Сутність собівартості готової продукції

Облік випуску і реалізації готової продукції

Сутність собівартості готової продукції

ОБЛІК ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО, ВИПУСКУ І РЕАЛІЗАЦІЇ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

Контрольні питання

1. Якими документами оформляється надходження виробничих запасів?

2. Які існують умови визнання запасів активами?

3. Які види витрат включаються в первісну вартість придбаних запасів?

4. Якими документами оформляється відпуск запасів у виробництво?

5. Як у бухгалтерському обліку здійснюється оцінка вибуття запасів?

6. Як ведеться синтетичний та аналітичний облік виробничих запасів?

Тема 10.

Питання, що розглядаються у темі:

10.2 Документування та облік витрат на виробництво продукції (робіт, послуг)

Здійснення будь-якої діяльності обумовлює виникнення витрат. Головним етапом діяльності виробничого підприємства є процес виробництва. Його технологічні особливості в основному визначають організаційну побудову підприємства, а обсяги – параметри, як процесу постачання, так і процесу реалізації. Обсяг і вартість спожитих ресурсів у процесі виробництва і визначають один з найважливіших показників діяльності виробничих підприємств – собівартість. Вона являє собою виражені в грошовій формі витрати на виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг.

Собівартість може бути прогнозованою (плановою, розрахунковою, нормативною) і фактичною. Перша являє собою економічно обґрунтовану величину витрат, необхідних у планованому періоді для виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг) і усього випуску в цілому. Її розрахунок дозволяє визначити потреби підприємства в ресурсах, відпускні ціни, очікуваний прибуток, ефективність виробництва та окремих організаційно-технічних заходів.

Фактична собівартість – це величина реально здійснених витрат. Вона використовується для оцінки діяльності всього підприємства та окремих структурних підрозділів і розраховується лише в кінці місця, після того як буде списано прямі і непрямі виробничі витрати.

Розрізняють два види собівартості як планової, так і фактичної:

1. Виробнича собівартість. У неї включені: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати, що розподіляються.

2. Собівартість реалізованої продукції, що складається з: виробничої собівартості реалізованої продукції; суми нерозподілених постійних загальновиробничих витрат; наднормативних виробничих витрат.

Склад витрат на виробництво регламентовано П(С)БО 16 «Витрати», затвердженим наказом МФУ від 31.12.1999 №318 зі змінами, затвердженими наказом МФУ від 14.06.2000 р. № 131. Відповідно до нього: витрати визнаються витратами визначеного періоду одночасно з визнанням доходів, для одержання яких вони здійснені; витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань за умови, що вони можуть бути вірогідно оцінені.

Для більш чіткого розуміння витрат, планування й обліку необхідне їхнє групування за рядом ознак.

Рис. 10.1 - Класифікація витрат

Найбільш важливі з них такі:

- умовно-змінні - безпосередньо зв'язані з технологічним процесом виробництва, що змінюються прямо пропорційно або майже прямо пропорційно обсягу виробництва;

- умовно-постійні - зв'язані з обслуговуванням виробництва і управлінням, що не змінюються зі зміною обсягів виробництва.

- прямі - пов'язані з виробництвом конкретних видів продукції, які можна віднести на їхню собівартість на підставі первинних документів.

- непрямі (загальні) - пов'язані з виготовленням декількох видів продукції, організацією виробництва, управлінням структурними підрозділами, які включаються в виробничу собівартість пропорційно заздалегідь установленим показникам (критеріям).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини, основних матеріалів, що створюють основу продукції, яка виготовляється, купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретних об'єктів витрат (тобто продукції, робіт, послуг або виду діяльності, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом витрат).

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати працівникам, які зайняті у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які не можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизаційні відрахування та ін.

До непрямих витрат належать:

Ø витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; витрати на соціальні заходи і медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на службові відрядження персоналу цехів, дільниць тощо);

Ø амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного) призначення;

Ø амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного) призначення;

Ø витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування, операційну оренду основних, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

Ø витрати на удосконалення технології і організації виробництва (оплата праці і відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, покращенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів) купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

Ø витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідвід та інше утримання виробничих приміщень;

Ø витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування працівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами й якістю продукції, робіт, послуг);

Ø витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища та ін.

