Методологія та методи кримінологічних досліджень

Висновок

1. Етимологічне поняття “кримінологія” означає вчення про злочин (від лат. crsmen - злочин та грец. logos - слово, вчення).

2. Кримінологія - це комплексна наука про злочинність, її сутність та історичні форми прояву, детермінанти, стан, структуру і динаміку, особу злочинця, жертву злочину, а також про засоби протидії злочинності та іншим, пов’язаним з нею, антисоціальним проявам.

3. Кримінологія, як і будь-яка наука, вивчає закономірності певних явищ і на цій основі розв’язує завдання бажаного впливу на них.

4. Кримінологія є однією з суспільних наук і її місце - на межі філософії, соціології, психології, правознавства та деяких інших наук.

5. Кримінологія базуються на кримінально-правових поняттях “злочин” і “злочинець”, які відрізняються від адміністративно-правових понять “правопорушення” і “правопорушник”.

6. У процесі розвитку кримінології було окреслено її предмет, до якого нині входять чотири, основні елементи: 1) злочинність як соціально-правове явище; 2) особа злочинця; 3) причини та умови (детермінанти) злочинності; 4) попередження злочинності.

7. Об’єкт кримінології відтворює специфічне об’єктивне явище - злочинність та особливі форми реакції на неї, які полягають в усуненні детермінант злочинності.

8. Елементи предмета кримінології є: злочинність; особа злочинця; причини та умови злочинності; протидія злочинності.

9. Кримінологія вивчає інші елементи, які не входять до предмета: прогнозування злочинності, а також планування заходів протидії їй; кримінальна-правова статистика; методика вивчення злочинності; супутні злочинності негативні соціальні явища; жертва злочину; суїцидальна поведінка (проблема самогубства).

10. Основними завданнями кримінології є: здобуття достовірних знань про те, що становить її предмет; виявлення та аналіз факторів (чинників), які детермінують (обумовлюють) злочинність; встановлення процесу формування особи злочинця та жертв злочинів; розробка засобів протидії злочинності та запобігання злочинній поведінці з боку окремих осіб.

11. Функції кримінології: а) описова; б) пояснювальна; в) прогностична; г) практично-перетворювальна.

Наукова достовірність досліджень та їх результатів значною мірою залежить від методологічної бази. Загальноприйнятим є положення, що метод визначається предметом і завданнями дослідження. Разом з тим багато залежить не лише від предмета, а й від його розуміння, тобто від теорії предмета. Тому не випадково, що кожній теорії властивий свій метод, що метод - це не лише спосіб дослідження, а й теорія. Наприклад, залежно від розуміння суті і структури особи злочинця, детерміністської природи злочинної поведінки вирішальною мірою визначається метод дослідження. Це характерно і для інших проблем кримінології.

Глибоко й достовірно пізнати соціальні явища дають можливість діалектичний та історичний підходи. Вони сприяють правильному вирішенню таких дуже важливих для кримінології проблеми, як співвідношення буття і свідомості, фізичного і духовного, соціального й біологічного, необхідного і випадкового, загального зв’язку явищ у їх постійному розвитку, єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні тощо. Діалектико-історичний метод орієнтує дослідника на потребу розглядати злочинність та інші кримінологічні явища у порівняльно-історичному аспекті - у розвитку й зміні їх соціальних зв’язків та обумовленостей, застерігає від суб’єктивізму й однобічного підходу, забезпечує системність дослідження. Проте хибною є думка, що лише на підставі загальних філософських положень можна пояснити всі явища і суперечності, з якими стикається кримінологія. Завдання будь-якого кримінологічного дослідження полягає в тому, щоб за допомогою законів і категорій діалектики обрати такий метод дослідження, який би дав можливість розкрити суть явища, встановити закономірності його розвитку, історичні форми прояву.

Діалектичний метод лежить в основі методології будь-якої науки, а діалектичний матеріалізм становить загальну методологію, тобто теорію пізнання. Філософи глибоко проникли в розуміння того, яким шляхом розвивається наукове пізнання, які найважливіші закономірності його руху від зовнішніх ознак явищ, що вивчаються, до їх внутрішньої суті. Отже, завдання науки в тому, щоб видимий у явищі рух звести до дійсного внутрішнього руху, бо якби форма прояву і суть речей збігалися, то наука була б зайвою.

