програми запобігання злочинності лишаються здебільшого невиконаними.

Об’єктом науки кримінології є суспільні явища, пов’язані зі злочинністю та іншими правопорушеннями, причинами й умовами виникнення злочинності, місцем і роллю особи зло­чинця в системі суспільних відносин, а також із вирішенням завдань щодо профілактики правопорушень.

Предметом кримінології є дослідження закономірностей, законів, принципів, властивостей, проявів розвитку суспільних відносин, які становлять об'єкт кримінології; ці явища певною мірою вивчені, але належать до подальшого дослідження.

Предмет кримінології характеризує загальний зміст науки кримінології, визначає напрями та завдання наукового дослідження. При цьому проблеми, що вивчаються кримінологією, із погляду їх значущості для науки та практики, нерівнозначні. Одні з них є центральні, створюють власне предмет криміно­логії, інші мають прикладне, допоміжне значення, стають умовою чи засобом глибокого й усебічного пізнання цього предмета.

У процесі розвитку кримінології було окреслено її предмет, до якого нині входять чотири, основні елементи:

1) злочинність як соціально-правове явище;

2) особа злочинця;

3) причини та умови (детермінанти) злочинності;

4) попередження злочинності.

У науковій літературі трапляються й інші визначення предмета кримінології. У деяких працях воно ширше, в інших - вужче. Це пов’язано з тим, що предмет будь-якої науки - не застигла матерія. Він змінюється з розвитком самої науки, уточнюється, доповнюється новими елементами. Схожа еволюція помітна, зокрема, на проблемі особи злочинця, яка виокремилася в самостійну частину предмета кримінології лише на останніх етапах її розвитку. Те саме можна сказати і про віктимологію - частину кримінології, яка вивчає властивості жертв злочинів, без чого розуміння злочинності та її детермінант було б неповним.

Термін “попередження злочинності” не зовсім коректний. Запобігати або попереджати можна те, що ще не існує в дійсності. Злочинність вже існує, вона є об’єктивною реальністю. Тому з нею можна тільки боротися, протидіяти їй, долати її. Запобігти їм або попередити можна лише окремі, ще не вчинені злочини. На цей нюанс більшість радянських кримінологів чомусь не звертала уваги. Звідси плутанина таких термінів, як “попередження злочинності”, “профілактика злочинності”, “запобігання злочинності”, “превенція злочинності”. Всі вони підходять тільки до ще не вчинених злочинів, а не до злочинності як уже існуючого соціального явища.

Розходження у визначенні предмета кримінології спричинені різним розумінням суті предмета науки, ототожненням його з її змістом, завданнями тощо. Показовим тут є погляд, згідно з яким “все, що вивчає та чи інша наука, входить до її предмета”. За такого підходу предмет кримінології визначається дуже широко, фундаментальні теоретичні проблеми науки стають поряд з прикладними питаннями.

Для глибшого усвідомлення предмета кримінології та його меж доцільно зіставити і розмежувати предмет кримінології з її об’єктом. Розмежування цих категорій є важливим теоретико-пізнавальним принципом у методології комплексних досліджень, бо “все те, що пізнається, є об’єктом дослідження, оскільки воно ще не пізнане і суперечить знанню. Ті самі речі, явища, процеси, їх сторони і відношення, оскільки вони вже відомі, зафіксовані з певної сторони у тій чи іншій формі знань, “дані” у ній, але підлягають подальшому дослідженню, є предметом... Предмет обумовлюється об'єктом і є його стороною, зафіксованою у певній формі. У такому об'єктивному вигляді він протистоїть людині та її знанням”.

Таким чином, об’єкт кримінології відтворює специфічне об’єктивне явище - злочинність та особливі форми реакції на неї, які полягають в усуненні детермінант злочинності. Предметом кримінології є конкретні сторони і прояви цього об’єкта. При цьому проблеми, що їх вивчає кримінологія, з погляду їх значимості для науки і практики, не рівнозначні. Одні з них є центральні, створюють власне предмет кримінології або його “ядро”. Інші мають прикладне, допоміжне значення, стають умовою або засобом глибокого і всебічного пізнання цього предмета. Розглянемо докладніше ці елементи.

1) Головним елементом предмета кримінології є сама злочинність як історично мінливе, соціальне і кримінально-правове явище, що являє собою сукупність усіх злочинів, вчинених у державі за певний період. Вона вимірюється такими кількісно-якісними показниками, як стан, рівень, структура, динаміка, характер та географія. Правопорушення, які не є злочинами, але тісно пов’язані з ними (наприклад, пияцтво, проституція, наркоманія), розглядаються кримінологією як “фонові” явища.

2) Особа злочинця виступає як система демографічних, соціально-рольових, психологічних та інших властивостей суб’єктів злочинів. Зазначимо, що злочин - це акт вольовий, свідомо обраний. Це результат складного процесу, в якому зовнішні чинники діють не безпосередньо, а переломлюючись через внутрішні фактори. Щоб пізнати детермінанти злочинності, потрібно розкрити механізм злочинної поведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу злочинця, вплив її індивідуальних властивостей на вчинення злочину.

