Об’єктів інтелектуальної власності

МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ВАРТОСТІ

ТЕМА 8

ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНКИ ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

ТЕМА 7

1. Об’єкти оцінки об’єктів інтелектуальної власності

2. Сторони договору про оцінку ОІВ

3. Відомості, що підлягають оцінці

4. Зміст договору на проведення оцінки

5. Структура договору на проведення оцінки

Об’єктами оцінки ОІВ є:

- Права промислової власності, що охороняються патентами та свідоцтвами

- Об’єкти авторського права і суміжних прав

- Права ноу-хау, які підтверджено документами підприємства

- Конструкторська, технологічна, проектна, дослідна, юридична, інша документація, призначена для використання у виробництві та реалізації товарів і послуг

- Інші результати науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектних і виробничих робіт

- Права, що охороняються ліцензійними, авторськими чи іншими договорами на придбання ОІВ, укладеними в порядку, установленому чинним законодавством

Оцінка ОІВ повинна проводитись на основі письмового договору між оцінювачем (оцінювальною організацією) і замовником або на основі рішення суду.

Під час обстеження матеріальних носіїв, що містять інформацію про ОІВ, аналізують письмовий чи зображувальний опис, технологічну, конструкторську або іншу документацію, креслення, схеми, дискети, аудіо –, відеокасети, інші носії.

Документами права власності підприємства на ОІВ, які офіційно не задокументовані офіційно є будь-які фактичні матеріали або договори, що підтверджують факт створення або передачі ОІВ.

Відомості про об’єкти інтелектуальної власності, які підлягають оцінці:

- Характеристика продукту, виготовленого із застосуванням ОІВ (за необхідності, в порівнянні з аналогічними або конкурентними)

- Ризики, пов’язані з придбанням прав на ОІВ і використанням ОІВ

- Опис ринку використання ОІВ

- Джерела одержання доходів від використання ОІВ

- Собівартість або ціна продукту, виготовленого із застосуванням ОІВ

- Чистий дохід від використання ОІВ

- Витрати на створення, придбання прав на ОІВ і використання ОІВ

- Інші відомості залежно від специфіки ОІВ і визначеної мети оцінки

Зміст і структура договору на проведення оцінки

- Об’єкти оцінки

- Термін проведення оцінки

- Відомості про оцінювача (оцінювачів), який (які) буде (будуть) проводити оцінку, в тому числі відомості про право займатися оцінювальною діяльністю

- Спосіб оцінки

- Обов’язки сторін щодо забезпечення конфіденційності умов договору

- Розмір і умови оплати

- Відповідальність сторін за дотримання умов договору

1. Об’єкти оцінки інтелектуальної власності.

2. Зміст і структура договору на проведення оцінки.

3. Підходи та методи оцінювання вартості прав на ОІВ.

4. Особливості витратного підходу оцінки ОІВ.

5. Особливості доходного підходу оцінки ОІВ.

6. Особливості ринкового підходу оцінки ОІВ.

7. Метод дисконтування грошових потоків при оцінці вартості об’єктів.

8. Метод роялті при оцінці вартості об’єктів.

Основні підходи та методи оцінювання вартості об’єктів інтелектуальної власності зображено на рис. 3.1

Рис. 3.1. Основні підходи та методи оцінювання вартості об’єктів інтелектуальної власності

І. Витратний підхід використовується у випадках відсутності практики укладання подібних договорів, створення подібних розробок у сфері ІВ та наявності обмеження фінансових ресурсів.

Перші два методи (фактичних та планових витрат) базуються на розрахунку усіх необхідних витрат на створення ОІВ, розробку, впровадження, виготовлення продукції за їх допомогою.

Метод фактичних (історичних) витрат базується на сумуванні вже здійснених витрат на розробку ОІВ (за фактом виникнення таких витрат).

Метод планових витрат полягає у доведені рівня фактичних витрат до планових і сумування витрат, що закладені у планових показниках. Як правило, така калькуляція здійснюється перед початком виробничого циклу.

Метод вартості заміщення полягає у сумуванні витрат на створення ОІВ, аналогічних існуючим об’єктам, у ринкових цінах на дату оцінювання.

