Леонтьев Д.А. 5 страница

Ø значний рівень інфляції (або значні інфляційні очікування);

Ø нестабільність господарського, фінансового, страхового та податкового законодавства;

Ø нестабільність фінансового та валютного ринків (зокрема, страхові компанії дуже залежать від фінансового ринку в плані розміщення вільних коштів);

Ø посилення конкуренції в галузі (особливо актуальним це стає з виходом на ринок іноземних страхових компаній, які часто за­стосовують демпінгові тарифи);

Ø сезонні коливання попиту;

Ø посилення монополізму на ринку (в Україні це більше прита­манне страхуванню життя);

Ø політична нестабільність у країні місцезнаходження;

Ø конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи пов'язаний з вибором стра­тегії розвитку страхової компанії. Так, аналіз діяльності страхо­виків в докризовому періоді і під час фінансово-економічної кри­зи показав, що найбільших втрат зазнали страхові компанії, які в часи економічного піднесення намагалися захопити якомога більшу частку ринку не сильно рахуючись з понесеними втрата­ми. Таку стратегію можна визначити як стратегію "планової збит­ковості' (перевищення витрат над доходами, яке виникає в про­цесі реалізації такої стратегії покривається акціонерами). Після виникнення і поширення фінансово-економічної кризи акціонери переважної більшості страховиків вже не змогли фінансувати завищені витрати і номінальна криза перетворилася в реальну.

Досвід впливу фінансово-економічної кризи на страховий ри­нок України показав, що захистом від негативної дії наведених вище чинників може стати система раннього попередження та реагування, і в першу чергу оцінка і прогнозування змін, які відбу­ваються в зовнішньоекономічному середовищі.

Серед ендогенних факторів фінансової кризи в страховій ком­панії можна визначити:

Ø низьку якість менеджменту (в Україні достатньо небага­то фахових менеджерів зі страхування, оскільки вищі навчальні заклади почали їх готувати порівняно недавно, не всі компанії мають власні системи навчання персоналу і підвищення кваліфі­кації);

Ø проблеми в формуванні оптимальної організаційної струк­тури (в даному випадку спрацьовує один з законів механіки - збільшення елементів системи з різним рівнем надійності при­зводить до зниження стійкості усієї системи);

Ø низький рівень кваліфікації персоналу (в цьому напрямку про­блема стикується з проблемою низької якості менеджменту і має таке саме підґрунтя, дот того ж рівень заробітної плати в страховому секторі і в докризовому періоді був невисоким);

Ø недоліки у сфері розробки страхових послуг (і в докризово­му періоді, і під час фінансово-економічної кризи вітчизняні стра­хові компанії пропонували клієнтам достатньо обмежений пе­релік страхових послуг, хоча слід відмітити певне зростання асор­тименту страхових послуг в останні роки);

Ø низький рівень маркетингу в компанії (системний підхід до організації маркетингу застосовує незначна кількість українсь­ких страхових компаній);

Ø прорахунки в інвестиційній політиці (впродовж останніх років спостерігалося зростання ризикових інвестицій в цінні па­пери вітчизняних підприємств, що згодом призвело до суттєво­го знецінення активів страхових компаній);

Ø проблеми з фінансуванням (такого роду проблеми можуть виникати у страхових компаній у випадку неправильного розра­хунку страхових тарифів, невідповідності темпів зростання ак­тивів компанії обсягам її діяльності, при виникненні форс-мажор- них обставин);

Ø відсутність або незадовільна робота служб контроліпгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Як і у інших підприємств, в страхових компаніях можна виді­лити три види кризи:

Ø стратегічна криза (у компанії відсутні довгострокові фак­тори успіху);

Ø криза прибутковості (перманентні збитки по страхові і нестраховій діяльності зменшують власний капітал і виклика­ють погіршення структури балансу);

Ø криза ліквідності (страхова компанія є неплатоспромож­ною через незадовільну структуру активів, тобто не може до­статньо швидко генерувати великі суми готівкових коштів для розрахунків).

Між вищенаведеними видами кризи існують тісні причинно- наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибут­ковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати компанією ліквідності.

Важливою передумовою застосування правильних антикри- зових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

Ø фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуван­ню страхової компанії (за умови переведення її на режим анти- кризового управління);

Ø фаза, яка загрожує подальшому існуванню страховика і потребує негайного проведення фінансової санації;

Ø кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням страховика і призводить до його ліквідації.