Крім вище перерахованих ознак витрати на виробництво групуються за статтями калькуляції, необхідними для здійснення, контролю та аналізу собівартості одиниці продукції. Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» перелік і склад статей калькуляції кожне підприємство встановлює самостійно.

У залежності від характеру і призначення виконуваних функцій виділяють:

Ø основне виробництво, призначене для виготовлення основної продукції, заради якої і створене дане підприємство;

Ø допоміжне виробництво, призначене для обслуговування основного виробництва.

Для розрахунку собівартості одиниці випещеної продукції застосовується такий метод як калькулювання. На практиці в України можна побачити різні калькуляції, в залежності від мети і завдання їх використання:

Ø директивні (попередні), які складається для обґрунтування і удосконалення нормативів витрат виробництва, цін; встановлення допустимих між трудових і матеріальних витрат за статтями калькуляції у відповідності до конкретних умов і способів виготовлення продукції, видів робіт й послуг, визначення величини і складу витрат, які залежать й не залежать від діяльності структурного підрозділу тощо;

Ø нормативні (стандартні) – складаються на основі існуючих норм використання норм запасів виробництва та робочого часу;

Ø кошторисні – стосуються нових видів продукції, робіт та послуг для розрахунків випускних цін;

Ø планові – складають на основі прогресивних норм витрачення засобів виробництва та робочого часу й використовують як вихідні дані формування цін;

Ø звітні – це калькуляції, які відображають фактичні витрати за даними бухгалтерського обліку.

Ø галузеві – відображають рівень собівартості певного виду продукції у конкретній галузі;

Ø повні - відображають витрати на виробництво та збут продукції;

Ø виробничі – складаються за всіма статтями витрат на виробництво;

Ø внутрішньогосподарські – складається на продукцію окремих цехів основного та допоміжного виробництва;

Ø змінні витрати – це калькуляція, яка містить лише прямі витрати на виробництво;

Ø технологічні – складається на окремі деталі, вузли, і характеризується рівнем технології на підприємстві.

Ø масові (періодичні) – складається за певний період з метою розрахунку середньої собівартості одного виробу;

Ø індивідуальні – складається лише після завершення виробництва окремого замовлення або групи виробів;

Ø проміжні – складається на окремі етапи роботи по об’єктах з тривалим циклом виробництва.

Ø загальні – відображають собівартість певного виду продукції в цілому по підприємству;

Ø параметричні – дають уявлення про собівартість продукції в розрахунку на одиницю певного параметру;

Ø за центрами витрат – це розрахунок собівартості продукції певного підрозділу підприємства, яка доповнює і деталізує загальну.

При калькулюванні собівартості застосовується таке поняття, як калькуляційна одиниця, яка дає можливість розраховувати витрати по кожній статті окремо і в цілому на одиницю випущеної продукції.

Калькуляційна одиниця повинна відображати кількісну одиницю певної якості, споживчу вартість, бути економічно однорідною і забезпечувати зіставлення калькуляцій однакової продукції, бути стійкою в часі, практично зручною для розрахунків, відповідати одиниці ціноутворення, відповідати калькулюванню, бути корисною для планування та управління.

Калькуляційні одиниці можна об’єднувати в такі основні групи:

Ø натуральні - (1 штука,1 метр погонний, 1 кг., 1 т.,1 квт/год тощо);

Ø умовно – натуральні (1 умовна банка, 1 т-км., 1 умовна т., 100 пар тощо);

Ø приведені (сто умовних банок консервів, умовний ящик скла тощо);

Ø експлуатаційні (одиниці потужності машин, двигунів, корисна площа тощо);

Ø одиниця часу (нормо – години, машина – дні тощо).

Метою обліку витрат на виробництво є визначення розміру витрат, які припадають на кожну окрему операцію або кожен окремий продукт. Це необхідно для оцінки запасів і визначення прибутку. Завдання обліку витрат на виробництво полягає в накопиченні даних для розрахунку собівартості одиниці продукції. Мета зведення даних в системі накопичення витрат – встановити величину витрат по двох головних об’єктах – по продукту (для оцінки вартості запасу) і за центрами відповідальності (з метою контролю за рівнем витрат).

Таким чином, система накопичення витрат – це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих втрат на калькуляційну одиницю.

10.2 Документування та облік витрат на виробництво продукції (робіт, послуг)

Розглянемо якими документами оформлюються витрати в теорії бухгалтерського обліку. Документування витрат зручно буде показувати по елементах витрат.

Дата добавления: 2014-11-06