Класифікація регенерації

Компенсаторно-пристосувальні реакції організму

При захворюваннях виникають реакції, які спрямовані на нормалізацію порушеної функції. У цьому випадку посилюєть­ся функціонування збережених частин органів і тих систем, які споріднені пошкодженому органу у функціональному ас­пекті. Наприклад, при видаленні нирки організм адаптується до життя з однією ниркою, яка бере на себе функцію видалено­го органа, або посилюються функції всіх систем, які здатні до виділення: токсичні продукти виділяються потовими залоза­ми, залозами травної системи та бронхів, серозними оболонка­ми внутрішніх органів.

Пристосування — загальне біологічне поняття, яке об'єд­нує всі процеси життєдіяльності, що лежать в основі взаємодії організму з навколишнім середовищем і спрямовані на збере­ження виду.

Компенсація, навпаки, є вужчим поняттям, в основі якого лежать процеси корекції порушеної функції при різноманіт­них захворюваннях. У медицині процеси пристосування і ком­пенсації доповнюють один одного, що дозволяє говорити про компенсаторно-пристосувальні процеси, або реакції, які скла­дають при захворюваннях певні ланки їхнього патогенезу. Компенсаторно-пристосувальні реакції реалізуються на моле­кулярному, клітинному, тканинному, органному рівнях; в їх­ньому перебігу виділяють три стадії:

• стадія становлення (аварійна) — характеризується ви­користанням усіх резервних можливостей організму для за­безпечення внутрішньоорганного гомеостазу у відповідь на дію патогенного агента;

• стадія стабілізації (компенсації) — характеризується перебудовою структури органа, обміну речовин у ньому у зв'яз­ку із функціонуванням в умовах підвищеного навантаження. Ця стадія може тривати досить довго (наприклад, компенсова­ний цироз печінки);

• стадія декомпенсації — настає в тому випадку, коли ви­черпуються компенсаторні можливості органа або системи, внаслідок чого настає їхня недостатність.

Найбільше значення серед компенсаторно-пристосуваль­них реакцій мають регенерація, гіпертрофія та гіперплазія, атрофія.

Регенерація

Регенерація — відновлення структурних елементів пошко­дженої тканини, внаслідок чого відновлюється її функція. Значення регенерації полягає у збереженні гомеостазу на різ­них рівнях структурної організації живої матерії (молекуляр­ному, субклітинному, клітинному, тканинному та органному).

1. За морфологічним принципом: клітинна, внутрішньо­клітинна.

2. За клініко-морфологічним принципом: фізіологічна, ре-паративна (повна, неповна), патологічна.

Відновлення структури та функції певних структур органі­зму здійснюється за допомогою клітинних та внутрішньоклі­тинних гіперпластичних процесів. Згідно з цим виділяють два типи регенерації: внутрішньоклітинну та клітинну. Перева­жання тієї чи іншої форми зумовлено функціональними особ­ливостями органа чи тканини. Так, наприклад, регенерація епідермісу здійснюється за рахунок клітинного типу, за якого відбувається поділ клітин. Той факт, що клітина в період по­ділу перестає функціонувати, не є суттєвим для функції епі­дермісу, а припинення функції нейронів головного мозку або кардіоміоцитів значно вплине на функцію цих органів і стан організму в цілому. Тому в цих органах спостерігається внут­рішньоклітинна форма регенерації, яка має універсальний ха­рактер. Існує група органів (печінка, нирки, підшлункова за­лоза та ін.), де поряд із процесами внутрішньоклітинного онов­лення структур змінюється і їхній клітинний склад шляхом поділу.

Фізіологічна регенерація відбувається протягом усього життя організму і характеризується оновленням клітин слизо­вих, серозних оболонок, внутрішніх органів залежно від зміни умов їхнього існування в процесі виконання тих або інших функцій. Немає таких структур, в яких не відбувалася б фізіо­логічна регенерація.

Репаративна регенерація спостерігається при різних па­тологічних процесах, які призводять до пошкодження клітин та тканин. Розрізняють два типи репаративної регенерації. У першому випадку пошкоджена ділянка поступово заміщуєть­ся тканиною, ідентичною тій, що загинула, і місце пошко­дження зникає безслідно. Таку форму регенерації називають повною, або реституцією. Вона розвивається здебільшого в тканинах, де переважає клітинна регенерація. В інших випад­ках дефект заповнюється сполучною тканиною з розвитком рубця. Цей тип називається неповною регенерацією, або суб­ституцією, частіше трапляється в органах, в яких переважає внутрішньоклітинна форма регенерації, або вона поєднується з клітинною регенерацією.

Патологічна регенерація спостерігається тоді, коли з різ­них причин відбувається спотворення перебігу регенеративного процесу. Це спостерігається при порушенні харчування, нервової регуляції, гормональних змінах і характеризується не­достатньою або надмірною регенерацією, а також перетворен­ням у процесі регенерації одного виду тканини на інший (ме-таплазія).

Гіпертрофія. Гіперплазія

Гіпертрофія — збільшення в розмірах клітини, тканини або органа. Гіперплазія — збільшення кількості структурних елементів тканин та клітин. В одних клітинах та органах пере­важають процеси гіпертрофії з внутрішньо-клітинною гіпер­плазією (наприклад, скелетні м'язи, кардіоміоцити), в інших (наприклад, сполучна тканина, слизові оболонки) гіпертрофія клітин. Гіпертрофію, при якій збільшення маси органа (тка­нини) відбувається за рахунок його основної тканини, що за­безпечує спеціалізовану функцію, називають справжньою гіпер­трофією. У тих випадках, коли об'єм (маса) органа збільшу­ється за рахунок сполучної (найчастіше жирової) тканини, го­ворять про несправжню гіпертрофію.

Залежно від механізму розвитку виділяють декілька видів гіпертрофії (гіперплазії):

• робоча (компенсаторна) гіпертрофія розвивається вна­слідок посилення роботи органа, що виникає в умовах недостат­ньої функції тієї або іншої тканини, органа і визначає необхід­ність її компенсації. Цей вид гіпертрофії спостерігається при вадах органа. Фізіологічним прототипом робочої (компенсатор­ної) гіпертрофії є збільшення об'єму скелетних м'язів під час виконання фізичної роботи, а також у спортсменів;

• вікарна (замісна) гіпертрофія спостерігається в разі за­гибелі або оперативного видалення одного з парних органів. За цих умов орган, що залишився, компенсує порушення функції посиленням своєї роботи (нирки, легені);

• нейрогуморальна гіпертрофія може мати загальний або вогнищевий характер і виникає при порушенні нейрогумора­льної регуляції функцій внутрішніх органів. Прикладом гі­пертрофії загального характеру є акромегалія, а вогнищевого — гінекомастія (збільшення молочних залоз у чоловіків). Фізіо­логічним прототипом нейрогуморальної гіпертрофії може бути гіпертрофія матки та молочних залоз при вагітності та в період лактації;

• гіпертрофічні розростання виникають унаслідок різних причин, спостерігаються частіше при хронічному запаленні, порушенні лімфообігу тощо. До цього патологічного процесу належать також вакатна гіпертрофія, яка являє собою розростання сполучної або жирової тканини при атрофії паренхіми внутрішніх органів, розростання кісткової тканини черепа при атрофіях головного мозку тощо.

Значення гіпертрофії та гіперплазії для організму дуже ве­лике, за їхній рахунок здійснюється компенсація порушених функцій органів та тканин. У той же час розростання тканин може зашкодити організму і призвести до розвитку пухлин.

Дата добавления: 2014-10-17