Ставлення уряду Речі Посполитої до козаків

Січ діяла так, наче вона була суверенною державою, вступаючи у війни і підтримуючи власні зовнішні стосунки. Вона стала початком нової української (козацької) державності.

Слідом за козаками в південні степи проникають офіційні власті, литовські, польські, українські магнати та шляхта.

Уряд Речі Посполитої прагнув узяти козаків під свій контроль, щоб використати їх у своїх державних інтересах, для захисту своїх володінь від татар і турків. Для цього в 1572 р. польський король прийняв на військову службу 300 козаків. Вони були вписані в реєстр-список, звідки й отримали назву реєстрових козаків. На кінець XVI ст. реєстр було збільшено до трьох тисяч. Реєстрові козаки мали особливі привілеї — отримували землю, плату грошима, звільнялися від податків і повинностей, мали власне самоуправління. Реєстровці повинні були також контролювати нереєстрових козаків, придушувати антипольські, антифеодальні рухи. Але реєстрові козаки часто брали участь у козацько-селянських антипольських повстаннях, здійснювали самостійні зовнішньополітичні акції.

Визвольний рух в Україні у ХVІ – першій половині ХVІІ ст.

Посилення Польщею соціального, національного та релігійного гніту призвело до розгортання в Україні антифеодального і визвольного руху.

Головними силами цього руху було селянство та козацтво.

З першої пол. XVI ст. у Західній Україні (Галичина, Закарпаття, Буковина) шириться рух опришків — народних месників (уперше згадуються в 1529 р.).

Наприкінці XVI ст. надзвичайно широкого розмаху набуло два козацько-селянських повстання: повстання 1591—1593 рр. під проводом гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського (охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь) та повстання 1594-1596 рр. під проводом сотника надвірних козаків князя К. Острозького — Северина Наливайка (охопило майже всі українські землі).

Придушивши повстання, польський сейм у 1597 році проголосив козаків ворогами держави і прийняв рішення “винищити їх до останку”.

Але рішення залишилося на папері — воно вже було Польщі не під силу. До того ж на початку XVII ст. Польща ув'язла в майже безперервних війнах з Москвою та Туреччиною і потребувала допомоги козаків. Багато зусиль для мирного розвитку стосунків з Польщею приклав Петро Конашевич-Сагайдачний, який був гетьманом реєстрових козаків з 1616-го по 1622 рік.

Таким чином, на поч. XVII ст. боротьба між Польщею та козаками на деякий час припиняєтііся.

Діяльність гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Історики оцінюють його як найвизначнішого гетьмана до Б. Хмельницького.

Намагаючись зміцнити становище України та козаків, Сагайдачний проводив компромісну політику щодо Речі Посполитої.

Він здійснив реформу козацького війська, вперше перетворивши його на регулярне військо з жорсткою дисципліною.

Найбільшою заслугою Сагайдачного було те, що він привернув козаків до підтримки української культури та православної церкви, об'єднав військову силу козаків з політичне слабкою церковною та культурною верхівкою України. Так, у 1620 р. Сагайдачний разом з усім козацьким військом вступив до Київського братства, відраховуючи на його діяльність значні кошти. Того ж року гетьман запросив до Києва єрусалимського патріарха, який відродив в Україні православну церкву (поляки офіційно визнали її в 1632 р.).

У 1620 р. розпочалася війна між Туреччиною та Річчю Посполитою, Польща опинилася на грані втрати державної незалежності. У битві під Хотином у 1621 р. військо Сагайдачного врятувало Польщу від політичної катастрофи. Але сам гетьман був важко поранений і помер у Києві у 1622 році.

Після смерті Сагайдачного козаки відмовилися від політики компромісів з Польщею. Посилення тиску з боку польського уряду (заборона нереєстрового козацтва, будівництво для контролю над козаками фортеці Кодак на Дніпрі та ін.) викликало нову хвилю козацько-селянських повстань.

Найвідоміші з них — повстання 1630 р. під проводом гетьмана Тараса Федоровича, повстання 1635 р. під проводом гетьмана Івана Сулими і повстання 1637/38 років під проводом гетьманів Павла Павлюка та Якова Острянина.

Придушивши повстання, Польща вжила жорстоких заходів проти козаків:

• нереєстрові козаки оголошувалися кріпаками;

• втеча в козаки каралося смертю;

• скасовувалося самоуправління у реєстрових козаків (їх кількість становила 6 тис.): замість виборного гетьмана король призначав старосту;

• проти українців здійснювалася політика жорстокого терору.

Та спокій тривав в Україні лише 10 років — у 1648 році спалахнула Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького.

Значення повстань: повстання, хоч і зазнали поразки, сприяли зростанню національної свідомості українців та накопиченню ними досвіду національно-визвольної боротьби.

Значення козацтва: стало провідною суспільною силою в боротьбі за національне визволення України і за відродження української державності.

За оцінкою історика Д. Дорошенка, “в козаччині український народ виділив з-поміж себе найкращий, найбільш активний елемент, утворив свою національну аристократію”.

Козацтво сприяло освоєнню південних степів, обороняло українські землі, брало участь в антифеодальних виступах, зробило головний внесок у визволення України від влади Речі Посполитої в ході війни 1648 — 1654 рр.

Дата добавления: 2014-10-15