Порівняння психіки людини і тварин

Історія порівняльних досліджень дала немало прикладів того загального, що виявляється в психіці людини і тварин. Тенденція вибудовування фактів, здобутих в цих дослідженнях, така, що в них між людиною і тваринами з часом виявляється все більше схожості, так що тварини психологічно як би наступають на людину, відвойовуючи у нього привілеї одну за іншою, а людина, навпаки, відступає, без особливого задоволення визнаючи в собі наявність вираженої тварини і відсутність переважного розумного початку.

Приблизно до середини XVII в. багато хто думав, що між людиною і тваринами немає нічого спільного ні в анатомо-фізіологічному пристрої, ні в поведінці, ні тим більше в походженні. Потім була визнана спільність механіки тіла, але залишалася роз'єднаність психіки і поведінки (XVII—XVIII вв.).

У минулому сторіччі теорія еволюції Ч.Дарвина хистким містком емоційної експресії перекрила психологічну і поведінкову пропасти, століттями що розділяла ці два біологічні види, і з тих пір почалися інтенсивні дослідження психіки людини і тварин. Спочатку під впливом Дарвіна вони стосувалися емоцій і зовнішніх реакцій, потім перекинулися на практичне мислення.

На початку поточного сторіччя дослідників зацікавили індивідуальні відмінності в темпераменті серед тварин (И.П.Павлов), і, нарешті, останні декілька десятиліть XX в. виявилися пов'язаними з пошуками ідентичності в комунікації, групових формах поведінки і механізмах навчення у людини і тварин.

Здавалося б, в психіці людини до теперішнього часу вже майже не залишилося нічого такого, чого не можна було б виявити у тварин. Насправді це не так.

Майже все, що є в психології і поведінці тварини, отримується їм одним з двох можливих шляхів: передається по спадку або засвоюється в стихійному процесі навчання. Те, що передається по спадку, навчанню і вихованню не підлягає; те, що з'являється у тварини спонтанно, може виникнути і у людини без спеціального навчання і виховання.

У людини окрім успадкованого і стихійно досвіду, що прижиттєво набуває, є ще свідомо регульований, цілеспрямований процес психічного і поведінкового розвитку, пов'язаний з навчанням і вихованням. Якщо, вивчаючи людину і порівнюючи її з тваринами, ми виявляємо, що за наявності однакових анатомо-фізіологічних завдатків чоловік в своїй психології і поведінці досягає більшого, ніж тварина, рівня розвитку, значить, це є результатом навчання, яким можна свідомо управляти через навчання і виховання.

Як людина, так і тварини володіють загальними природженими елементарними здібностями пізнавального характеру, які дозволяють їм сприймати світ у вигляді елементарних відчуттів (у високорозвинутих тварин — і у вигляді образів), запам'ятовувати інформацію. Всі основні види відчуттів: зір, слух, дотик, нюх, смак, шкірна чутливість і ін. — з народження присутні у людини і тварин.

Але сприйняття і пам'ять розвиненої людини відрізняються від аналогічних функцій у тваринних і новонароджених немовлят. Ці відмінності проходять відразу по декількох лініях.

По-перше, у людини в порівнянні з тваринами відповідні пізнавальні процеси володіють особливими якостями: сприйняття — наочністю, константною, свідомістю, а пам'ять — довільністю і опосередкованістю (застосування людиною спеціальних, культурно вироблених засобів запам'ятовування, зберігання і відтворення інформації).

По-друге, пам'ять тварин в порівнянні з людиною обмежена. Вони можуть користуватися в своєму житті тільки тією інформацією, якої набувають самі. Наступним поколінням собі подібних істот вони передають лише те, що якось закріпилося спадково і відбилося в генотипі. Решта благоприобретенный досвіду при відході тварини з життя виявляється безповоротно втраченим для майбутніх поколінь.

Інакше йде справа у людини. Його пам'ять практично безмежна. Він може запам'ятовувати, зберігати і відтворювати теоретично нескінченну кількість інформації завдяки тому, що йому самому немає необхідності всю цю інформацію постійно пам'ятати і тримати в своїй голові. Для цього люди винайшли знакові системи і засоби для запису інформації. Вони можуть не тільки записувати і зберігати її, але також передавати з покоління в покоління через предмети матеріальної і духовної культури, навчання користуванню відповідними знаковими системами і засобами.

Не менш важливі відмінності виявляються в мисленні людини і тварин. Обидва названі види живих істот мало не з народження володіють потенційною здібністю до рішення елементарних практичних задач в наочно-дієвому плані. Проте вже на наступних двох ступенях розвитку інтелекту — в наочно-образному і словесно-логічному мисленні — між ними виявляються разючі відмінності:

Тільки вищі тварини, ймовірно, можуть оперувати образами, причому це до цих пір в науці залишається спірним. У людини дана здатність виявляється з двух- і трирічного віку. Що ж до словесно-логічного мислення, то у тварин немає і щонайменших ознак цього типу інтелекту, оскільки ні логіка, ні значення слів (поняття) їм не доступні.

Складнішим є питання про порівняння прояву емоцій у тварин і людини. Трудність його рішення полягає в тому, що первинні емоції, що є у людини і тварин, носять природжений характер. Обидва види живих істот, мабуть, їх однаково відчувають, одноманітно поводяться у відповідних эмоціогенних ситуаціях. У вищих тварин — антропоїдів — і людини є багато загального і в зовнішніх способистістьх виразу емоцій. У них же можна спостерігати щось подібне настроям людини, його афектам і стресам.

Разом з тим у людини є вищі етичні відчуття, яких немає у тварин. Вони, на відміну від елементарних емоцій, виховуються і змінюються під впливом соціальних умов.

Багато зусиль і часу учені витратили на те, щоб розібратися в питанні про спільність і відмінності в мотивації поведінки людей і тварин. У тих і інших, без сумніву, є немало загальних, чисто органічних потреб, і в цьому відношенні важко виявити скільки-небудь помітні мотиваційні відмінності твариною і людиною.

Є також ряд потреб, відносно яких питання про принципові відмінності між людиною і тваринами представляється однозначно і безумовно не вирішуваним, тобто спірним. Це — потреби в спілкуванні (контактах з собі подібними і іншими живими істотами), альтруїзмі, домінуванні (мотив влади), агресивності. Їх елементарні ознаки можна спостерігати у тварин, і остаточно до цих пір не відомо, передаються вони людині по спадку або отримуються їм в результаті соціалізації.

У людини є і специфічні соціальні потреби, близькі аналоги яких не можна виявити ні у одного з тварин. Це — духовні потреби, потреби, що мають етично-ціннісну основу, творчі потреби, потребу в самовдосконаленні, естетичні і ряд інших потреб.

Одну з головних проблем психології складає з'ясування питання про те, які з потреб у людини є такими, що ведуть в детермінації поведінки, які — підлеглими.

Отже, людина в своїх психологічних якостях і формах поведінки представляється соціально-природною істотою, частково схожою, частково відмінним від тварин. У житті його природне і соціальне початки співіснують, поєднуються, іноді конкурують один з одним. У розумінні справжньої детермінації людської поведінки необхідно, ймовірно, враховувати і те і інше.

Дата добавления: 2014-10-15