Корисні поради. Числівник.Це самостійна частина мови, що позначає кількість предметів (точно фіксовану або неозначену) або їх порядок при лічбі та відповідає на питання

Числівник.Це самостійна частина мови, що позначає кількість предметів (точно фіксовану або неозначену) або їх порядок при лічбі та відповідає на питання скільки? котрий? який? Кількісну інформацію у ділових паперах записують здебільшого цифрами (перевага надається арабським цифрам), але в багатьох випадках послуговуються словами. Наприклад, словами пишуться прості кількісні числівники, що позначають однозначне число без одиниці виміру: примірників повинно бути не менше двох. Якщо число вживається з одиницею виміру, то воно пишеться цифрами: погоджувати з підприємством зв'язку підключення абонентських гучномовців потужністю понад 1 Вт. З метою досягнення максимальної точності у текстах багатьох документів використовують паралельно цифровий і словесний записи, при цьому кількісну інформацію, записану словами, подають в дужках: страховий платіж становить 262 (двісті шістдесят дві) грн.

План

Тема 8. Культура українського службового писемного спілкування

Список літератури

1. Браун Л. Имидж – путь к успеху / Л. Браун. – СПб.: Питер, 2000. – 192 с.

2. Етика ділового спілкування: Навч. посібник для студ. вузів / Т.Б. Гриценко, С.П. Гриценко, Т.Д. Іщенко та інш.; За ред. Т.Б. Гриценко та інш. ─ К.: Центр учбової літератури, 2007. ─ 343 с.

3. Капто А. С. Профессиональная этика / А. С. Капто. – Институт социально-политических исследований РАН; Северо-Кавказская академия гос. службы. – М., 2006. – 800 с. – Библиогр.: с. 783-795.

4. Корніяка О. М. Мистецтво гречності: Чи вміємо ми себе поводити? / О. М. Корніяка. – К.: Либідь,1995. – 96 с.

5. Мацько Л.І. Культура фахової мови: навч. посібник // Л.І. Мацько, Л.В. Кравець. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360 с. (Альма-матер).

6. Палеха Ю. Организация современной деловой коммуникации: Уч. – метод. пособие / Ю. Палеха. – К.: МАУП, 1995. – 152 с. Тимченко Н. М. Искусство делового общения / Н. М. Тимченко. – Харьков: РИП «Оригинал», 1992. – 176 с.

7. Томан І. Мистецтво говорити: пер. с чес. / І. Томан. – К.: Політвидав України, 1986. – 223 с.

8. Филиппова Л. Я., Зеленецкий В. С. Компьютерная этика: Морально-этические и правовые нормы для пользователей комп. сетей: Учеб. пособие / Л. Я. Филиппова, В. С. Зеленецкий. – Харьковская гос. академия культуры; Академия правовых наук Украины; Институт изучения проблем преступности. – Х.: ООО "Кроссроуд", 2006. – 209 с. – Библиогр.: с. 162-169.

9. Чмут Т.К. Етика ділового спілкування: Навч. посібник / Т. К. Чмут, Г. Л.Чайка, М. П. Лукашевич, І. Б. Осетинська. – 2-ге вид., стер. – К.: МАУП, 2003. – 208 с.: іл. – Бібліогр. у кінці підрозділів.

10. Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням: Підручник // С.В. Шевчук, І.В. Клименко. – 2-ге вид., виправ. і доповнен. – К.: Алерта, 2011. – 696 с.

1. Загальна характеристика українського службового писемного спілкування.

2. Мовні норми українського професійного мовлення.

3. Морфологічні особливості українського професійного мовлення.

4. Синтаксичні особливості українського професійного мовлення.

1. Невід'ємною частиною професійної діяльності є службове спілкування, в якому послуговуються офіційно-діловим стилем української мови. Це один з найконсервативніших стилів сучасної української літературної мови, який характеризується суворим дотриманням літературних і стильових норм. Українським професійним мовленням послуговуються у державно-політичному, громадському та суспільно-виробничому житті України.

