Оцінка структури балансу підприємства

Показник	На початок року	На кінець року	Норма коефіцієнта
Коефіцієнт поточної ліквідності	1,9	1,82	Не менше 2
Коефіцієнт забезпеченості власними коштами	0,42	0,5	Не менше 0,1
Коефіцієнт відновлення платоспроможності		0,83	Не менше 1
Коефіцієнт втрати платоспроможності	–	–	–

За даними таблиці 12.1 видно, що коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду менший 2, тому необхідно розраховувати коефіцієнт відновлення платоспроможності. Його значення дорівнює 0,83. Це свідчить про неможливість відновлення платоспроможності підприємства у найближчі шість місяців.

За наявності підстав для визначення структури балансу підприємства незадовільною, але виявлення реальної можливості у підприємства відновити платоспроможність в установлені строки, приймається рішення про відкладення визнання структури балансу незадовільною, а підприємства – неплатоспроможним на строк до 6 місяців.

Крім системи фінансових коефіцієнтів для раннього попередження кризових явищ у світовій практиці використовується спеціальні узагальнюючі (тестові) показники загрози банкрутства. Для визначення інтегрального показника імовірності банкрутства застосовується метод дискримінантного аналізу. Цей метод базується на емпіричному дослідженні фінансових показників значної кількості підприємств, певна частка яких збанкрутіла, а решта – успішно функціонує в умовах ринкового середовища.

Попередником дискримінантного аналізу є тест на банкрутство Тамарі (фінансовий аналітик «Bank of Israel»). В основу тесту Тамарі покладено шість показників: коефіцієнт забезпеченості власним капіталом, прибутковість капіталу, абсолютна ліквідність, коефіцієнт співвідношення вартості товарної продукції до запасів готової продукції на складі, коефіцієнт оборотності основного капіталу, коефіцієнт співвідношення обороту від реалізації та дебіторської заборгованості.

В зарубіжній практиці існує багато методик визначення інтегрального Z-показника рівня загрози банкрутства. Деякі з найбільш відомих підходів до прогнозування імовірності банкрутства систематизовано в таблиці 12.2.