2. Процес реорганізації, санації і ліквідації страхової компанії

Реорганізація, санація і ліквідація страховика регламентують­ся страховим законодавством і законодавством про банкрутство України.

Питаннями реорганізації, санації і ліквідації страховика зай­мається Державна комісія з регулювання ринків фінансових по­слуг в Україні.

Державна комісія має право призначити проведення примусо­вої санації страховика у разі:

Ø невиконання ним зобов'язань перед страхувальниками про­тягом трьох місяців;

Ø педосягнення ніш визначеного законом розміру статутно­го фонду;

Ø настання інших випадків, визначених чинним законодав­ством України.

Примусова санація передбачає:

· проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, в тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

· визначення Державною комісією управляючої особи, без згоди якої не може здійснюватися фінансове, господарське і кадрове управління страховиком;

· встановлення заборони на вільне користування майном стра­ховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу особи призначеної Комісією;

· встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків із страхувальниками;

· прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію стра­ховика.

Ліквідація страховика здійснюється в порядку, передбачено­му чинним законодавством України.

Реорганізація страховика за рішенням Державної комісії пе­редбачає:

> реорганізацію у страхового посередника відповідно до нор­мативних актів, що регулюють діяльність страхових посеред­ників;

> об'єднання кількох страховиків із визначенням порядку пере­дачі страхових зобов 'язань за умови погодження на це власників страховиків;

У залучення до числа учасників страховика інших страховиків (у тому числі іноземних страховиків) за умови проведення ними неіх розрахунків за зобов'язаннями та боргами страховика, строк сплати яких уже настав.

При ліквідації страховика у разі, коли учасники страховика прийняли таке рішення і страховик не має зобов'язань перед стра­хувальниками, Державна комісія приймає рішення про виключен­ня страховика з Єдиного державного реєстру страховиків (пере- страховиків).

Ліквідація страховика, що має зобов'язання перед страхуваль­никами, у разі визнання його банкрутом здійснюється у порядку, ниіначеному законом про банкрутство.

Виключення страховика з державного реєстру суб'єктів підпри­ємницької діяльності органами державної влади і органами місце­вого самоврядування у зв'язку з його ліквідацією або реоргані­зацією здійснюється тільки після внесення відповідних змін у Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків).

Реорганізація страховика (злиття, приєднання, поділ, виділен­ня, перетворення) проводиться у порядку, визначеному чинним законодавством України, з урахуванням особливостей по забез­печенню правонаступництва щодо укладання договорів страху­вання, встановлених Державною комісією.

Зокрема, при проведенні реорганізації страховика шляхом приєднання до страховика правонаступника переходять усі пра­ва і обов'язки страховика, що приєднується (в тому числі і за договорами страхування). З метою забезпечення правонаступ­ництва за укладеними договорами страхування учасники реор­ганізації зобов'язані вчинити наступні дії:

· повідомити Держфінпослуг про здійснення реорганізації шля­хом приєднання;

· повідомити страхувальників про здійснення реорганізації шляхом приєднання;

· забезпечити отримання страховиком правонаступником ліцензій, необхідних для здійснення видів страхування, яке здійсню­вав страховик, що приєднується, у разі відсутності таких ліцензій;

· забезпечити оформлення членства страховика правонаступ­ника у об'єднаннях страховиків, членом яких був страховик, що приєднується.

Згідно з законодавством України про банкрутство існують наступні особливості проведення банкрутства страховиків:

1. При розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю.

2. Заява про порушення справи про банкрутство страховика може бути подана в господарський суд боржником, кредитором або іншим уповноваженим на це державним органом.

3. Продаж майна страховика-боржника як цілісного майнового комплексу здійснюється в процедурі санації за правилами, вста­новленими для інших суб'єктів.

При здійсненні ліквідаційної процедури цілісний майновий комплекс страховика може бути проданий тільки у разі згоди по­купця взяти на себе зобов'язання страховика-банкрута за догово­рами страхування, за якими страховий випадок не настав до дня визнання страховика банкрутом.

4. Покупцем цілісного майнового комплексу страховика мо­же бути тільки страховик.