Професійне мовлення почало формуватися ще за часів Київської Русі. Це була юридично-ділова писемність, покликана закріпити правові відносини в тогочасному суспільстві, врегулювати торговельні і політичні зв’язки з іншими державами. Найдавнішими пам'ятками ранньоукраїнської юридично-ділової писемності є договори київських князів з греками, написані руською мовою, «Руська правда», оригінальний звід світських законів, укладений при Ярославі Мудрому, а також ранньоукраїнські грамоти. Протягом 16 – 17 ст. функціонували офіційно-діловий, літописний, конфесійний стилі української мови; розвивалися полемічний, проповідницько-ораторський, художній і науковий. Водночас тексти ділових пам'яток цього періоду позначені сильним впливом живої розмовної мови, оскільки влада намагалася донести свої розпорядження до всіх верств населення, а отже документи мали бути зрозумілими, точними і лаконічними.

У часи, коли український народ був позбавлений державності і не мав своїх владних структур, професійне мовлення функціонувало як епістолярій ділового характеру. Норми літературної мови, які виформувалися в художньому стилі, стали добрим підгрунтям для подальшого розвитку українського професійного мовлення. Це мовлення активно використовувалося в час існування УНР. У 1917 – 1930 рр. було видано низку словників правничої мови.

2. Зміст текстів професійного мовлення реалізується у мові і через мову. При укладанні документів необхідно пам’ятати, що мова повинна насамперед відповідати нормам СУЛМ, бути загальнозрозумілою, однозначною. Згідно з ДСТУ 1.5:2003 «Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів» усі мовні засоби потрібно вживати до їхнього прямого (головного) призначення, а за наявності двох рівнозначних слів – іншомовного походження й українського – слід надавати перевагу українському. У наукових, технічних і ділових текстах не допустимі і розмовно-просторічні слова, діалектизми, жаргонізми, вульгаризми тощо. Не використовуються засоби створення виразності, зокрема тропи. В основу покладена загальновживана стилістично нейтральна лексика. До неї належать слова, що виступають назвами осіб за родинною спорідненістю (батько, мати, брат, син, дочка); осіб за професією або службовою приналежністю (інженер, менеджер, лікар, секретар, директор); різних преметів побуту (будинок, телефон, стіл, книга); ознак (малий, великий, широкий, вузький, круглий, далекий, твердий, зелений); дій, процесів, станів (будувати, ремонтувати, вантажити, надавати); просторових і часових понять (день, рік, місяць, тиждень, південь, схід тощо); одиниць виміру (грам, кілометр); службово-граматичних елементів (і, але, щоб, за, через, перед) тощо.

Письмове професійне мовлення має виразно книжний характер, тому при укладанні ділових паперів слід віддавати перевагу книжним словам, позбавленим емоційно-експресивних відтінків. Наприклад, дбати, приїхати активно вживаються в розмовному мовленні, в документах слід замінити на виявляти (турботу), прибути. Про приїзд – від’їзд представника якоїсь держави кажуть «прибув, відбув», про документи, які при цьому передаються, - «вручив вірчу грамоту», а не дав чи передав. Приміщення, де перебуває, (а не живе) зарубіжна делегація називають «резиденцією».

Багатозначні слова. З метою уникнення різних тлумаченьслова вживають лише в одному, як правило, прямому, чітко визначеному контекстом значенні (тарифний план; контракт укладається на певний на певний термін, що його визначають сторони). Функціонують у професійному мовленні також загальномовні, стерті метафори і метонімії (брати до уваги, керівництво заводу, одержати асигнування, стріла крана).

Синоніми. Використовується у чотири рази більше високочастотної лексики, ніж у художньому стилі. Причиною цього є потреба забезпечити адекватність і точність передавання інформації, швидке оброблення документів, тому однотипні поняття позначаються однотипними лексемами, не замінюються синонімічними, щоб не «розмивати» зміст, не спричиняти різночитання. Абсолютні синоніми в одному тексті вживати не рекомендується.

Антоніми. Стилістичний потенціал антонімів (протилежних за значенням слів) значною мірою зумовлений тим, що ці слова дають контрастну характеристику предметам, явищам і діям. Використовуються з метою чіткого розрізнення понять, уявлень, точного вираження думки, а також для підкреслення непоєднуваності описуваних реалій: укладати – розривати, працівник – адміністрація, прийом – звільнення, початок – кінець робочого дня, стягнення – заохочення, акт приймання – передавання.

Омоніми. Не вживаються. Недопустимим явищем є міжмовна омонімія (рос. неделя (тиждень) та укр. неділя; рос человек та укр. чоловік), яка може виникати у процесі перекладу тексту.

Пароніми. Звукова подібність паронімів може призводити до гетерофемії (помилкового вживання одного слова замість іншого) або малапропізмів (перекручення слів літературної мови), внаслідок чого змінюється зміст висловлювання.