Зазначимо, що наукове пізнання проходить три фази: від вивчення початкового цілого, тобто розвитку предмета у всій його складності, як безпосередньо даного, через розгляд різних складових і аспектів предмета, що пізнається, шляхом створення відповідних абстракцій до їх зв'язку між собою для абстрактного відтворення початкового предмета в його цілісності й конкретності. Неможливо пізнати ціле інакше, як спочатку розкласти його на окремі елементи, з’ясувати їх функції та взаємозв’язки, що в свою чергу обумовлені функціонуванням системи в цілому. В цьому суть діалектики. Вся історія природознавства і суспільствознавства є наочним підтвердженням наведених положень.

Філософи обґрунтували науковий метод, що враховує діалектичну суперечність пізнання і спирається на принцип розвитку, метод сходження від абстрактного, тобто нерозвинутого, зачаткового, не наповненого визначеннями, до конкретного, тобто розвинутого, збагаченого визначеннями. При цьому хід абстрактного мислення від простого до складного відповідає дійсному історичному процесові та стану речей.

Сказане вище цілком стосується пізнання явищ, які входять до предмета науки кримінології. Але ці вимоги не вичерпують усіх правил пізнання. При вивченні того, що становить предмет кримінології, велике значення мають такі філософські закони, як закон єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення, а також категорії причини і наслідку, загального, особливого й одиничного, необхідного і випадкового, можливості і дійсності, змісту і форми, суті і явища тощо. Разом з тим філософські закони і категорії не вичерпують усіх засобів пізнання. До арсеналу кримінологічних досліджень входять й інші методи, які у своїй сукупності становлять методологію науки. Під методологією слід розуміти систему певних теорій, які виступають як керівний принцип, знаряддя наукового аналізу, засіб реалізації вимог цього аналізу.

Філософське розуміння методології вказує на її нерозривний зв’язок з методами. На її основі розробляються загальнонаукові та спеціальні методи. Всі вони дістають широке застосування у кримінології. В них проявляються методологічні засади матеріалістичної діалектики. Методи дослідження реалізують ці засади на практиці.

Отже, враховуючи сказане, можна зробити висновок, що в основі методології лежить загальний метод пізнання - діалектичний та історичний матеріалізм. Це - база як для загальнонаукових (логічного, абстрактного мислення, висунення гіпотез, аналізу й синтезу, спостереження, експерименту, експертних оцінок), так і спеціальних методів (соціологічних, статистичних, математичних, психологічних, педагогічних тощо). Останні методи не є кримінологічними, але свою специфіку вони отримують через особливості предмета і завдань саме кримінологічних досліджень. При їх проведенні найчастіше застосовують такі методи:

1. Конкретно-соціологічні: анкетування, інтерв’ювання, вивчення документів, експерименту, експертних оцінок тощо. Ці методи дають змогу глибше пізнати соціальний аспект явищ, процес їх детермінації, зібрати великий емпіричний матеріал, що характеризує як стан і динаміку злочинності в цілому, так і окремих її видів, предметніше з’ясувати детермінанти злочинності та розробити заходи боротьби з нею.

2. Статистичні: масового спостереження (закон великих чисел), групування, аналіз узагальнених показників тощо. Вони дають можливість дослідити велику кількість злочинів і за допомогою отриманих статистичних показників встановити закономірності і взаємозалежності їх розвитку, зробити узагальнення, перейти від випадкового й одиничного до стійкого, масового, закономірного, побачити якісні ознаки досліджуваного явища.

3. Історико-порівняльний метод допомагає визначити переважні тенденції розвитку злочинності, зміни її стану і структури за той чи інший період, без чого неможливо розробити ефективні заходи протидії їй.

4. Психолого-педагогічні методи: спостереження, самоспостереження, тестування застосовують для вивчення співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в поведінці особи злочинця, процесу формування антисоціальних властивостей у її структурі, виникнення злочинного наміру та його реалізації, мотивації злочинів, ресоціалізації злочинців і т.п.

5. Системного аналізу. Цей метод використовується найчастіше. Він дає змогу розглядати злочинність як систему, для якої характерні певні зв’язки і відношення між складовими її елементами, з одного боку, а з другого - зв’язки злочинності з іншими соціальними явищами і процесами, які впливають на неї.

Кожний з названих методів передбачає певну процедуру (техніку) дослідження, вибір якої залежить від програми, цілей і завдань конкретного дослідження. Як правило, кримінологічні пошуки проводяться з поєднанням кількох методів, що значно розширює їх базу і підвищує результативність.

Дата добавления: 2014-01-07