Способи побудови виробничої функції. Сукупний, середній та граничний продукт у короткотерміновому періоді

Нашим завданням є виокремити з множини моделей виробничу функцію (ВФ) як особливий вид економіко–статистичних моделей. Розгляньмо з цією метою зміст кожної з ознак:

Безпосереднім об’єктом моделювання щодо ВФ є процеси виробництва продукції в реально функціонуючих протягом певного відрізку часу господарських системах на підприємстві (фірмі), в галузі, регіоні чи в народному господарстві загалом.

У теорії виробничих функцій виробничий процес аналізується з погляду перетворення ресурсів у продукт (продукцію). Входами є потоки ресурсів різноманітного виду, повністю чи частково використовувані у виробництві, виходом — готова до реалізації продукція.

ВФ будується для розв’язання певних економічних задач, що стосуються аналізу, прогнозування й планування (у вузькому розумінні слова).

Доцільно розрізняти такі можливі способи використання ВФ:

- визначення обсягів випускуза фіксованих обсягів та показників основних ресурсів (випадок, коли ці обсяги несуттєво відрізняються від тих, що спостерігались у минулому);

- те саме щодо випадку обсягів ресурсів, котрі суттєво відрізняються від усіх, що спостерігалися в минулому;

- визначення обсягів випуску за заданих значень обсягів ресурсів, що належать до деякої неперервної області (зокрема таких, що змінюються в заданих межах);

- визначення впливу на обсяг випуску малої зміни обсягів одного чи кількох ресурсів;

- визначення (виявлення) характеристик виробничого процесу, що виражається через параметри ВФ.

В основі найпоширенішого поняття ВФ лежать принципи, котрі виражають роль аксіоматичних положень теорії виробничих функцій:

– обсяг випуску продукції, виробленої даною виробничою системою за певний період, визначається обсягами засобів та предметів праці й живої праці, що беруть участь у процесі виробництва впродовж цього періоду;

– зв’язок між обсягами випуску й обсягами засобів праці, предметів праці й живої праці є для даної виробничої системи закономірним і відносно стійким;

– у низці випадків додатково береться гіпотеза, що в певних межах будь–яка незалежна зміна аргументів ВФ допускає реальну інтерпретацію.

Основним «матеріалом» для побудови виробничої функції є залежності y = f (x1,..., xn), де y — показник випуску (обсяг), x1,..., xn — обсяги виробничих ресурсів (чинників) (кількість чинників ВФ, як правило, не перевищує 10). Функціяf (•) вважається визначеною в досить широкій області n–мірного евклідового простору (Rn) та такою, що обчислюється в області свого визначення. Останнє означає, що системний аналітик повинен мати у своєму розпорядженні алгоритм, який дозволяв би обчислювати значення f (•) у будь–якій точці, де вона визначена. Як правило, ВФ y = f (x1,..., xn) будується шляхом підбору найбільш адекватних функцій із певного параметричного класу F = {y = f (x1,..., xn, a1,..., ak)} = f (x, a), де a = (a1,..., ak) — вектор параметрів.

Отже, безпосереднім апаратом моделювання в межах даної концепції

ВФ є параметричні класи функцій, що залежать від змінних. Як правило, залежність функції f(•) від змінних і параметрів задається в явному вигляді (або режимі) чи у вигляді функціональних диференціальних чи інтегральних рівнянь.

Е. Ідентифікація й інтерпретація моделі. Змінні y, x1,..., xn ототожнюються з показниками обсягів випуску й основними, які беруть участь у виробництві, чинниками (ресурсами). Припускається можливість специфікації параметрів a1, …, ak ВФ на підставі статистичних (чи експертних) даних щодо ресурсів та випуску продукції за попередні періоди, а також планових і опосередкованих даних. Метод оцінки параметрів не визначається однозначно, він залежить від цілей побудови ВФ, особливостей модельованого процесу та вихідних даних. Інтерпретація параметрів, у свою чергу, залежить від методу їх оцінювання. Часто для інтерпретації виокремлених параметрів залучаються їх вирази через значення показників, а також значення часткових похідних

Умови, в яких функціонують підприємства:

1. Самостійне здійснення відтворювального процесу.

2. Повна економічна відповідальність за результати своєї діяльності. Ця відповідальність покладається на власників та керівництво підприємства.

3. Прибуток виступає основним джерелом коштів для розвитку підприємства.

4. Конкуренція з іншими підприємствами. Конкуренція впливає на поведінку й організацію підприємства, змушує його підвищувати ефективність виробництва.

5. Економічна допомога держави має локальний, вибірковий, винятковий характер.

Виробнича функція — це співвідношення між будь–яким набором факторів виробництва і максимальним обсягом продукції. Якщо припустити, що на обсяг виробництва продукції впливають витрати праці (L) капіталу (К) і землі (R) то виробнича функція виглядатиме так:

Q = f (L,К,R),

де Q — максимальний обсяг продукції при даній технології і співвідношенні факторів виробництва L,К,R. Властивості виробничої функції:

1. При збільшенні витрат одного ресурсу, при незмінності інших відбувається збільшення обсягу виробництва продукції, але лише до певної межі.

2. Існує певна взаємозамінність та компліментарність (доповнюваність) факторів виробництва.

3. Зміни використання факторів виробництва менш еластичні в короткостроковому, ніж у довгостроковому періоді.

Короткостроковий період — це період виробництва, протягом якого деякі фактори є незмінними.

Довгостроковий період — це період виробництва, за який виробники можуть змінити всі фактори виробництва продукції.

У короткостроковому періоді виробнича функція відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосування інших виробничих факторів: Q == f (х).

Щоб з'ясувати, як впливають зміни обсягів використання одного з факторів виробництва на результати виробництва, потрібно розглянути ряд показників:

1. Сукупний продукт змінного фактора виробництва (ТР) — це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов.

2. Середній продукт змінного фактора виробництва (АР) — це відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка використовується у виробництві: АР = ТР/Х.

3. Граничний продукт змінного фактора виробництва (МР) — це обсяг зміни сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на одиницю (при інших рівних умовах): МР=ДТР/ДХ.

До основних мікроекономічних параметрів підприємства належать також витрати виробництва, виручка і прибуток.

Дата добавления: 2014-10-17