3) Причини та умови злочинності, об’єднані родовим поняттям “детермінанти” або “криміногенні фактори”, є сукупністю економічних, соціальних, ідеологічних, психологічних, правових, організаційно-управлінських та інших чинників, які обумовлюють (детермінують) злочинність як свій наслідок. Причини та умови (детермінанти) злочинності вивчаються на різних рівнях: злочинності в цілому, окремих видів злочинів, конкретного злочину.

4) Протидія злочинності є системою державних і громадських заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію детермінант злочинності та корекцію поведінки осіб, схильних до правопорушень. Деякі дослідники, розглядаючи злочинність як соціальне явище, зазначають, що головним у боротьбі з нею є прогресивні соціально-економічні перетворення. Поряд з цим важливе значення мають і спеціальні кримінологічні заходи запобігання тим чи іншим злочинам, які застосовуються правоохоронними органами і громадськими формуваннями. Кримінологія мовби синтезує в собі все те цінне, що накопичене з проблеми протидії злочинності іншими науками, і дає цілісне знання про весь цей процес.

Звичайно, розглянуті вище основні елементи предмета кримінології не вичерпують усього її змісту. Щоб повніше, глибше й ефективніше вирішувати завдання, які стоять перед кримінологією, вона вивчає і додаткові проблеми, що безпосередньо не входять до її предмета. Це питання дискусійне у зв’язку з тим, що до цих проблем мають певне відношення інші юридичні та неюридичні науки. Коротко розглянемо їх.

1) Прогнозування злочинності, а також планування заходів протидії їй. Застосування дієвих заходів боротьби зі злочинністю неможливе без відповідного прогнозування, а також планування цього процесу. Тому ця проблематика має бути включена до предмета кримінології.

2) Кримінальна-правова статистика, яка є основою аналізу стану злочинності у суспільстві. Ця статистика допомагає правоохоронним органам правильно організувати свою роботу щодо боротьби зі злочинністю.

3) Методика вивчення злочинності. При проведенні кримінологічних досліджень використовують методи інших наук - соціологічні, статистичні, математичні, психологічні, пристосовуючи їх до проблеми, що вивчається. Це дає змогу проникнути у суть досліджуваних явищ та успішно розв’язувати поставлені завдання.

4) Супутні злочинності негативні соціальні явища. Ці прояви в кримінології називають “фоновими”, а в соціології - “асоціальними”. Кримінологія не може не брати їх до уваги, оскільки вони мають великий вплив на злочинність. Крім того, попередження злочинів є найефективнішим тоді, коли воно починається на стадії ранньої профілактики, тобто до злочинної асоціальної поведінки.

5) Жертва злочину. Для означення цього аспекту в науковій літературі з’явився термін “віктимологія” (від лат. victima - жертва і грец. logos - слово) - вчення про жертву злочину. У кримінологічних дослідженнях до недавнього часу основна увага приділялася особі злочинця. Разом з тим потерпілий є другою стороною, причетною до злочину. Саме він взаємодіє зі злочинцем, а тому ця проблема становить неабиякий інтерес для кримінологів.

6) Суїцидальна поведінка (проблема самогубства). Частина вчених виступає проти включення цього питання до предмета кримінології, проте є й протилежні думки. На наш погляд, ця проблема має міждисциплінарний характер, вона стосується психіатрії, психології, кримінального права, але має і кримінологічний аспект.

Основними завданнями кримінології є:

1) здобуття достовірних знань про те, що становить її предмет;

2) виявлення та аналіз факторів (чинників), які детермінують (обумовлюють) злочинність;

3) встановлення процесу формування особи злочинця та жертв злочинів;

4) розробка засобів протидії злочинності та запобігання злочинній поведінці з боку окремих осіб.

З цих завдань випливають такі функції кримінології:

а) описова. Кримінологія виявляє і фіксує певні факти соціальної дійсності, пов’язані зі злочинністю, відображає їх властивості й ознаки, дає їх науковий опис;

б) пояснювальна. Розкриваючи на основі емпіричних даних і теоретичних положень суть досліджуваних об’єктів, кримінологія дає їм наукове пояснення;

в) прогностична. Вивчаючи тенденції розвитку кримінологічне значущих процесів та явищ, кримінологія прогнозує їх майбутній стан;

г) практично-перетворювальна. Кримінологічні описання, пояснення і прогнозування так чи інакше підпорядковані інтересам наукового управління соціальними процесами, пов’язаними з протидією злочинності. Тому боротьба зі злочинністю у широкому розумінні фокусує всі інші проблеми, що вивчаються кримінологією. У цьому полягає практично-перетворювальна функція науки, оскільки кримінологічні знання лише тоді мають цінність, коли вони озброюють суб’єктів профілактики злочинів, слугують їм керівництвом до дій.

Дата добавления: 2014-01-07