5. У разі продажу цілісного майнового комплексу страховика у процедурі санації до покупця переходять всі права та обов'яз­ки за договорами страхування, за якими на дату продажу майна страховика страховий випадок не настав.

6. У разі визнання господарським судом страховика банкру­том і відкриття ліквідаційної процедури всі договори страхуван­ня, укладені таким страховиком, за якими страховий випадок не настав до дати прийняття зазначеного рішення, припиняються, за винятком випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

7. Страхувальники за договорами страхування, дії яких при­пиняються на підставах, передбачених частиною шостою цієї статті, мають право вимагати повернення частини виплаченої страховику страхової премії пропорційно різниці між строком, на який був укладений договір страхування, і строком, протя­гом якого фактично діяв договір страхування, якщо інше не пе­редбачено законодавством.

8. Страхувальники за договорами страхування, за якими стра­ховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття лік­відаційної процедури, мають право вимагати виплати страхової суми.

9. У разі визнання господарським судом страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури вимоги кредиторів четвер­тої черги підлягають задоволенню у такому порядку:

· в першу чергу - вимоги кредиторів за договорами обов'язко­вого особистого страхування;

· в другу чергу - вимоги кредиторів за іншими договорами обов'язкового страхування;

· в третю чергу - вимоги інших кредиторів-страхувальників, V тому числі вимоги, передбачені частиною сьомою цієї статті;

· в четверту чергу - вимоги інших кредиторів.

Під санацією слід розуміти процес фінансового оздоров­лення, який забезпечується за допомогою заходів впливу на фінансову, інвестиційну і операційну складові діяльності підприємства.

Наслідками санації повинні стати покращення фінансового стану страхової компанії і підвищення її конкурентоспроможності на ринку. Покращення фінансового стану (стану платоспромож­ності і прибутковості) можна віднести до тактичних цілей санації, а підвищення платоспроможності - до стратегічних.

Основною особливістю проведення санації в страхових ком­паній є те, що головною її метою є відновлення стану, коли ком­панія зможе безперебійно розраховуватися по зобов'язанням пе­ред страхувальниками. Зокрема, коли санація розпочалася на вимогу Держкомфінпослуг, на початковому етапі складається графік здійснення розрахунків зі страхувальниками.

Розробляти заходи по підвищенню прибутковості і платосп­роможності необхідно в комплексі і при цьому необхідно.пам'я­тати, що діяльність страхової компанії поділяється на страхову і нестрахову. По страховій діяльності компанії важливо досліди­ти зміни в страхових преміях, страхових виплатах та інших вит­ратах (витратах на ведення справи). Нормальним вважається стан, коли збільшення виплат і витрат на ведення справи відбу­вається разом зі збільшенням страхових премій, ненормальним вважається стан, коли зростання усіх видатків супроводжується зменшенням надходження страхових премій.

При проведенні розслідування в даному напрямку необхідно з'ясувати причини зменшення надходжень страхових премій і роз­поділити їх на ті, на які компанія має вплив, і на ті, на які такий вплив є обмеженим.

Наприклад, компанія може мати вплив на асортимент страхових послуг, що пропонується клієнтам, їх вартість, а вплив на зни­ження загального рівня ділової активності в країні є обмеженим.

Якщо компанія має відокремлені філії або підрозділи необхід­но проаналізувати роботу кожного з них. В санаційних цілях ок­ремі з них, які тривалий час збиткові, можуть бути закриті. Такі заходи викликають зменшення сукупних витрат компанії.

Необхідно співставити витрати на ведення справи по періо­дах і провести структурний аналіз витрат. Мета таких дій - знай­ти можливість зменшення витрат по окремим напрямкам.

Достатньо детально повинна проводитися перевірка оплати праці мережі агентів, оскільки можуть мати місце зловживання керівництва при оплаті їх праці.

Якщо розмір страхових виплат перевищує або наближується до величини страхових премій необхідно перевірити якість акту- арних розрахунків компанії. Для цього можна залучити спеціа­лістів з інших компаній або спеціалізованих філій. Також в даному випадку необхідно перевірити політику перестрахування ком­панії. Можливо розмір власного утримання не відповідає фінан­совим можливостям компанії.

Закінчуватися робота повинна складанням плану формуван­ня фінансового результату від страхової діяльності на наступ­ний період.

