Взаємодія фінансового і операційного важелів

Структура капіталу підприємства пов’язана з так званим фінансовим лівериджем. Взагалі в практиці фінансового менеджменту ліверидж розглядається як важіль, що дозволяє за рахунок незначних зусиль суттєво змінювати результати фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому розмежовується сфера впливу фінансового та операційного важелів.

Операційний важіль (ліверидж), як уже було розглянуто у темі 5, полягає у потенційній можливості підприємства впливати на темпи зміни операційного прибутку шляхом зміни обсягів і структури операційних витрат (постійних і змінних).

Вплив операційного важеля на фінансові результати підприємства можна виразити за допомогою формули:

t_ОП = t_ВП * СДОВ, (7.9)

де t_ОП – темп зміни операційного прибутку;

t_ВП – темп зміни виручки від реалізації;

СДОВ – сила дії операційного важеля.

Сила дії операційного важеля (рівень операційного
лівериджу) = (Виручка від реалізації – Змінні витрати) /
/ Операційний прибуток.

Тобто, сила дії операційного важеля показує, на скільки відсотків зміниться операційний прибуток при зміні виручки від реалізації на 1%.

Фінансовий важіль (ліверидж) полягає у потенційній можливості підприємства впливати на темпи зміни чистого прибутку шляхом зміни обсягів та структури власного і позикового капіталу. У формалізованому вигляді вплив фінансового важеля на фінансові результати підприємства можна представити наступним чином:

T_ЧП = t_ОП * СДФВ, (7.10)

де t_ЧП – темп зміни чистого прибутку;

t_ОП – темп зміни операційного прибутку;

СДФВ – сила дії фінансового важеля.

Сила дії фінансового важеля (рівень фінансового
лівериджу) = Операційний прибуток / (Операційний
прибуток – Фінансові витрати).

Отже, сила дії фінансового важеля показує, у скільки разів темпи зміни чистого прибутку підприємства перевищують темпи при росту його операційного прибутку. Таке перевищення забезпечується за рахунок так званого ефекту фінансового важеля.

Ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків підвищується рентабельність власного капіталу підприємства за рахунок залучення в господарський оборот позикового капіталу, незважаючи на його платний характер. Нарощення фінансової рентабельності (тобто рентабельності власного капіталу) може мати місце лише у випадку, коли економічна рентабельність використання всього інвестованого капіталу більша від середнього рівня фінансових витрат, пов’язаних із залученням позикових коштів.

Для визначення ефекту фінансового важеля використовується формула:

(7.11)

де ЕФВ –ефект фінансового важеля (тобто нарощення рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикового капіталу);

К_ОП –коефіцієнт оподаткування прибутку;

ЕРа – економічна рентабельність активів (розраховується шляхом відношення операційного прибутку до загального обсягу капіталу, інвестованого в активи підприємства);

СП –середня ставка процента по позикових коштах (або рівень фінансових витрат);

ПК –позиковий капітал;

ВК –власний капітал.

Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:

Ø диференціала (1 – Коп) (Ера – СП) – різниці між рентабельністю інвестованого капіталу і середньою ставкою процента по позикових коштах після сплати податків;

Ø плеча ПК / ВК – співвідношення позикового і власного капіталу.

Плече фінансового важеля являється мультиплікатором зміни lиференціала, тобто посилює його дію як в позитивному, так і негативному напрямку. Так, зокрема, якщо диференціал має позитивне значення, вигідно нарощувати частку позикового капіталу і тим самим збільшувати рентабельність власного капіталу. І, навпаки, якщо значення диференціалу негативне, в результаті збільшення плеча фінансового важеля відбувається «проїдання» власного капіталу, і наслідки для підприємства можуть бути руйнівними.