Частовживані пароніми.

Витрати – кошти, гроші, витрачені на шось.

Затрати – гроші, матеріальні цінності, енергія, сила, праця тощо, затрачені на щось.

Відносини – стосунки, взаємини, між ким-небудь; зв’язки з ким-небудь.

Відношення – зв'язок між одиницями-поняттями (числами, словами) у математиці, мовознавстві, філософії тощо.

Відпус к – видача, продаж чого-небудь.

Відпустка – звільнення на певний час від роботи, навчання.

Заснований – закладений, розпочатий будівництвом, створений.

Оснований – який ґрунтується на чомусь.

Запитання – словесне звертання до кого-небудь, яке вимагає відповіді; вимога, прохання.

Питання - словесне звертання до кого-небудь; положення, проблема, справа, які потребують обговорення, вивчення розв’язання; пункт документа, положення тощо.

Ознайомити – дати відомості, інформацію комусь про щось.

Познайомити – представити, рекомендувати когось.

Покажчик – напис, стрілка, що вказує на напрямок руху, розташування чого-небудь; довідкова книжка або список; контрольно-вимірювальний прилад.

Показник – доказ, ознака чого-небудь; дані про результати якоїсь роботи, процесу.

Терміни. Термінологічна лексика – важливий стилетвірний чинник. Терміносистему становлять загальнонаукові (акт, доручення, накладна, розпорядження, угода та ін..) та вузькоспеціальні (позов, санкція тощо). Активно вживаються канцеляризми: вищезазначений, вищезгаданий, пред’являти, засвідчити, вилучити, вакансія тощо.

Номенклатурні позначення. Різні установи, відділи, посади, географічні назви. До номенклатурних позначень належать також серійні марки автомобілів, верстатів, приладів, пристроїв, інструментів.

Професіоналізми. Основна сфера функціонування – усне неофіційне мовлення людей певної професії. Вживання небажане, бо ці слова можуть спричинити непорозуміння, ускладнити ділові відносини.

Іншомовні слова. Інтернаціоналізми і власне іншомовні слова мають відтінок книжності. Активно вживаються. Проте перенасичувати тексти цими словами не слід. Надуживання породжує небажану варіативність, засмічує українську мову. Наприклад, цілком піддаються перекладу питомою українською лексикою або раніше запозиченою лексикою слова: андеграунд – підпілля, бізнес-ланч – діловий обід, генерація – покоління, дилер – біржовий посередник, дайджест – оглядовий збірник, дистриб’ютор – розподілювач, екзит-пол – опитування на виході, кастинг – конкурсний відбір, маркетинг – збут, вивчення ринку, промоушн – заохочення, сприяння, підтримка, допомога, прас-лист – цінник, провайдер – постачальник, трейдер – торговець тощо. Надуживання може не тільки утруднювати сприйняття тексту. ай спричиняти появу помилок, зокрема тавтологію: динаміка розвитку, брехливий демагог, термінова депеша, вишуканий делікатес, основний лейтмотив, експонати виставки, вільна вакансія.

Фразеологізми. У професійному спілкуванні вони позбавлені образності, емоційно-експресивного забарвлення. Це переважно термінологічні словосполучення, які широко вживаються у діловій сфері, а також кілька груп стійких словосполучень, закріплених за окремими галузями діяльності (бухгалтерська, правова): юридична особа, громадські організації, майнові відносини, довічне утримання, матеріальна відповідальність, позовна давність та ін.). Часто вживаються мовні штампи – специфічні стійкі словосполучення, повторюваних у певних умовах і контекстах: у зв’язку з відсутністю, за наявності, давати підставу, беручи до уваги, вищесказане, порядок денний, надати слово, вжити заходів, накласти стягнення, залишити питання відкритим. Штампи можуть варіюватися: згідно з – відповідно до – на виконання, з метою – для – на, вважає за можливе – вважає доцільним, давати змогу – давати можливість.

Типові мовні звороти.

Взыскать штраф – стягнути штраф, виды на будущее – плани на майбутнє, возмещать ущерб – відшкодувати збитки, возбуждение иска – подання позову, действовать на основании – діяти на підставі, нанести ущерб – завдати збитків, неприбыльная деятельность – збиткова діяльність, обоюдное согласие – обопільна згода, оставить под вопросом – залишити питання відкритим, предупредить распространение – запобігти поширенню, признать недействительным – визнати недійсним.