Таблиця 12.2

Моделі прогнозування банкрутства підприємства

Назва моделі	Окремі фактори, включені в модель	Результати емпіричних досліджень
Двохфак-торна модель оцінки імовірності банкрутства	Kпл – коефіцієнт поточної ліквідності; Кпк – відношення позичкових коштів до активів.	Z = –0,3877 – l,0736* Kпл + + 0,0579 * Кпк Z < 0 – підприємство залишиться платоспроможним Z > 0 – підприємство – банкрут
Модель Альтмана	к1 – ліквідність (робочий капітал/активи); к2 – прибутковість (чистий прибуток/активи); к3 – рентабельність (прибуток до сплати податків і відсотків/активи); к4 – фінансова стійкість (власний капітал/заборгованість); к5 – оборотність (виручка/активи)	Варіант 1968 р. Z = 1,2* к1 + 1,4* к2 + 3,3* к3 + + 0,6* к4 + 1,0* к5; Мінімальне допустиме значення к – 1,8; оптимальне – 3,0. Варіант 1985 р. Z=0,717* к1 + 0,847* к2 + + 3,107* к3 + 0,420* к4 + 0,998* к5; Мінімальне допустиме значення к – 1,23. Z ≤ 1,8 – імовірність банкрутства дуже висока; 1,8 < Z ≤2,7 – імовірність банкрутства висока; 2,7 < Z ≤2,9 – імовірність банкрутства можлива; Z > 2,9 – імовірність банкрутства дуже низька.
	к1 – співвідношення прибутку від реалізації і суми короткострокових зобов ‘язань підприємства; к2 – співвідношення оборотних активів та суми всіх зобов’язань; к3 – співвідношення короткострокових зобов’язань та суми всіх активів; кn – співвідношення суми продаж до суми всіх активів.	Модифікації моделі 1997р. – Тафлер, Великобританія Y = 0.53* к1 + 0.13* к2 + 0.18* к3 + +0.16* кп Y > 0,3 – загроза банкрутства мінімальна, тобто підприємство фінансове стабільне; Y < 0,2 – підприємство переживає фінансову кризу і ймовірність банкрутства дуже висока.
	к1 – відношення чистого доходу від реалізації до середньої вартості активів протягом року; к2 – співвідношення середньої вартості поточних зобов’язань і собівартості реалізованої продукції помноженої на кількість днів у звітному періоді; к3 – відношення чистого прибутку до середньої вартості активів; к4 – співвідношення прибутку до оподаткування та чистого доходу від реалізації; к5 – співвідношення загальної суми зобов’язань та загальної суми активів	Й. Гайдака та Д. Стос, Польща Z = 0.7732 – 0.0856* к1 + + 0.00077* к2 + 0.9221* к3 + + 0.6936* к4 + 0.5947* к5 Z > 0,87 – підприємство в Польщі є фінансове стабільним; Z < 0,13 – висока імовірність стати банкрутом.
Метод У.Бівера	1. Коефіцієнт Бівера; 2. Рентабельність активів; 3. Фінансовий ліверидж; 4. Коефіцієнт покриття чистим оборотним капіталом; 5. Коефіцієнт покриття.	За 5 років до банкрутства: 1. Коефіцієнт Бівера – 0,17; 2. Рентабельність активів – 4; 3. Фінансовий ліверидж – 50; 4. Коефіцієнт покриття чистим оборотним капіталом – 0,3; 5. Коефіцієнт покриття – 2;
За 1 рік до банкрутства: 1. Коефіцієнт Бівера – -0,15; 2. Рентабельність активів – -22; 3. Фінансовий ліверидж – 80; 4. Коефіцієнт покриття чистим оборотним капіталом – 0,06; 5. Коефіцієнт покриття – 1;
Модель Ліса	к1 – ліквідність (робочий капітал/активи); к2 – прибутковість (прибуток до сплати податків і відсотків/операційні активи); к3 – нерозподілений прибуток (резерви/операційні активи); к4 – фінансовий важіль (власний капітал/заборгованість);	Z = 0,063* к1 + 0,042* к2 + + 0,057* к3 +0,001* к4.
Модель Спрінгейта	к1 – робочий капітал/активи; к2 – прибуток до сплати податків і відсотків/активи; к3 – прибуток до сплати податків/ короткострокова заборгованість; к4 – виручка/активи;	Z = 1,03* к1 + 3,07* к2 + + 0,66* к3 + 0,4* к4. Мінімальне допустиме значення к – 0,862. Коли ж Z більша за 2.451 то загроза банкрутства мінімальна і підприємство фінансове надійне.
Універ-сальна диски-мінантна функція	к1 – cash-flow/зобов’язання; к2 – активи/зобов’язання; к3 – прибуток/активи; к4 – прибуток/виручка; к5 – виробничі запаси/виручка; к6 – виручка/активи	Z = 1,5* к1 + 0,08* к2 + 10* к3 + + 5* к4 + 0,3* к5 + 0,1* к6; z > 2 – підприємство фінансово стійке і йому не загрожує банкрутство; 1 < z < 2 – фінансово стійкість підприємства порушена, але за умови антикризового управління банкрутство йому не загрожує; 0 < z < 1 – підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів; z < 0 – підприємство є напівбанкрутом.

Проведемо аналіз практики використання даних моделей. Найпростішою є двохфакторна модель діагностики банкрутства. Основні недоліки даної моделі полягають у наступному:

1. Модель не відбиває такі сторони фінансового стану як оборотність активів, рентабельність активів, темпи зміни виторгу від реалізації тощо.

2. Коефіцієнт поточної ліквідності, без аналізу його в контексті з показниками виторгу, обсягом дебіторської і кредиторської заборгованості, на практиці не відбиває реальної картини ліквідності підприємства.