Робота з інвестиціями і джерелами їх формування при прове­денні санації здебільшого стосується відновлення платоспромож­ності компанії.

Така робота повинна починатися з проведення інвентаризації усіх активів компанії.

Необхідно перевірити:

1. Наявність основних засобів і відповідність їх вартості, вка­заній в документації;

2. Наявність довгострокових фінансових вкладень і відпо­відність їх вартості, вказаній в документації;

3. Наявність короткострокових фінансових вкладень і відпо­відність їх вартості, вказаній в документації;

4. Наявність короткострокової і довгострокової дебіторсь­кої заборгованості (особлива увага приділяється вартості відоб­раження, причинам виникнення і можливості стягнення).

При призначенні санаційної програми на вимогу менеджмен­ту або акціонерів перевірка може проводитися як внутрішня або як зовнішня (за домовленості зацікавлених сторін). Якщо сана­ція починається з подання Держкомфінпослуг, то призначається проведення комплексної перевірки аудиторською фірмою (зовніш ­ няперевірка).

Після проведення інвентаризації активів проводиться інвента­ризація зобов'язань. Зобов'язання розподіляються на страхові і не страхові, після чого складається графік їх погашення по термінам.

Наступним етапом складається план реалізації активів, кош­ти від яких можуть бути спрямовані на погашення зобов'язань. Складається план надходження коштів у відповідності до плану погашення зобов'язань. Якщо коштів є недостатньо, то плануєть­ся надходження коштів з внутрішніх джерел:

> отримання короткострокових позик банку;

> проведення емісії акцій;

> продаж дебіторської заборгованості (факторинг);

> отримання фінансової допомоги на здійснення страхових виплат від інших страхових компаній.

Слід зазначити, що дуже важливим є з'ясування компанією необхідності самостійного визначення ознак фінансової кризи і початку санаційних заходів. Оскільки, якщо санація починаєть­ся з подання Держкомфінпослуг, то вступає в силу важлива умо­ва, яка суттєво зменшує мобільність компанії в проведенні сана­ційних заходів, а саме: встановлення обмеження на вільне корис­тування і розпорядження майном страхової компанії.

3. Державний контроль за платоспроможністю страхової компанії, засоби впливу і реагування на фінансові порушення страховиків

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з ме­тою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатос­проможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

Державний нагляд за страховою діяльністю на території Ук­раїни здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг в Україні.

Держкомфінпослуг може сприяти запобіганню виникнення фінансової кризи в страховій компанії через:

Ø механізм ліцензування;

Ø проведення перевірок щодо правильності застосування стра­ховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звіт­ності;

Ø розроблення нормативних та методичних документів з пи­тань страхової діяльності та встановлення економічних норма­тивів;

Ø проведення аналізу додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;

Ø здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страху­вальниками;

Ø встановлення правил формування, обліку і розміщення стра­хових резервів та показників звітності;

Ø здійснення організаційно-методичного забезпечення прове­дення актуарних розрахунків.

Для запобіганню стану неплатоспроможності страховика Дер­жкомфінпослуг має право:

1) одержувати в установленому порядку від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансове становище та необхідні пояснення щодо звітних даних,

2) не частіше одного разу на рік призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської пере­вірки з визначенням аудитора;

3) видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих стра­ховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків);

4) проводити тематичні перевірки діяльності страховика у випадках необхідності перевірки фактів, викладених у скаргах, заявах, зверненнях страхувальників, достовірності показників звітності, виконання вимог раніше наданих приписів, за доручен­ням правоохоронних органів або органів державної влади, зустрічні перевірки достовірності і правильності укладених до­говорів страхування та перестрахування та у разі надходження інформації від страхувальників про порушення;

5) звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхового посеред­ника у випадках, передбачених законом.

Заходи державного впливу на страховиків, які порушують страхове законодавство і можуть через це втратити платоспро­можність, можуть бути наступними:

Ø зобов'язати порушника вжити заходів для усунення пору­шення;

Ø вимагати скликання позачергових зборів акціонерів; накладати штрафи відповідно до закону;

Ø тимчасово зупинити або анулювати дію ліцензії;

Ø відсторонити керівництво від управління і призначити тим­часову адміністрацію;

Ø затвердити план відновлення стабільності фінансової ус­танови;

Ø порушувати питання про ліквідацію установи страховика [38].