В окремих текстах використовуються експресивно забарвлені фразеологізми з урочисто-піднесеним звучанням: випала висока честь, наріжний камінь, камінь спотикання, знаходити спільну мову та ін.

3. Морфологічні особливості є суворо нормативними. Найхарактерніші морфологічні засоби: перевага іменників над дієсловами; широке використання віддієслівних іменників у певних жанрах, зумовлене прагненням до узагальнення; перевага наказового способу дієслова над іншими категоріями дієслова; широке використання відіменних прийменників у реалізації стандарту; обмежене використання прислівників, особового займенника, вигуків, часток.

Іменники. Це логізовані назви осіб, предметів, понять. Активно функціонують власні і загальні іменники, конкретні та абстрактні. Збірні іменники, які позначають нерозчленовану сукупність однорідних предметів – найчастіше істот, рослин, а також власне предметів і мають суфікси -ств(о), -цтв(о),-н(я), -в(а), -от(а), -нн(а), -овин(а), -еч(а). Деякі збірні іменники активно функціонують: адміністрація, секретаріат, ректорат, генералітет, інструментарій. У текстах документів назви осіб за місцем проживання, роботи, за фахом і національною належністю та сукупні поняття професійної діяльності часто передаються складеними найменуваннями, що надають тону офіційності. Наприклад, мешканці села, Львова, працівники газети, заводу, навчальних закладів, залізничного транспорту. На відміну від російської мови, у якій для назв учасників дії широко вживають прикметники (дієприкметники), що набули функції іменника, в українській мові назви учасників дії (суб’єктів та об’єктів) позначаються переважно іменниками. Наприклад, нарочный – посланець, поступающий – вступник, трудящийся – трудівник.

Віддієслівні іменники із суфіксом -к(а), згідно з вимогами ДСТУ 3966 – 2000, можна вживати лише на позначення об’єктів, суб’єктів, наслідків події, але не можна вживати на позначення дії чи події.

Неправильно	Правильно
дія	дія	подія	наслідок події, об’єкт
оцінка	оцінювання	оцінення	оцінка
викрутка	викручування	викручення	викрутка

Іноді в ділових паперах іменники в однині вживаються для позначення множини, підкреслюючи цілісність, не розчленованість ряду однорідних предметів: зібрано 70 тонн сливи. Щоб уникнути помилок при відмінюванні іменників чоловічого роду 11 відміни, слід пам’ятати, що закінчення слова у родовому відмінку однини залежить від лексичного значення.

У дав. відмінку традиційно перевага надається закінченням –у(-ю). закінчення -ові -(еві) вживають, коли може виникнути двозначність через нерозрізнення родового і давального відмінків окремих іменників чол. роду 11 відміни (збірних, абстрактних, узагальнюваних). Наприклад, словосполучення підтримка університету можна витлумачити і як університет підтримав когось, і як хтось підтримав університет. Аналогічно: подарунок парламенту, нагорода університету.

Збіг закінчень Р.в. і Д.в. може виникнути і в іменниках жіночого роду 1 відміни: перевірка кафедри – кафедра перевіряє і кафедру перевіряють. У таких випадках слід або уникати цієї відмінкової форми, або конкретизувати зміст думки додатковим словесним оточенням.

Для вираження звертання до однієї особи або сукупності осіб в усіх стилях української мови використовується кличний відмінок: громадянине, пане, добродію, Петре, Миколо. Якщо звертання складається з двох загальних назв, то форму кличного відмінка має перше слово, а друге може мати як форму кличного відмінка, так і називного (за винятком слів посол, суддя та ін.. які використовуються тільки у формі називного відмінка: пане полковнику (полковник).

Якщо звертання складається із загальної назви та прізвища, то форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище виступає у формі Н.в.: пане Максименко.

Прикметники. Виражаючи ознаку, вони окреслюють і виділяють предмет з-поміж інших, завдяки чому описуване стає чіткішим і зрозумілішим для слухача: технічне обслуговування, гарантійний термін, житловий будинок, повна виплата. Найчастіше вживаються відносні прикметники, які виражають незмінні, сталі щодо міри вияву ознаки предметів через відношення з іншими предметами або діями і в прямому значенні не мають супровідних експресивно-оцінних відтінків. Якісні прикметники можуть вживатися у формах ступенів порівняння. Віддають перевагу аналітичній формі. СУЛМ не властива складена форма найвищого ступеня порівняння зі словами самий (сама, саме, самі): самий дорогий.

