КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Концепції Платона, що становлять
1. Індивідуальна етика - вчення про вдосконалення людини (етичному, інтелектуальному), гармонізації душі людини. Платон вважав, що сенс життя людини полягає в наближенні до світу ідей шляхом самоудосконалення. Мудрець повинен прагнути до виходу з недосконалого видимого світу і возз'єднання з гармонійним світом ідей. Чесноти засновані на сторонах душі людини: 1) мудрість (розумна сторона); 2) мужність (вольова сторона); 3) помірність (афектна сторона). Чесноти є природженими якостями, душа людини згадує те, що знала до народження. 2. Соціальна етика. У утопічному трактаті "Держава" Платон обгрунтовує моральну ієрархію, яка відповідає ієрархії соціальної. Кожна чеснота властива тому або іншому стану: 1) мудрість - правителям; 2) мужність - воїнам; 3) помірність - селянам і ремісникам; 4) справедливість є чеснотою держави (але не якістю особи), реалізується за допомогою жорсткої політичної ієрархії; 5) рабині позбавлені чеснот взагалі. Платон затверджував пріоритет соціальної гармонії. Етична людина – підпорядковує своє життя інтересам суспільства в цілому. Етика Аристотеля. Аристотель (384 - 322 рр. до н. э.) з міста Стагира: 1. ввів термін "етика"; 2. класифікував етичні поняття; 3. обґрунтував етику як систему наукового знання; 4. написав перші етичні праці "Никомахова етика", "Евдемова етика", "Велика етика"; 5. узагальнив етичні погляди попередників в синтетичну теорію моралі; 6. сформулював основні проблеми етики і т.д. Етика - це прикладна наука, що вивчає моральність, чесноті, мета якої - зробити людину моральною (а значить, щасливим). Аристотель стверджував, що чесноти. а) є не природженими, а благоприобретенными в процесі виховання якостями; б) у основі мають природні пристрасті (страх і т. п.), які морально нейтральні; в) виникають тоді, коли людина дає оцінку пристрастям. Виховання - боротьба з крайнощами в прояві пристрастей. Чеснота - це "золота середина" між крайнощами. Наприклад, чеснота - щедрість, крайнощі - скупість і марнотратство -добродетелями не є. Головна чеснота - справедливість. Аристотель виділяв справедливість: 1. що розподіляє (політичну): розділення благ відповідно гідності людей; 2. що зрівнює (економічну). Згідно Аристотелю людина здатна досягти щастя, тільки керуючись розумом. Аристотель розділяв чесноти на дианоэтические (інтелектуальні) і етичні (вольові). Істинно етичним поведінка є тоді, коли розум узгоджений з відчуттями (єдність етичних і дианоэтических чеснот). Вчинки можуть бути: 1. добровільними, навмисними - їх характеризують наявність мотивів, свідомий вибір. Тільки добровільні вчинки можна оцінювати етично (схвалювати або засуджувати); 2. недобровільними, які здійснюються без вільного волевиявлення (можуть викликати співчуття і т. п.). Аристотель вважав, що гармонія у взаєминах людини і суспільства можлива при виконанні наступних умов: а) з боку індивіда - розумно обмежувати потреби, орієнтуватися на суспільне благо; б) з боку держави - захищати інтереси громадян, враховувати потреби людини. Епікур (341 - 270 рр. до н. э.) створив філософську школу, яка проіснувала 600 років. Він був послідовником традиції эвдемонизма. Згідно Епікуру щастя - це свобода від фізичних і душевних страждань, самодостатність індивіда, свобода від зовнішнього світу. Умови, необхідні для щастя: 1. атараксия - безтурботність, незворушність духу; 2. правильне відношення до задоволень; 3. позбавлення від страхів; 4. байдужість до зовнішнього; 5. дружба. Епікурейці вважали, що людина винна: 1. віддавати перевагу духовним задоволенням; 2. дотримувати міру в задоволеннях; 3. уникати неприродних задоволень. Епікур виділяв задоволення: 1. природні, необхідні (їжа, пиття, одяг і ін.); 2. природні, не необхідні (смачна їжа і т. п.); 3. неприродні, не необхідні (влада, слава, багатство). Природні потреби (на відміну від неприродних) легко задовольняються, їх задоволення не зв'язане з небезпеками, порушенням душевної рівноваги. Для щастя і спокою людині необхідні тільки природні задоволення. Епікур говорив: "Живи непомітно". У ієрархії задоволень вищими є духовні задоволення, зокрема заняття філософією. Філософія допомагає людям позбавитися від страхів: 1) перед богами: боги, досягнувши вищого блаженства, замкнуті на собі і не виявляють ніякої цікавості до світу людей, не втручаються в їх життя; 2) страху смерті: смерть не зло, а перехід в небуття, відсутність всяких відчуттів (зокрема страждань). Щастя визначається якістю життя, а не її тривалістю; 3) страху перед необхідністю, перед долею: людині надана свобода вибору поведінки (і долі), ця свобода - прояв загальнийприродної закономірності. Досягненню щастя сприяє дружба. Держава є благом, воно забезпечує безпеку і незалежність людей. Людина повинна дотримувати закони (що дозволить уникати страждань), не займатися політичною активністю, оскільки вона веде до бажання неприродних задоволень (власті і ін.). Незалежність - одна з умов щастя. Стоїки Зенон з Китіона (333 - 262 рр. до н. э.) і Хрісипп (281 - 208 рр. до н. э.). Основні положення етики стоїків: 1. людина винна: 1) усвідомити необхідність, крізну причинність - вираз вищого, розумнішого початку; 2) свідомо підкорятися необхідності, покірливо приймати свою долю; 3) в процесі підпорядкування не втрачати відчуття гідності; 4) жити розумно, добродійно, в гармонії з природою; 5) люди повинні долати такі пристрасті, як бажання, насолоду, страх, скорботу. 2. Відчуженість від пристрастей - найважливіша умова внутрішньої свободи людини; 3. що досяг повного спокою (апатія) мудрець володіє чеснотами: мужністю, справедливістю, помірністю, розсудливістю; 4. мудрець повинен бути щирим, безпристрасним, діяльним, строгим, гордим, позбавленим жалості (перш за все до себе самого), ставити благо суспільства вище особистого, керуватися відчуттям довга; 5. стоїки не цінували: 1) зовнішні блага; 2) людські прихильності; 3) здоров'я і навіть життя, якщо вона не етична. ("Краще гідно померти, чим негідно жити". Сенека.) У етиці стоїків існують тільки чеснота і порок, нюанси не входять в рамки моральності. Людина вольна сама вирішувати, буде він добродійним або порочним. Ідеї стоїцизму пройшли три періоди розвитку: 1. Стародавня Стоячи (III - II вв. до н. э.); 2. Середня Стоячи (II -1 вв. до н. э.); 3. Нова Стоячи (I - II вв.) - римський період розвитку стоїцизму. Для Нової Стої характерні: а) песимістична покірність долі; б) посилення індивідуалізму, "відходу в себе"; в) релігійні переживання; г) милосердя, співчуття. Представники стоїцизму: Сенека (5 р. до н.е. - 65 р. н. э.), Епіктет (50 -140), Марк Аврелій Антонін (121-180).
Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 1125; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |