Суспільно-політичний розвиток України в другій половині 60-х – першій половині 80-х р. р. XX ст. Поворот до неосталінізму

Післяхрущовський період (1965 – 1985 рр.) у житті народів СРСР увійшов як період «застою». На жовтневому пленумі ЦК КПРС 1964 р. М. Хрущова було усунуто від влади, а на його місце першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л. Брежнєв. Він проголосив новий курс – «стабілізації», складовими частинами якого були:

· Заміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудівників у радах;

· Зростання масштабів бюрократичного апарату; (щорічно апарат управління СРСР збільшувався на 300 – 500 тис. чол.);

· Згортання гласності (якщо у 1960 р. в УРСР виходило 3 тис. 280 газет, то 1985 р. – лише 1 тис. 799);

· Перетворення КПРС на головний орган державної структури і зосередження у Ії руках усієї повної влади;

· Першим секретарем ЦК Компартії України з 1963 – 1972 рр. був Петро Шелест. Основні риси політики П. Шелеста:

· активно підтримував хрущовські реформи;

· у стосунках із Москвою (центром) проводив лінію «впертого хохла»;

· виношував плани республіканського госпрозрахунку, більшої незалежності республіканських структур у господарчих питаннях;

· захищав українську мову, вимагав її впровадження у вищих навчальних закладах України. Зокрема, у 1966 р. вищі навчальні заклади отримали директиву щодо ширшого впровадження української мови;

· щиро вболівав за Україну, гордився її культурними здобутками, наївно думаючи, що вона справді «рівна серед рівних».

Апогеєм так званої «малої відлиги» в житті України став вихід у (з 1963)1970 р. книги П. Шелеста «Україна наша Радянська». У своїй книзі П. Шелест яскраво висвітлив історію України козацького періоду. Він показав українське козацтво як носія української державності. Ця книга викликала незадоволення в Москві своїми національними мотивами. У результаті, в травні 1972 р. П. Шелеста було відкликано до Москви. Формальна підстава – переведення на роботу до Москви. У 1973 р. П. Шелест був звинувачений у ліберальному ставленні до націоналістичних проявів, в надмірній пропаганді історії українського народу, в ігноруванні Москви. У цьому же році він виходить на пенсію і остаточно сходить з політичної арени.

У травні 1972 р. першим секретарем ЦК Компартії України було призначено Володимира Щербицького, який перебував на цій посаді до 28 вересня 1989 р. він був прихильником централізованої партійно-державної тоталітарної влади, суворої підпорядкованості республік центру. Як і Л. Брежнєв, В. Щербицький був вихідцем із Дніпропетровщини. Саме на період правління В.Щербицького в Україні припадає посилення боротьби з українським націоналізмом. Окрім того, догоджаючи Л. Брежнєву, В. Щербицький почав активно втілювати у життя ідею «злиття нації» в єдиний радянський народ.

Основні риси політики В.Щербицького:

· беззаперечне виконання усіх директив центру;

· займав угодовську позицію щодо русифікації України;

· віддавав кошти з республіканського бюджету на освоєння Сибіру.

У цілому, у брежнєвський період відбувся поворот до неосталінізму, основою якого був процес злиття функцій партійного і державного апарату, підміна держави та її органів партією. Таким чином, ядром командно-адміністративної системи в СРСР була КПРС, яка намагалася домінувати в кожній ланці суспільного життя.

20.04.1978 конституція УРСР суверенність, вільний вихід, розвинений соціалізм, влада народу через ради, 6 стаття, права

Дата добавления: 2014-01-07