Розвиток етичної думки Нового часу

Мораль Нового часу, її особливості

Мораль Нового часу виникла в умовах капіталістичної суспільно-економічної системи. Станове ділення феодального суспільства було зруйноване. На відміну від Середньовіччя людина перестала належати до певного стану, позбувся корпоративного заступництва. Мораль приймає індивідуалістичний характер: економічна незалежність людей викликала їх моральну автономію.

У своїй діяльності люди керуються не тільки становим моральним кодексом, думкою громадськості, але і совістю, особистим боргом. У суспільстві виникає переконання, що етичні норми і цінності, чесноти мають загальнолюдський характер, обов'язкові і однакові для всіх. В умовах конкуренції, що росте, цінуються такі якості, як працьовитість, професіоналізм, прагнення до самовдосконалення.

Матеріальний достаток, гроші стають мірилом моральності, оскільки:

• вважалося, що багатій людині легше бути добродійним, бідність штовхає на відступи від норм моралі;

• багатство визначає авторитет людини, зокрема етичний;

• чесність, вірність слову сприяють комерційному успіху;

• завданої моральної шкоди отримує грошову компенсацію і т.д.

Моральність отримує раціональне осмислення. Люди переконані в корисності моральності (наприклад, заповідь "не вкради" стоїть на варті накопичених багатств). Чеснотами вважаються ощадливість (що іноді доходить до аскетизму), прагнення до накопительству.

Етика Нового часу:

• долає вплив Середньовіччя і звертається до ідеалів античної етики (спирається на емпіризм, стоїцизм і ін.);

• виявляє натуралістичні підстави моралі;

• відстоює суверенність морального суб'єкта, його право на задоволення високих потреб;

• погоджує інтереси і ідеали індивіда із загальними інтересами і цінностями.

Моральність розглядається як громадський обов'язок, як сукупність мотивів діяльності людини (потреб, ідеалів і т. д.). На початковому етапі розвитку етика Нового часу зберігала зв'язок з етичною думкою Середньовіччя. Способом затвердження нових етичних ідеалів є скептицизм.

Томас Гоббс (1588 - 1679) в працях "Про свободу і необхідність", "Основи філософії" затверджував, що людина за своєю природою зла і егоїстична, прагне до панування над іншими людьми ("Людина людині вовк"). Тільки інстинкт самозбереження примушує людей:

1. організувати державу;

2. обмежувати природжений егоїзм і агресію;

3. дотримувати "золоте правило моралі".

Мораль є засобом зв'язку егоїстичних індивідів в суспільстві і є системою взаємної корисності. Всі моральні прояви засновані на егоїзмі (зокрема громадський обов'язок, милосердя і ін.).

Згідно Гоббсу моральність заснована на прагненні людини до влади над іншими людьми:

• морально цінним є те, що викликає пошану;

• пошана - це покора, визнання влади;

• з владою пов'язані всі моральні властивості індивідів (любов, справедливість і т. п.).

Гоббс вважав, що "двигуном" діяльності людини є емоції, пристрасті, прагнення до вигоди, власті, багатству.

Жан-Жак Руссо (1712 - 1778) був ідеологом Великої французької революції. Основні праці: "О суспільному договорі", "Міркування про походження і підстави нерівності між людьми". Порядок і дисципліна в суспільстві підтримуються: жорстким примушенням, вірою в Божу відплату, добровільною угодою громадян. Основа моральності – природне прагнення людини до свободи і щастя, прихильність і співчуття. Мораль відображає відносини людей, які виникли в результаті суспільного договору.

Руссо вважав, що:

• людина за своєю природою істота не розумна, а емоційна, чеснота передує роздуму;

• етичні уявлення, що склалися під впливом культури, є помилковими;

• цивілізація руйнує природна доброзичливість і милосердя людей.

Велике значення мислитель надавав вихованню:

• відчуттям і чеснотам можна навчити;

• до особи дитини необхідно відноситися з повагою, прагнути розвивати його природні здібності і інтереси;

• етичне виховання потрібно поєднувати з фізичним;

• егоїстичне себелюбство повинне бути замінене на любов до вітчизни. Головною нагородою для людини є суспільне визнання його чеснот, пошана.

Французькі просвітителі стверджували, що в результаті морального вдосконалення людини можливі об'єднання егоїстичних інтересів в загальний інтерес, гармонія людини і суспільства.

Німецький філософ Іммануїл Кант (1724 - 1804) засновник критичної філософії, першим здійснив теоретичний аналіз моральності. Праці Канта, присвячені етичним проблемам: "Основи метафізики моральності", "Релігія в межах тільки розуму", "Критика практичного розуму", "Метафізики вдач".

Кант виділяв імперативи:

• гіпотетичні - укази, що зв'язують практичні цілі індивідів з умовами їх досягнення ("якщо хочеш бути поважаним, будь чесним" і т. п.). Вони залежать від обставин і періодично міняються. Вчинки, здійснені по велінню гіпотетичних імперативів, Кант називав легальними. Вони можуть приносити людині користь, але не є моральними;

• категоричний (безумовний) імператив заснований на апріорному (доопытном) законі моралі. Цей закон:

1. носить безумовний і загальний характер, не є конкретним розпорядженням, а тільки задає спрямованість свідомості і діяльності;

2. не залежить від конкретних обставин і приватних емпіричних цілей, реалізується в будь-яких обставинах;

3. є регулятивним принципом, диктує образ поведінки в будь-яких обставинах;

4. затверджує необхідність виконання довга по відношенню до інших людей;

5. є самоцінним.

