Управління грошовими активами

Метою управління грошовими активами є забезпечення постійної платоспроможності підприємства. Об’єктами фінансового управління виступають грошові кошти (в касі, на банківських рахунках, в дорозі) та їх резерви у формі поточних фінансових інвестицій у грошові інструменти та цінні папери.

З позицій теорії інвестування грошові кошти представляють собою окремий випадок інвестицій у товарно-матеріальні цінності, а тому управління ними повинно здійснюватися на загальних засадах:

Ø підтримка мінімального залишку грошових коштів для безперебійного здійснення поточних розрахунків;

Ø врахування діапазону сезонних змін залишку грошових коштів;

Ø створення резерву вільних грошових коштів на випадок можливого розширення обсягів діяльності;

Ø формування резерву грошових коштів для компенсації непередбачених витрат і можливих втрат в процесі фінансово-господарської діяльності;

Ø своєчасна трансформація вільних грошових коштів у високоліквідні фінансові інструменти та їх зворотна конвертація для поповнення залишку грошових коштів.

Основні комплекси фінансових завдань при управлінні грошовими активами та методичний інструментарій їх реалізацій в систематизованому вигляді представлені на рис. 6.2. Як видно з наведеної схеми, важливим управлінським завданням є підтримка грошових коштів підприємства на мінімально потрібному рівні.

Мінімальний залишок грошових коштів визначається, виходячи з планового обсягу платіжного обороту та швидкості обороту грошових коштів, що склалася на підприємстві з урахуванням особливостей його діяльності. Для визначення мінімального залишку найчастіше використовується формула:

(6.3)

Виходячи з наведеної формули, є два основні шляхи зменшення мінімального залишку грошових коштів:

по-перше: за рахунок оптимізації платіжного обороту;

по-друге: шляхом прискорення оборотності грошових коштів.

Завдання підвищення ефективності використання грошових коштів може бути досягнута шляхом інвестування у високоліквідні фінансові інструменти (грошові і фондові). Водночас, підприємство може перейти до зберігання тимчасово вільних грошових коштів на комбінованих банківських рахунках. Так, наприклад, контокоррентний рахунок дає можливість поєднати поточне зберігання грошових коштів підприємства з виплатою депозитного відсотка. Його застосування є досить зручним і дозволяє не тільки забезпечити протиінфляційний захист грошових активів, але й підвищити рентабельність їх використання.

Іншим аспектом підвищення ефективності використання грошових активів є мінімізація сукупних витрат по їх утриманню і зворотній конвертації короткострокових фінансових вкладень в готові засоби платежу. Вирішується дане завдання за допомогою знаходження оптимального розміру залишку грошових коштів. Для цього в міжнародній практиці фінансового менеджменту використовуються кількісні моделі Баумоля та Міллера-Орра.

Рис. 6.2. Методичний інструментарій управління
грошовими активами

Модель Баумоля аналогічна моделі управління запасами Уілсона і використовується у випадку, коли у зв’язку з невизначеністю майбутніх платежів важко розробити детальний план надходження і витрат грошових коштів. Згідно з цією моделлю поповнення грошових коштів за рахунок конвертації високоліквідних цінних паперів потрібно здійснювати в той момент, коли повністю використано запаси грошових коштів. При цьому мінімальний залишок грошових коштів вважається нульовим, а оптимальний залишок є одночасно максимальним і визначається за формулою:

(6.4)

де ОЗгк – оптимальний залишок грошових коштів;

Поп – плановий платіжний оборот або сумарні витрати грошових коштів в плановому періоді;

Вк – середні витрати на конвертацію поточних фінансових інвестицій в розрахунку на одну операцію;

СП – ставка процента за поточними фінансовими інвестиціями (виражена десятковим дробом).

Модель Баумоля добре працює в умовах, коли підприємства повністю використовують свої запаси грошових коштів. Однак в реальному житті це відбувається не так часто. Як правило, процес руху грошових коштів має стохастичний характер. В одні періоди підприємство може отримувати значні суми за оплаченими рахунками і відповідно має надлишок грошових коштів. В інші періоди, навпаки: потрібно розраховуватися з кредиторами і витрачати значні суми грошових коштів.

Модель Міллера-Орра. Відповідь на запитання, як управляти запасом грошових коштів, якщо не можна точно передбачити їх щоденне прибуття і вибуття, дає модель Міллера-Орра. На відміну від вищезгаданої моделі Баумоля вона є більш складною і реалістичною.

Відповідно з моделлю Міллера-Орра необхідно визначити:

Ø нижній поріг або мінімальний залишок грошових коштів;

Ø точку повернення або оптимальний залишок грошових коштів;

Ø верхній поріг або максимальний залишок грошових коштів.

Алгоритм моделі Міллера-Орра наступний:

1. Визначається нижній поріг залишку грошових коштів на рівні мінімальних виробничих потреб з урахуванням вимог обслуговуючого банку до мінімального залишку на поточних рахунках.

2. Оцінюється дисперсія грошових потоків на підставі аналізу їх щоденних коливань. Для цього можна фіксувати надходження і витрати грошових коштів на протязі 100 днів, а потім розраховувати дисперсію на основі даної вибірки із 100 спостережень (при значних сезонних коливаннях грошових потоків використовуються більш складні методи оцінки).

3. Оцінюється розмір ставки проценту та конвертаційні витрати на одну операцію.

4. Визначається відстань між верхнім та нижнім порогом залишку грошових коштів. Якщо щоденні коливання грошових потоків значні або якщо великі витрати на конвертацію цінних паперів у грошові кошти, тоді доцільно розташувати контрольні пороги (верхній та нижній) далеко один від одного. І, навпаки, якщо висока ставка процента, розрив між верхнім і нижнім порогом повинен бути незначним.

Для визначення розміру цього розриву застосовується формула:

(6.5)

де Р – розрив між верхнім і нижнім порогами залишку грошових коштів;

В_к – витрати на конвертацію на одну партію (операційні витрати);

Д – дисперсія грошових потоків (квадрат максимального відхилення щоденного грошового потоку):

СП – ставка проценту із розрахунку на один день (виражена десятковим дробом).

5. Визначається верхній поріг залишку грошових коштів за формулою:

В_П = Н_П + Р, (6.6)

де Вп – верхній поріг залишку грошових коштів;

Нп – нижній поріг залишку грошових коштів;

Р – розрив між верхнім і нижнім порогами залишку грошових коштів.

6. Визначається точка повернення Т_п (оптимальний залишок грошових коштів) за формулою:

Тп = НП + Р / З. (6.7)

Якщо у підприємства виникає потреба у грошових коштах в короткостроковому періоді, а конвертувати фінансові інструменти важко або дорого, можна взяти короткостроковий банківський кредит. Але при цьому потрібно враховувати, що ставка банківського відсотку буде вищою, ніж той процент, який можна отримати за цінними паперами.

Дата добавления: 2014-11-06