Метод відновної вартості полягає у сумуванні необхідних витрат на створення ОІВ у ринкових цінах, що існують на дату оцінки. При цьому можуть застосовуватись ціни на аналогічні матеріали, комплектуючі, роботи тощо.

ІІ. Ринковий підхід передбачає оцінку вартості правна ОІВ на основі ринкового попиту, існуючих цін та порівняльному аналізі продажів.

За цього підходу вартість визначається ціною, яку на даному ринку на момент оцінки можуть заплатити на аналогічний за якістю, призначенням і корисністю об’єкт, з врахуванням коригувань щодо розбіжностей між об’єктом і об’єктом-аналогом.

ІІІ. Доходний підхід базується на визначенні причинно-наслідкового зв’язку між функціональними властивостями об’єктів інтелектуальної власності та результатами їхнього використання.

Вихідним пунктом підходу є перенесення цінних якостей конкретного об’єкта, виявлених сьогодні, на майбутні періоди відтворення зазначеного об’єкта. При цьому передбачається, що ніхто не буде вкладати капітал у придбання ОІВ, якщо такий самий прибуток можна одержати іншим шляхом.

Метод капіталізації передбачає, що взаємозв’язок між одержуваним від використання капіталу прибутком і загальною вартістю капіталу носить борговий характер, який вимагає повернення капіталу і одержання прибутку від його використання.

Капіталізація – це процес перенесення прибутків від використання будь-якого майна на його вартість.

М_n= CF_0n /r_k

де CF_{0n –} доходний грошовий потік періоду n, грн.; r_k – ставка капіталізації (враховує норми амортизації).

Недоліком даного методу є його статичність.

Метод дисконтування грошових потоків є найчастіше вживаним для оцінки вартості об’єктів. Його ефективність характеризується системою показників, що відображають співвідношення витрат і результатів стосовно інтересів його учасників. Він передбачає визначення як мінімум таких величин: сум початкових затрат, очікуваного грошового потоку (грошових потоків) та відповідну ставку дисконтування. До даного методу відносять розрахунок та аналіз таких загальновідомих показників як: чиста теперішня вартість (NPV), індекс прибутковості (PI), внутрішня норма доходності (IRR) та інші показники, що відображають специфіку даного проекту інвестування та інтереси учасників.

NPV = - CF₀ +

Де CF₀ - загальна сума всіх початкових витрат, необхідних для створення, реалізації ОІВ;

CFn – грошові потоки підприємства в періоді n;

n - кількість років

t - кількість грошових потоків CFn (той період (рік, місяць), в якому отримуються прибутки)

i - процентна ставка (облікова ставка – кредитна ставка для інвестицій) або норма дисконту Е.

Приймаючи грошовий потік CFn за балансовий прибуток n-го року (П бал _n), а загальну суму всіх початкових витрат CF₀ - за загальні капітальні витрати (К), отримаємо наступну формулу для розрахунку NPV:

NPV = - К +

де t = i, Е - норма дисконту (норма приведення)

Множник a = , або в загальному виді:

a = називають дисконтним множником

де t = i, Е - норма дисконту (норма приведення)

За дисконтний множник Е приймають рівень дохідності цінних паперів, ставку за кредитами тощо.

Для застосування цього підходу виконують етапи:

1. Знаходять теперішню вартість кожного грошового потоку, включаючи як прибутки, так і витрати, дисконтовані на вартість грошового потоку.

2. Підсумовують ці дисконтовані грошові потоки і отриманий результат визначаємо як NPV проекту.

3. Якщо визначена NPV > 0, то цей проект прийнятний для реалізації, якщо NPV < 0, то від нього треба відмовитися, оскільки з ним фірма коштує менше, ніж без нього, якщо NPV = 0, приросту прибутку від реалізації такого проекту не буде, а він лишень покриватиме затрати на його реалізацію.

Метод роялті полягає у розподілі отриманого від використання ліцензії прибутку ліцензіата між ним і ліцензіаром на зазначених умовах, у визначених пропорціях.

Метод роялті найчастіше застосовують у поєднанні із дисконтним методом, що дає можливість врахування фактору часу.

Також на практиці часто розрахунок за ліцензією відбувається комбіновано – із застосуванням роялті та первинного паушального платежу.

Дата добавления: 2014-11-06