4. Організація антикризового управління в страхових компаніях

Основними превентивними заходами по запобіганню настан­ня фінансової кризи в страхових компаніях виступатимуть фінан­сова діагностика та постійний моніторинг фінансових показників, ефективний державний контроль за дотриманням компаніями нормативів.

Організаційні заходи антикризового управління страховою компанією формують антикризовий процес, сутність якого мож­на відобразити у вигляді схеми (рис. 10.2).

В умовах фінансової та економічної кризи кожна страхова компанія має адекватно реагувати на негативні зміни, що відбу­ваються як в сфері споживчого попиту на страхові послуги (сто­сується страхової діяльності), так і в сфері формування капіталу та розміщення власних коштів і коштів страхових резервів (фінан­сової та інвестиційної діяльності). Реакція менеджменту страхо­вика на негативні зміни має бути швидкою. Запізнення в прий нятті тих чи інших антикризових рішень часто викликає додат­кові збитки.

Рис. 10.2. Процес аптикризового управління страховою компанією

Для забезпечення швидкого реагування на період негативних змін в економіці доцільно впровадити в діяльність страхової компанії ряд антикризових заходів, серед яких варто виділити організаційні та фінансові.

До організаційних заходів належатимуть:

> формування аналітичних підрозділів, які відслідковувати­муть ситуацію на фінансовому ринку і його страховому сегменті (при цьому необхідно встановити формат звіту про зміни та періодичність звітування керівництву);

> проведення постійного моніторингу ряду ключових показ­ників, які характеризують страхову та інвестиційну діяльність;

> коригування оперативних та стратегічних фінансових планів діяльності страхової компанії у відповідності зі змінами на мсікро- і мікрорівні.

За пропонованою схемою (рис. 10.2) можна відстежити етапи проведення антикризових заходів в страховій компанії.

На першому етапі формується аналітичний підрозділ, який зби­рає інформацію про зміни, що відбуваються як на макрорівні, так і на рівні страхової компанії. Отримана інформація прохо­дить аналітичну обробку і за нею формуються висновки, які до­водяться до керівництва страхової компанії. При цьому в умо­вах стрімкого розвитку фінансової кризи періодичність звітування має бути не меншою за 1 тиждень. Основні пункти, які має місти­ти звіт, повинні бути такими (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Основні пункти аналітичного звіту про кризову ситуацію

Макроекономічний рівень	Рівень страхової компанії
Інфляція	Надходження страхових премій в розрізі окремих видів страхування
Динаміка індексів фондового ринку	Здійснення страхових виплат в розрізі окремих видів страхування
Фіскальна і бюджетна політика	Надходження грошових коштів від іншої (нестрахової) діяльності
Політична ситуація в державі	Видатки грошових коштів, пов'язані з іншою (нестраховою) діяльністю
Динаміка споживчих індексів	Ліквідність компанії (перевищення надходження грошових коштів над видатками за усіма видами діяльності)
Розвиток окремих галузей народного господарства	Рівень прибутковості компанії

На другому етапі керівництво компанії (можливо з її власни­ками) оцінюють ситуацію (до роботи з оцінки можливого роз­витку подій можуть залучатися фахівці з різних структурних підрозділів). Продуктом оцінки можуть бути прогнози або різно­го роду моделі щодо впливу негативних факторів (які належать до факторів формування фінансової кризи) на подальший розви­ток страхової компанії. Одночасно розробляються заходи запобі­гання негативному впливу вказаних факторів, або заходи щодо мінімізації збитків, якщо негативний вплив вже відбувся.

На третьому етапі здійснюється коригування оперативних і стратегічних фінансових планів та здійснюються необхідні вказ­івки структурним підрозділам компанії.