В українському професійному спілкуванні, згідно з вимогами ДСТУ 3966 – 2000, не рекомендовано вживати прикметники (дієприкметники) і в іменниковому значенні; натомість запропоновано замінити деякі з них іменниками: не складова, а складник; не напрямна, а напрямник.

В українській мові, на відміну від російської, дійові ознаки (тобто здатність або призначеність бути учасником дії) не позначаються дієприкметниками; для цього використовують віддієслівні прикменники, утворені за допомогою певних суфіксів.

Дійові ознаки суб’єктів дії – льн(ий), -івн(ий), -ч(ий) – складальний, копіювальний, гальмівний, виконавчий, споживчий.

Дійові ознаки об’єктів дії – н(ий), -овн(ий), --енн(ий), -анн(ий) – виховний, виліковний, неоціненний, нездійсненний.

Займенники. Широко вживаються, проте існує обмеження на використання деяких розрядів. Це пов’язано з тим, що професійне мовлення має бути нейтральним або суто офіційним. Більшість документів пишеться від імені установи, організації, підприємства, тобто від 1 особи множини, яка виражається особовим дієсловом: повідомляємо.., доводимо до вашого відома.., надсилаємо… тощо. З цією ж метою вживаються конструкції «іменник+дієслово у формі 3 особи однини»: оргкомітет пропонує.., компанія повідомляє.., аукціонер бере на себе такі зобов’язання … тощо.

Широко вживається у звертаннях до однієї особи є займенник ви (пошанна множина), який виражає ввічливість мовця та повагу його до співрозмовника: нагадуємо Вам.., дякуємо Вам..., дирекція заводу звертається до Вас. Із займенником ви слова весь, один, який, такий вживаються в однині: форма множини вважається експресивно забарвленою, просторічною і може мати відтінок улесливості, підлабузництва. При займеннику ви вживається присудок, виражений коротким прикметником у формі множини: Ви винні.

Займенник воно не вживається в професійному мовленні зі значенням вказівності (Що воно буде?), неозначеності (Що воно таке?), зі значенням частки (Ось воно як), бо надає мовленню просторічного відтінку.

Займенник жодний уживається у ділових паперах для підкреслення повного, категоричного заперечення. Він має два значення:

1) «ні один» (Жодний кандидат на посаду не спромігся довести свою компетентність);

2) «будь-який з ряду подібних». Це значення реалізується здебільшого у формі множини. (Жодних претензій не було висунуто).

Займенник котрий у значенні який надає мовленню просторічного характеру. Вживається за необхідності підкреслити вибір осіб, предметів, ознак в ряду однорідних.

Не вживаються неозначені займенники. Оскільки мають розмовне забарвлення.

В українській мові російському слову «любой» відповідає займенник «будь-який», а російське «другой» перекладається як «інший».

Щоб уникнути помилок уживання займенників, слід пам’ятати такі російсько-українські паралелі:

До сих пор – до цього часу; каждый в отдельности – кожний зокрема; по вашему усмотрению – на ваш розсуд; в свою очередь – у свою чергу; в таком случае – у такому разі, на всякий случай – про всяк випадок, каждый месяц – щомісяця, кожного місяця; лучше всего – краще за все, якнайкраще; между тем – тим часом, проте.

Багатозначні цифрові числа розбивають на класи за допомогою пропусків: 10 373 120; 2 156, але в числах після знака № та у позначеннях нормативних документів такого поділу немає.

Числівникові конструкції на позначення приблизної кількості передаються за допомогою слів більше, менше, до, понад.

У ділових паперах переважають власне кількісні {один, два) та дробові (три четвертих) числівники, тоді як неозначено-кількісні (багато, мало, чимало, кілька, декілька) та збірні (двоє, троє, п’ятеро, десятеро, тридцятеро) вживаються рідко. В офіційно-діловому стилі важливу роль відіграє сполучуваність числівників з іменниками.