У практиці господарювання західних фірм широко використовується інший метод оцінки банкрутства підприємств – Z-рахунок Альтмана. П’ятифакторні та одинадцятифакторні моделі діагностики банкрутства, які наводиться в більшості вітчизняних літературних джерелах, на Україні, по суті, доцільно використовувати тільки щодо великих підприємств, які котирують свої акції на біржах, оскільки досить важко одержати оцінку ринкової вартості підприємства. З цією метою слід використовувати уточнену модель Альтмана 1985 року. За даними зарубіжних джерел точність прогнозування банкрутства за цією моделлю сягає до 95%.

Найбільш адекватно описує стан українських підприємств метод оцінки Вільяма Бівера. Основна ідея даного методу полягає в дослідженні трендів таких діагностичних показників як: рентабельність активів, фінансовий ліверидж, коефіцієнт покриття активів чистим оборотним капіталом, коефіцієнт покриття, коефіцієнт Бівера.

Коефіцієнт Бівера розраховується, як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов’язань за формулою:

КБ = (Ф ₂₂₀ – Ф ₂₆₀): (П ₄₈₀ + П ₆₂₀), (12.3)

де КБ – коефіцієнт Бівера;

Ф ₂₂₀, Ф ₂₆₀ – чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 і 260 форми № 2 «Звіт про фінансові результати» відповідно;

П ₄₈₀, П ₆₂₀ – довгострокові і поточні зобов’язання (підсумки розділів III і IV), наведені у рядках 480 і 620 форми № 1 «Баланс».

Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, в якого протягом тривалого часу (1,5–2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва. Така тенденція призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим 0,1.

Модель Спрінгейта побудовано на підставі дослідження впливу 19 фінансових показників. Дана модель має чотири фактори, але більше орієнтовані на майбутні доходи підприємства. В цілому надійність за цією моделлю не перевищує 90%.

З використанням різних методик прогнозування банкрутства розраховано універсальну дискримінантну функцію.

Аналізуючи вищесказане, можна зробити висновок, що найбільш придатними для експрес-діагностики схильності до банкрутства українських підприємств є метод У. Бівера.

Зауважимо, однак що у вітчизняній практиці експрес-діагностики зазначені моделі застосовуються ще явно недостатньо, що викликало з одного боку недостатнє врахування ними умов нашого економічного життя, а з другого – недостатнє знайомство вітчизняних фінансових менеджерів з їх перевагами і недоліками. Тому ми пропонуємо перейти від інтегральних показників, розрахованих по певній моделі до спеціального коефіцієнта можливості банкрутства (Кмб), який слід розраховувати за такою схемою:

Кмб = (12.4)

де Zn – інтегральний показник по моделі для кожного підприємства;

Zr – інтегральний показник по цій же моделі на основі середньо-галузевих показників.

Якщо Кмб більше за 1,5, то фінансовий стан підприємства відносно стабільний і йому банкрутство не загрожує. Коли знаходиться в межах від 0,8 до 1,5 то фінансовий стан підприємства задовільний, хоча в нього можуть бути певні фінансові проблеми. І на кінець, якщо Кмб менше 0,8 то підприємство переживає фінансову кризу і імовірність банкрутства для нього дуже висока.

Досить надійним методом інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємств у світовій практиці є визначення коефіцієнта фінансування важколіквідних активів. Шкала оцінки імовірності банкрутства за цією методикою наведена на рис. 12.2.

де НА – середня вартість необоротних активів;

ЗТ – середня сума поточних запасів товарно-матеріальних цінностей (без запасів сезонного зберігання);

ВК- середня сума власного капіталу;

К_Д – середня сума довгострокових банківських кредитів;

Кк – середня сума короткострокових банківських кредитів.

Рис. 12.2. Оцінка імовірності загрози банкрутства за допомогою

Дата добавления: 2014-11-06