Патологія печінки

Патологічна анатомія

Виразкова хвороба

Виразкова хвороба — хронічне захворювання, яке харак­теризується виникненням виразок на слизовій оболонці шлун­ка або дванадцятипалої кишки в період загострення і характе­ризується циклічністю перебігу.

Найчастіше розвивається в осіб віком 30—40 років, часті­ше спостерігається серед міського населення, чоловіки хворі­ють у 6—7 разів частіше, ніж жінки (особливо на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки).

Виразкова хвороба — захворювання поліетіологічне. Виді­ляють понад сорок чинників ризику її розвитку. Серед них розрізняють основні чинники, які спричинюють розвиток за­хворювання, та другорядні, патогенна роль яких виявляється за певних умов (наявність основних чинників). До основних чинників належать нервово-психічне перенапруження, гострі та хронічні психічні травми, захворювання ендокринних за­лоз тощо. Останнім часом значну роль відіграє мікроорганізм Helicobacter pylori, який руйнує слизовий бар'єр шлунка.

Виразкова хвороба характеризується дефектом стінки шлун­ка або дванадцятипалої кишки, який виникає внаслідок пере­травлювальної дії шлункового соку (за нормальних умов завдя­ки складним захисним механізмам на слизову оболонку шлун­ковий сік не діє). Найчастіше виразка локалізується на миліш кривині, рідше в кардіальному відділі шлунка. У дванадцяти­палій кишці вона найчастіше утворюється в цибулині.

Розрізняють різні види виразок:

• проста виразка (реактивні зміни навколо неї не визна­чають);

• кальозна виразка, яка характеризується інфільтрацією і стовщенням країв;

• пенетрувальна виразка, яка проникає в сусідні органи (підшлункову залозу, печінку тощо);

• перфоративна виразка, що призводить до розриву стінки шлунка.

Ускладнення, які найчастіше виникають при виразковій хворобі: кровотеча, перфорація, пенетрація, малігнізація, роз­виток запальних процесів, стеноз (звуження), комбіновані.

Хвороби печінки різноманітні, вони можуть бути набути­ми і спадковими. Етіологічними чинниками різноманітних ушкоджень печінки є: бактерії й віруси, лямблії, амеби, гель­мінти (ехінокок, аскариди). Нерідко ураження печінки спри­чинюють токсичні агенти ендогенного (продукти розпаду тка­нин при опіках, некрозі) та екзогенного (промислові отрути, лікарські засоби тощо) походження. Патологія печінки може виникнути під впливом аліментарних чинників (білкове, віта­мінне голодування, вживання жирної їжі), внаслідок алергій­них реакцій, ендогенних і обмінних порушень в організмі то­що. Найчастіше в печінці спостерігається розвиток запального процесу (гепатит), дистрофії або некрозу (гепатоз) і дифузне розростання сполучної тканини на фоні дистрофії печінкової паренхіми (цироз). Разом із цими патологічними процесами в печінці можуть спостерігатись і порушення кровообігу, розви­ток пухлин. Наслідком вищеперерахованих захворювань є пе­чінкова недостатність, тобто зниження основних функцій печінки, що проявляються:

• розладом вуглеводного обміну — зменшується синтез глікогену, порушується його розщеплення й утворення глюко­зи з речовин невуглеводної природи, що зумовлює розвиток ге­патогенної гіпоглікемії;

• розладом жирового обміну — знижується окислення жи­рів, внаслідок чого виникає жирова інфільтрація печінки, у крові накопичуються продукти неповного розпаду жирів — кетокислоти. При печінковій недостатності зменшується рі­вень холестерину в крові внаслідок порушення його синтезу;

• розладом білкового обміну, що пов'язане з порушенням розщеплення, синтезу білків, утворенням сечовини тощо.

При захворюваннях печінки різко зменшується утворення альбумінів, α- і β-глобулінів, протромбіну, фібриногену тощо. Наслідком цього є виникнення гіпопротеїнеми, зниження онко­тичного тиску крові, розвивається геморагічний синдром;

• розлад обміну вітамінів та гормонів — можуть зумов-лювати розвиток гіповітамінозу та зміни гормональної регуля-ції організму;

• порушення захисної функції печінки призводить до зни­ження її бар'єрної функції, яка забезпечує процеси дезінток­сикації, знешкодження отруйних речовин. При цьому в орга­нізмі накопичується аміак, індол, скатол та інші токсичні ре-човини, які спричинюють інтоксикацію організму.

Печінкова кома — прояв найтяжчого ступеня функціона­льної недостатності печінки, що характеризується токсичним ураженням центральної нервової системи з нервово-психічни­ми порушеннями, судомами, знепритомленням та іншими розладами діяльності організму.

Патологія жовчного міхура та жовчних проток

Холецистит — запалення слизової оболонки жовчного мі­хура. За перебігом холецистит буває гострим та хронічним. Запалення при гострому холециститі буває катаральним, фіб­ринозним і гнійним (флегмонозним). Причиною виникнення холециститу є інфекція, яка поширюється висхідним і низхід­ним шляхами на фоні дискінезії жовчних шляхів і застою жо­вчі. Важлива роль у його розвитку належить каменям, які травмують слизову оболонку. Камені жовчного міхура часто є причиною калькульозного холециститу.

Дискінезія — розлади моторної функції жовчного міхура та жовчних проток. Цей термін використовують, як правило, для позначення порушень координованих рухів деяких внут­рішніх органів, які мають непосмуговані м'язи. Так, при дис­кінезії жовчних шляхів і жовчного міхура відбувається одно­часне закриття сфінктерів спільної жовчної протоки, шийки жовчного міхура й тонічне скорочення останнього. Це призво­дить до утруднення виходу жовчі із жовчного міхура.

Дискінезія кишок характеризується розладом тонусу, пе­ристальтики різних відділів кишок, що супроводжується проносом (діареєю), закрепом та іншими диспепсичними яви­щами.

Жовчнокам'яна хвороба — зумовлена утворенням каменів у печінкових і позапечінкових жовчних протоках. Основна відмінність від калькульозного холециститу полягає в тому, що при жовчнокам'яній хворобі камені можуть знаходитись і у внутрішньопечінкових проточках.

Дата добавления: 2014-10-17