Правило	Приклад
Один узгоджується з іменником у роді, числі, відмінку	один документ, одна праця, одне дослідження; одного документа, однією працею, в одному дослідженні
Кількісний іменник раз у Р. в. однини має закінчення‑ а	збільшити врожайність зернових у 1,8 раза
Два, три, чотири, обидва сполучаються з іменником у формі Н. в. множини.У непрямих відмінках ці числівники узгоджуються з іменниками.	два контракти, три акти, чотири накази
Означення, яке входить до складу словосполучення, може мати форму Н. в. або Р. в. множини	два останні (останніх) місяці
Якщо іменник вказує на приблизність і стоїть перед кількісним числівником, то він має форму Р. в. множини	місяців три, років чотири, днів дванадцять
Числівники п’ять і більше вживаються з іменниками у формі Р. в. множини	п’ять секретарів, сто двадцять аркушів, сім відвідувачів
Іменники, що вживаються при числівниках тисяча, мільйон, мільярд, нуль, мають форму Р. в. множини у всіх формах	мільйон пасажирів, мільйона пасажирів; тисяча кілометрів, тисячі кілометрів, тисячею кілометрів
При іменниках з числовим значенням половина,третина, чверть вживаються іменники у формі Р. в. однини або множини	половина колективу, половина кімнат; третина вартості, третина книжок; чверть зарплати, чверть завдань
Неозначено-кількісні та збірні числівники вимагають від іменника форму Р. в. множини	декілька хвилин, кілька годин, п'ятеро учнів
Дробові числівники вживаються з іменниками у формі Р. в. однини	одна друга площі, дві четвертих земної кулі
У мішаних дробах, що включають у себе елемент з половиною, з чвертю, характер керування визначається числівником, який виражає цілу частину	один з половиною кілограм, два з половиною кілометри, три з чвертю гектари
Числівники півтора, півтори сполучаються з іменниками у Р. в. однини, а числівник півтораста ‑ у Р. в. множини	півтори тонни, півтора року, півтораста гривень
Порядкові числівники завжди узгоджуються з іменниками у роді, числі, відмінку	сьоме питання, другим розділом, першому доповідачеві

Д і є с л о в а. Відображаючи у своїх лексичних значеннях багатогранні процеси і дії, разом з іменниками становлять каркас мовлення, забезпечують розгортання думок, вербальний розвиток дії. У текстах офіційно-ділового стилю дієслова виконують важливу роль, оскільки є носіями основної інформації. Багато документів починається саме з дієслівної лексики, наприклад розпорядча частина наказів (Наказую..., Затверджую..., Доручаю... тощо), супровідні листи (Надсилаємо..., Направляємо..., Повертаємо..., Додаємо...), листи-повідомлення (Повідомляємо...); листи-нагадування (Нагадуємо…) та ін.

Згідно з ДСТУ 1.5:2003, у нормативних документах слід віддавати перевагу природному для української мови дієслівному способові позначення дій (процесів) над іменниковим, традиційним для російського офіційно-ділового та наукового стилів. Порівняйте: (рос.) отдать в стирку - (укр.) віддати прати; (рос.) требует принятия решительных мер - (укр.) вимагає вжити рішучих заходів; (рос.) учиться игре на скрипке - (укр.) учитися грати на скрипці. Тому краще сказати: Тиск вимірюють, щоб порівняти..., а не Вимірювання тиску здійснюється для порівняння...; Завдання ліквідувати будь-які порушення.., а не Завдання ліквідації будь-яких порушень; Завдання поліпшити умови праці., а не Завдання поліпшення умов праці... тощо.

Слід уникати нагромадження віддієслівних іменників на -ння, уживаючи замість них відповідні дієслова.

Зворотні дієслова в українській мові слід вживати відповідно до прямого призначення лише стосовно неперехідної дії, тобто коли є суб'єкт дії, але немає іншого об'єкта, на який спрямовано дію: хтось, щось змінює (деформує, назріває) його (перехідна дія) або він змінюється (деформується, нагрівається) десь (за певних умов) (неперехідна дія). Пасивні конструкції з дієсловами на -ся бажано не вживати в офіційно-діловому стилі. Речення слід будувати за схемою: суб'єкт дії – підмет, об'єкт дії – додаток, а присудок має описувати дію підмета, спрямовану на додаток. Тому речення: Роботи виконуються з використанням вивірених засобів вимірювання краще виправити так: Роботи треба виконувати (виконують), використовуючи вивірені засоби вимірювання.

В офіційно-діловому стилі переважає форма теперішнього часу із значенням позачасовості, за допомогою якої констатують існування певного явища дійсності, його якостей і зв'язків: Проценти нараховують щорічно й на момент запитування вкладу.