Для запобігання виникненню криз прибутковості або ліквід­ності або мінімізації їх наслідків у страхової компанії є достат­ньо широкий інструментарій, а саме:

Ø зміна в структурі страхового тарифу, яка здійснюється за допомогою навантаження (компанія може зменшити або збіль­шити норму планового прибутку та витрат на ведення справи н залежності від ситуації і типу фінансової кризи);

Ø формування резервів, адекватних узятим на себе страхо­вим зобов'язанням (на сьогодні нормативна база надає можли­вості формувати додаткові технічні резерви для виконання стра­ховиком своїх зобов'язань);

Ø для збалансування страхового портфелю застосовується впровадження в діяльність страховика нових видів страхуван­ня. але цей захід потребує нових інвестицій, що не завжди мож- пиво в умовах фінансової кризи;

Ø помилки у виборі власного утримання при перестрахуванні (исдоперестрахування за облігаторними договорами) можна перек­рити додатковими договорами, укладеними на факультативній основі;

Ø зміни в політиці інвестування коштів страхових резервів (в кризові періоди на усіх рівнях інвестиційного управління пере­вага має віддаватися ліквідності, отже, доцільним є збільшення частки грошових коштів при розміщенні резервів);

Ø оптимізація витрат, особливо адміністративних витрат (у випадку ідентифікації фінансової кризи страхова компанія по­винна заморозити переважну більшість інвестиційних проектів).

Тема 11. ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА СТРАХОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1. Визначення та характеристики управлінської інформації

2. Зовнішні та внутрішні інформаційні джерела

1. Визначення та характеристики управлінської інформації

Інформаційні системи, інформаційні технології, координація та контроль інформаційних потоків стали ключовими поняттями теорії та практики корпоративного управління наприкінці XX — початку XXI століть. Роль і значення цих параметрів організаційного розвитку корпорацій постійно зростає. Досить сказати, що, за даними американських дослідників [1], 90 % свого часу менеджери витрачають на обмін інформацією. Інформація стає життєво важливим ресурсом організації, на базі якого приймаються рішення щодо структури, технологій, клієнтів, фінансів, персоналу у виробничо-економічних системах. Фінансова, маркетингова, інвестиційна й інші функціональні стратегії будуються на основі інформаційних систем і технологій. Справжня інформаційна революція почалася в 1991 році, коли вперше американські інвестиції в інформаційні технології (112 млрд доларів) перевищили інвестиції у виробництво (107 млрд доларів). Поступово інформація витиснула постійний капітал в активах компаній, частка якого у 1982 році була 62,3 %, а у 1992 році — 37,9%.

Первісне визначення інформації (від латинського informatio — роз'яснення, виклад) характеризувало відомості, передані людьми усним, письмовим або іншим способом. Подальша еволюція поняття інформації показала, що інформація не має сенсу без зв'язку з метою її отримання чи обробки. Справжня інформація існує лише в тому випадку, коли заздалегідь поставлена мета, прагнення до досягнення якої приводить до усвідомленого аналізу сигналів навколишнього середовища. Іншим аспектом поняття інформації є те, що просте додавання нової інформації до наявного обсягу не дає ключ до розуміння питань, які цікавлять менеджера. Сучасним і більш коректним є розуміння управлінської інформації як нових корисних даних, що надходять в інформаційні канали та підтверджують або змінюють управлінські рішення менеджерів.

Існує безліч класифікацій управлінської інформації, заснованих на її властивостях і характеристиках. Так інформація класифікується за рядом ознак, зокрема [3]:

• функціональний зміст (економічна, правова, технічна, соціальна й ін.);

• форма подання (візуальна, аудіоінформація, паперова);

• призначення (одноцільова, пов'язана з рішенням однієї конкретної проблеми, багатоцільова — для вирішення декількох різних проблем);

• ступінь готовності для використання (первинна, проміжна, кінцева інформація для прийняття управлінських рішень);

• ступінь важливості (важлива, бажана, фонова);

• повнота (часткова, комплексна);

• характер використання (універсальна, індивідуалізована);

• ступінь надійності (недостовірна, вірогідна);

• джерела (зовнішня, внутрішня);

• засіб розповсюдження (особистий контакт, телефон, документ, повідомлення через мережу Internet, інші засоби теле-, відео-, медіакомунікацій);

• терміни використання (постійна, змінна, оперативна, прогнозна).

Сучасна теорія і практика менеджменту вносить істотні зміни у зміст, організацію і технологію управління підприємством під впливом інформаційних технологій і динамічних умов зовнішнього середовища. Інформація формує зовнішнє і внутрішнє інформаційне середовище, що впливає на організацію через інформаційні канали, і бере участь в управлінні організацією за допомогою системи організаційних комунікацій, заснованих на сучасних інформаційних технологіях.

Дата добавления: 2014-11-07