Таким чином, рентабельність власного капіталу в значній мірі залежить від вмілого маневрування величиною ефекту фінансового важеля. До певного моменту підвищити ефект фінансового важеля можна екстенсивно за рахунок збільшення його плеча. Але при цьому потрібно враховувати наступні правила фінансового менеджменту:

1. Не можна надмірно збільшувати частку позикових коштів у структурі капіталу, так як при цьому значно підвищується ризик втрати фінансової стійкості і будь-які затримки у виробничому процесі або несприятливі зміни ринкової кон’юнктури (на ринках кредитних ресурсів, готової продукції, сировини тощо) можуть призвести до значного від’ємного значення ефекту фінансового важеля.

2. Регулювати величину плеча важеля можна лише в залежності від значення диференціала. Більші можливості для нарощення позикового капітал) мають ті підприємства, у яких значний запас диференціала. Але при цьому потрібно пам’ятати, що зміна плеча фінансового важеля в свою чергу впливає і на величину диференціала. Чим більше плече, тим дорожче будуть коштувати для підприємства позикові фінансові ресурси за рахунок включення до їх вартості премії за ризик.

3. Підприємство завжди повинно залишати якийсь резерв позикової ємності, щоб у разі необхідності мати змогу покрити потребу у фінансових ресурсах за рахунок нового кредиту і при цьому не змінити знак диференціала з «+» на «–». Досвідчені фінансові менеджери намагаються маневрувати у межах оптимального діапазону частки позикових коштів у структурі капіталу (від 30 до 50%). Як свідчить досвід високорозвинутих країн, найкраще підтримувати частку позикового капіталу на рівні 40% (що відповідає значенню плеча важеля 0.67), так як у цьому випадку ринок цінних паперів найкраще оцінює акції підприємства.

Показник сили дії фінансового важеля характеризує фінансовий ризик, пов’язаний із структурою капіталу. Чим більше значення цього показника, тим більший ризик неповернення кредитів з процентами для банкірів та ризик невиплати дивідендів для акціонерів. Ситуація ще більше ускладнюється, коли одночасно підвищується комерційний ризик, тобто ризик недоотримання операційного прибутку від основної діяльності підприємства.

Виділення у складі загального ризику власників капіталу комерційного та фінансового ризиків має принципове значення при обґрунтуванні оптимальної структури капіталу. В цьому випадку комерційний ризик розглядається як ризик не ґарантованості фінансового результату (операційного прибутку) при 100%-ому фінансуванні за рахунок власного капіталу.

Відповідно фінансовий ризик розглядається як додатковий ризик власників капіталу в результаті залучення позикового капіталу.

Сукупний вплив комерційного та фінансового ризиків на чистий прибуток підприємства оцінюється за допомогою операційно-фінансового важеля:

t_ЧП = t_ВР * СДОФ, (7.12)

де t_ЧП –темп зміни чистого прибутку:

t_ВР – темп зміни виручки від реалізації;

СДОФВ –сила дії операційно-фінансового важеля.

Сила дії операційно-фінансового важеля = Сила дії
операційного важеля * Сила дії фінансо-вого важеля=
= (Виручка від реалізації – Змінні витрати) /
/ (Операційний прибуток – Фінансові витрати).

Таким чином, операційно-фінансовий важіль показує, на скільки відсотків змінюється чистий прибуток підприємства, що користується позиковим капіталом, при зміні виручки від реалізації на 1%.

Розрахунок сили дії операційно-фінансового важеля дозволяє виявити вплив змін комерційних умов виробництва (зміну попиту, ціни тощо.) на розмір чистого прибутку і рентабельність власного капіталу при різних варіантах співвідношення позикового і власного капіталу.

При виборі оптимального поєднання операційного і фінансового важеля необхідно враховувати, що одне й теж саме значення сили дії операційно-фінансового важеля можна отримати шляхом різних комбінацій:

Ø низької сили дії операційного важеля і сильної сили дії фінансового важеля;

Ø сильної сили дії операційного важеля і низької сили дії фінансового важеля;

Ø помірної сили дії обох важелів.

Дата добавления: 2014-11-06