Дієслово теперішнього часу в значенні майбутнього, виражаючи дію, яка неодмінно відбудеться у недалекому майбутньому, має відтінок категоричності і неухильності виконання якоїсь дії, тому його використовують у розпорядженнях, наказах, оголошеннях для підкреслення обов'язковості чогось: Покупець здійснює за власний рахунок експлуатацію й ремонт квартири.

Уживання форм майбутнього і минулого часу у вторинних значеннях супроводжується різним емоційно-експресивним забарвленням, яке недопустиме в текстах офіційно-ділового стилю. Тому в мові ділових паперів форми майбутнього і минулого часу вживаються тільки в прямому категоріальному значенні: майбутній час виражає процесуальні ознаки, що реалізуються як дії або стани після моменту мовлення; минулий час позначає процесуальні ознаки, що передували моментові мовлення. Не вживаються у текстах документів дієслова у формі передминулого часу,які мають колорит розмовності.

В офіційно-діловому стилі серед форм майбутнього часу недоконаного виду переважає аналітична форма, яка утворюється поєднанням допоміжного дієслова бути в різних особових формах та інфінітива основного дієслова: будуть розглядати, будуть вирішувати. Хоча допустимо є й синтетична форма: розглядатимуть, вирішуватимуть. Вона дає змогу уникнути повтору.

Творення доконаного виду в текстах документів відбувається способом префіксації: візувати – завізувати, проектувати – запроектувати.

Наказ, заклик, побажання, прохання в українській мові виражають дієслова у формі наказового способу. Проте в офіційно-діловому стилі форми власне наказового способу використовують лише в усному мовленні: пишіть, беріть, їдьте. На письмі віддають перевагу інфінітиву та безособовим конструкціям: Забезпечити переклад розроблених попередніх інструкцій, положень та інших нормативних документів українською мовою; Вхід заборонено. Інфінітив у мові документів уживають тільки із суфіксом - ти; суфікс - ть має розмовне забарвлення, тому в ділових текстах краще уникати його.

В офіційно-діловому стилі широко використовують безособову форму викладу тексту, яка не потребує означення виконавця дії, а лише наголошує на самій події, що відбулася, наприклад: застосовано прийом, зазначено у статті тощо. Безособові конструкції є синтаксичною особливістю української мови. Слід пам'ятати, що безособові дієслова на -но, -то керують іменником у знахідному відмінку без прийменника, наприклад: вироблено (що?) нову методику.

Калькою з російської мови є вживання форми наказового способу зі словом давайте: давайте візьмемо, давайте cкажемо, давайте зробимо, давайте підемо та ін.В українській мові їм відповідають форми 1-ої особи множини: берімо, скажімо, зробімо, ходімо. У діловому спілкуванні віддають перевагу усталеним висловам: Є пропозиція припинити дискусію, а не Давайте припинимо дискусію; Ставиться на голосування, а не Давайте голосувати тощо.

Вживання певної форми дієслова істотно впливає на характер висловлювання. Наприклад, інфінітив підсилює наказ, виражає його категоричність, а форми дійсного способу із значенням наказовості та безособові форми пом'якшують категоричність. Тому інфінітив вживають переважно в наказах і розпорядженнях, а безособові форми використовують у статутах, інструкціях, приписах та ін. Форми дійсного способу із значенням наказовості властиві усному мовленню, де вони супроводяться відповідною інтонацією: Ідемо! пом'якшити тон наказу або виразити прохання, побажання, пораду в усному діловому спілкуванні можна також шляхом використання умовного способу в значенні наказового: Чи не погодилися б Ви...

Хоч українська мова в побудові речення надає перевагу дієслову в різних формах, з цього не слід робити висновок, ніби віддієслівних іменників треба скрізь уникати. Здатність віддієслівного іменника називати не конкретну дію, а загальне уявлення про неї робить їх необхідними у деяких випадках ділового спілкування. Порівняйте: давати вказівки і вказувати,вести пошук і шукати, надавати допомогу і допомагати. Допоміжні дієслова сполучаються не з усіма віддієслівними іменниками, наприклад: питання можна ставити, порушувати, не можна піднімати,загострювати; викликати можна овації, захоплення, радість, не можна протест, хворобу.

В українській мові більшість дієслів вимагає від залежного іменника (чи займенника) відповідної відмінкової форми. Керування деяких частовживаних дієслів іменниками (займенниками) в певному відмінку подано в таблиці.

Дата добавления: 2014-10-17