Витрати виробництва у довгостроковому періоді. Криві витрат та їх види. Поняття ізокости та її властивості. Карта ізокост

Період, протягом якого фірма може змінити кількість не тільки змінних, але й постійних факторів, називається довгостроковим періодом ії діяльності. Якщо у межах короткострокового періоду зміни у виробничому апараті фірми не можуть бути проведені, то у довгостроковому періоді змінюються виробничі потужності й адекватно цьому – кількість робітників. Можна зробити висновок, що всі витрати в умовах довгострокового періоду як змінні. Звідси у довгостроковому періоді середніх постійних витрат АFС не існує. Середні змінні витрати АVС дорівнюють середнім загальним витратам, тобто АVС = АТС. Тому у довгостроковому періоді використовується єдине поняття – середні витрати АТС.

Реальна динаміка валових витрат при збільшенні виробничих потужностей буде виражена кривою В1 В2 В3 В4 В5, яка відображає ламану криву, кожний із елементів якої відповідає певному етапу зростання потужностей фірми. Разом із тим, дана крива – крива вибору фірми. Змінилася ситуація на ринку – необхідно приймати нове рішення: збільшувати чи скорочувати потужності.

У реальному житті для більшості видів виробництва можливості вибору розмірів підприємства значно ширші. Фактично, в багатьох галузях кількість можливих розмірів підприємства зовсім не обмежена. А це означає, що найменші зміни обсягу випущеної продукції (обсягу продажу) з часом підштовхують до відповідних змін розмірів підприємства.

Нахил ізокости ОАВ до осі абцис, тобто тангенс кута a— це відношення протилежного катета трикутника до прилежного. Він негативний і визначається як співвідношення цін на ресурси:

(25.5)

Нахил ізокости може бути виражений не тільки математично, а й через економічні поняття. Співвідношення показує, скільки одиниць праці може бути придбано, якщо відмовитися від застосування однієї одиниці капіталу; його часто називають ринковою нормою заміщення ресурсів.

Зростання бюджету виробника зміщує ізокосту праворуч, а його зниження — ліворуч. Карта ізокост — сукупність ізокост, що характеризують можливі поєднання факторів виробництва за незмінних цін на ресурси і різних бюджетів на їх придбання.
Чим далі ізокоста знаходиться від початку координат, тим більший бюджет вона відбиває. Ізокости рівнобіжні, тому що ціни на ресурси та їх співвідношення передбачаються незмінними.

Зауважимо, що співвідношення факторів виробництва залежить від особливостей виробничих процесів. На нахил ізокости впливає також зміна цін факторів виробництва.

Технічно ефективні способи одержання заданого обсягу випуску подаються ізоквантою (або ж картою ізоквант — за можливості множинності вибору обсягів випуску), економічні можливості підприємства задаються ізокостою (або ж картою ізокост за можливості варіювання бюджетом, виділеним на придбання факторів виробництва).

Аналітичне подання оптимуму виробника. З шкільного курсу геометрії відомо: якщо пряма є дотичною щодо якоїсь кривої, то в точці дотику кути нахилу цих ліній збігаються.

Нахил ізокванти — це індивідуальна норма заміщення ресурсів, яка залежить від особливостей виробничого процесу. Вона визначається співвідношенням граничних продуктів праці та капіталу (див. формулу 25.6):

(25.6)

Нахил ізокости — це ринкова норма заміщення ресурсів, що дорівнює співвідношенню їхніх цін (див. формулу 25.7):

(25.7)

У точці оптимальної комбінації факторів нахили ізокости та ізокванти збігаються, тобто виконується рівність

Звідси можна вивести дві рівнозначні умови, що характеризують оптимум товаровиробника.
Умова 1. Співвідношення граничних продуктивностей ресурсів дорівнює співвідношенню їхніх цін:

Умова 2. Граничні продуктивності ресурсів, що припадають на 1 грош. од., мають бути однакові:

Другу умову часто називають еквімаржинальним принципом — зважені за цінами граничні продукти факторів виробництва мають бути вирівняні. Реалізуючи ці умови, підприємство досягає стану внутрішньої рівноваги, тобто найліпшого поєднання ресурсів.

Підсумовуючи, можна зазначити, що підприємство знаходиться в стані внутрішньої рівноваги, коли конкретне співвідношення «витрати—випуск» поліпшити вже неможливо.

Це означає, що, залучаючи ресурси, підприємство має зіставляти ціни на них з граничною віддачею і перерозподіляти свої кошти на користь продуктивніших ресурсів. Лише в такому разі воно матиме змогу оптимально розпорядитися бюджетом на створення нового виробництва.

Рекомендована література

1. Мікроекономіка: Навч. посібн. / Мельникова В.І. та ін. – К.: Професіонал, 2005. – 400 с. (Розділ 8).

2. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / За ред. С. Будаговської. – К.: Основи, 2001. – 517с. (Тема 6).

3. Піндайк P., Рубінфелд Д. Мікроекономіка. – К.: Основи, 1996. — 646 с. (Розділ 6).

4. Самуельсон П., Нордгауз В. Мікроекономіка / Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – 676 с. (Розділ 8).

5. Гальчинський А.С. Економічна теорія: підручник / А.С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. 1. Палкін. – Вища школа, 2007. – 503 с.

6. Цены и ценообразование: Учебник. 3–е изд. / Под ред. В.Е. Есипова. – СПб.: Питер, 2000. – 464 с. (Глава 5).

Дата добавления: 2014-10-17