Кант дав декілька формулювань категоричного імперативу.

1. " Поступай згідно такій максимі, яка... сама може стати загальним законом" (максима - суб'єктивний принцип поведінки). Це означає, що людина повинна поводитися так, щоб його поведінка була:

а) схвалено всіма людьми;

б) відтворено всіма людьми.

На відміну від "золотого правила моралі" категоричний імператив не концентрує увага на вигоді людини. Вищою метою моральної поведінки Кант вважав благо всього людства.

2. " Поступай так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу". Кант стверджував, що будь-яка людина:

а) володіє гідністю;

б) абсолютно цінний;

в) є метою сам по собі, а значить, не може бути засобом.

Кант закликав людей не втрачати гідності і не дозволяти іншим ущемляти його.

Всі якості людини, зовнішніх благ набувають моральні характеристики тільки завдяки добрій волі. Вона безумовна, не схильна до впливу зовнішніх мотивів, є здатністю розумної істоти поступати згідно законам.

Суб'єктивним принципом моральності є борг, який полягає в:

• чистоті етичного мотиву (мотивом діяльності є етичний закон);

• твердості етичних переконань.

Через борг затверджуються загальність морального закону і гідність особи.

У праці "Основоположення до метафізики вдач" Кант сформулював аксіому своєї етичної теорії:

• моральний закон заснований на абсолютній необхідності;

• етичні норми категоричні, безумовні, їх не можна порушувати нікому і ні за яких обставин. Вони задають межі, переступивши які, чоловік втрачає гідність.

"Дві речі наповнюють душу завжди новим і все більш сильним здивуванням і благоговінням, чим частіше і продолжительнее ми роздумуємо про них, - це зоряне небо наді мною і моральний закон в мені". И.Кант

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 - 1831) розвивав теорію діалектики, визначив значення етики в системі суспільних відносин. Свої етичні погляди філософ виклав в працях "Філософія має" рацію, "Феноменологія духу", "Енциклопедія філософських наук". Гегель розмежував поняття "мораль" і "моральність". Моральність - це об'єктивний аспект вчинків людини, то, якими вони є насправді. Моральність:

1. співпадає з вдачами суспільства на даному етапі його розвитку, є суспільною природою людини;

2. об'єднана з політичною свідомістю людей;

3. не пов'язана з волею індивіда;

4. це подолання людиною своєї природної природи, підпорядкування індивідуальності інтересам держави.

Формами розвитку моральності є: сім'я, суспільство, держава. Основними етичними цінностями Гегель вважав працю і силу духу, виражену в діяльності людини. Зміст моральності - моральні закони, якими керуються члени суспільства.

Мораль - суб'єктивний аспект вчинків людини, якими він їх бачить. Це сфера особових переконань, оцінок, переживань. Мораль є результатом сучасного суспільства, в якому люди роз'єднані, відчужені від держави, повинні керуватися юридичними нормами і виконувати певні обов'язки. Поза юридичним примушенням можливі моральна свідомість (воля і борг) і моральний вибір.

Моральність - це форма співвідношення індивіда і суспільства, властива даному історичному періоду, ступінь розвитку суспільства.

Зло Гегель вважав рушійною силою історичного розвитку і розглядав як позитивний чинник.

Гегель розмежовує поняття "свобода" і "свавілля". Свавілля - свобода дій, що суперечить моральності. Свобода - це:

• з'єднання розуму і волі;

• пізнана необхідність;

• заміна егоїстичних інтересів загальними.

Людвіг Андреас Фейєрбах (1804 - 1872) був одним з опонентів Гегеля. Етичні проблеми Фейєрбах розглядав в роботах "Думці про смерть і безсмертя", "Суть християнства", "Евдемонізм", "Основи філософії майбутнього".

Фейєрбах стверджував, що природа існувала раніше, ніж дух ("...Не Бог створив людину, а людина створила богів"). Релігія має земне коріння і є ілюзорним баченням миру. А людина вклала в ідею Бога кращі сторони свого духу.

Людина повинна поклонятися тільки людині ("Людина людині Бог"). Людина - істота природне, психофізичне, страждаюче і охоче. Прагнення людини на щастя є:

• головним його прагненням;

• природним прагненням;

• моральним прагненням, основою моралі.

Бажанням людини досягти щастя можна пояснити співчуття, аскетизм і навіть самогубство. Фейєрбах вважав, що:

• людина завжди знаходиться у відносинах з іншими людьми;

• у основі співтовариства людей лежить зв'язок двох людей ("Я і Ти");

• основою соціального життя є міжособові відносини;

• борг людини - піклуватися про щастя людей, з якими він знаходиться у відносинах, тобто щастя може бути тільки обопільним;

• кращою формою відносин між людьми є любов.

Фейєрбах вважав статеву любов прообразом, зразком будь-якої любові: батьківською, братською і т.д. Любов (будь-яку) Фейєрбах вважав ознакою буття, виразом творчості людей, прагненням до самовдосконалення (любов, направлена на себе).

Відчуття любові - це самовідчуття людства, єдність людей, загальний принцип філософії.

Головним завданням філософії Фейєрбах вважав допомогу людству в досягненні щастя.

Дата добавления: 2014-01-11