Дослідницькі консорціуми і альянси

Проблема трансферу технологій "назовні" (тобто зі своєї організації в чужу) і всі численні труднощі, пов'язані з цим "назовні", привели до природного підсумку – утворення дослідницьких альянсів, тобто співпраці два або більш за організації в роботі над конкретною інноваційною технологією. Власне кажучи, революцією така співпраця не є, оскільки в підприємницькій діяльності конкуренція і кооперація – две сторони однієї медалі, і перенесення цієї діалектично зв'язаної пари в область досліджень – це всього лише розширення сфери застосування такого організаційного механізму.

В даний час глобалізації економічних відносин в бізнесі задіяний повний спектр взаємин партнерів. У роботі Р. Лешука " Стратегічні союзи" (у кн. "Комерціалізація технологій. Світовий досвід – російським регіонам", М., Moscow News, 1995) перераховані наступні види взаємин в бізнесі:

· примусове приєднання

· придбання

· злиття

· покупка цінних паперів

· пайове фінансування

· спільні підприємства

· використання виробничих потужностей

· перехресне ліцензування

· угода про створення загальної команди

· доступ до стратегічних ресурсів

· сумісні НІОКР

· передача торгової марки

· ліцензування

· виробництво оригінального устаткування

· дистрибьюторство

· об'єднаний маркетинг

· угода про закупівлю товару

· тимчасові невиняткові

· постійні виняткові.

Далеко не кожен з цих видів взаємин можна назвати стратегічним альянсом. Визначальними умовами саме стратегічної співпраці є:

· загальна стратегія для досягнення конкретної мети

· кожен учасник вносить до альянсу специфічний внесок і отримує специфічне посилення (кожен – своє)

· кожен учасник несе свою частку відповідальності в області ресурсів, фінансування і риски.

В області фундаментальної науки, що оперує часто з устаткуванням таким дорогим, що поодинці це непосильно навіть дуже багатим державам, співпраця вже давно вийшла на рівень міжнародного, перекривши весь спектр від епізодичних спільних робіт і публікацій учених з сусідніх лабораторій до тривалих масштабних програм досліджень, що проводяться великими міжнародними колективами. При цьому сумісні дослідження можуть проводитися як на одному майданчику (як, наприклад, в Об'єднаному Інституті Ядерних Досліджень в Дубне), так і розподілений, коли учені, що співробітничають, знаходяться кожен в своїй країні і своїй лабораторії, а координація здійснюється постійним обміном отриманою інформацією.

Проте наукові дослідження на стадіях від 1.1 до 2.1, де головним стимулом є науковий пріоритет, - це не те ж саме, що подальші стадії, де вступає в гру економічний чинник. Тому процес співпраці в області розробки нових технологій оформляється набагато строго і жорсткіше, ніж у наукової "вольниці".

Втім, це і зрозуміло, оскільки на іншому полюсі – чисто ринкового виробничого підприємництва жорсткість (якщо не жорстокість) конкуренції, як правило, зводить спільну діяльність до поглинання конкурента.

Що ж відбувається в наший "проміжній" ситуації, коли, з одного боку, співпраця здатна помітно прискорити народження нової технології, з іншого боку, турбота про самостійність учасників (і, зокрема, життєві турботи керівництва про збереження своїх портфелів) робить небажаним повне організаційне злиття, і з третього боку, обмежений ступінь взаємної довіри примушує піклуватися про гарантії збереження альянсу до кінця (а адже кінцем в даному випадку є повне вичерпання всіх економічних переваг технології, що розробляється).

Останній з перерахованих чинників має своїм слідством те, що дослідницькі альянси такого роду стають стратегічними, такими, що постійно діють. Мало того, що життєвий цикл нової технології обчислюється роками, але погляньте на малюнок 5.2, і стане зрозуміло, що робота над початковою інноваційною технологією майже неминуче породить масу нових ідей як наукового, так і практичного плану, і все це знов народжене знання вже є сумісною власністю учасників альянсу і ще тісніше зв'язує їх один з одним. Отже якоюсь мірою утворення дослідницького альянсу подібно до утворення сім'ї, де народження дітей цементує сім'ю міцніше, ніж відчуття близькості.

Процес утворення стратегічного союзу досить тривалий і зовсім не простий. Можна виділити три фази цього процесу: фазу вивчення, фазу формалізації відносин і робочу фазу.

Фаза вивчення багато в чому схожа на аналогічну фазу пошуку партнера для трансферу технології, тільки тут ставки набагато вище і підхід до проблеми – глибше і обережніше. Завдання цієї фази такі:

1. Визначення стратегії.

2. Визначення очікувань.

3. Пошук партнерів.

4. Відбір партнерів.

Для кожного з цих завдань можна сформулювати цілий ряд положень і питань, на які потрібно знайти (і обов'язково записати, зафіксувати) чіткі відповіді. Ось ці питання і положення.

Дата добавления: 2014-11-06