Приватне та офіційне листування

План

Тема 7. Етика та етикет службового листування

Список літератури

1. Березина В. Г. Этика и культура научной работы: Несколько советов молодым исследователям, вступающим в науку / В. Г. Березина. – Санкт-Петербургский гос. ун-т. Факультет журналистики. – СПб., 1999. – 34с.

2. Браун Л. Имидж – путь к успеху / Л. Браун. – СПб.: Питер, 2000. – 192 с.

3. Вилсон Г., Макклафлин К. Язык жестов – путь к успеху / Г. Вилсон, К. Макклафлин. – СПб.: Питер, 2000. – 224 с.

4. Гах Й. М. Етика ділового спілкування: навч. посібник для студ.вузів / Й. М. Гах; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька Академія". ─ К.: Центр навч. літ., 2005. ─ 158 с.

5. Етика ділового спілкування: навч. посібник для студ. вузів / Т.Б. Гриценко, С.П. Гриценко, Т.Д. Іщенко та інш.; За ред. Т.Б. Гриценко та інш. ─ К.: Центр учбової літератури, 2007. ─ 343 с.

6. Маркичева Т. Б., Ножин Е. А. Мастерство публичного выступления / Т. Б. Маркичева, Е. А. Ножин. – М.: Знание, 1989. – 176 с.

7. Маркова Т. И., Шенберг В. А. Риторика и этика деловой презентации: Учеб. пособие / М. И. Маркова, В. А. Шенберг. – Санкт-Петербургский гос. инженерно-экономический ун-т. – СПб.: СПбГИЭУ, 2001. – 100 с. – Библиогр.: с. 97-98.

8. Мацько Л.І. Культура фахової мови: навч. посібник // Л.І. Мацько, Л.В. Кравець. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360 с. (Альма-матер).

9. Тимченко Н. М. Искусство делового общения / Н. М. Тимченко. – Харьков: РИП «Оригинал», 1992. – 176 с.

1. Загальна характеристика службового листування.

2. Етика та етикет службового листування

1. Листування – один із основних і найпоширеніших засобів зв’язку між людьми, хоча в останні десятиліття він дещо поступається таким засобам спілкування, як телефон, телефакс, комп’ютерний зв’язок. Листування виникло давно, про це свідчать археологічні розкопки, антична література. Уже за часів античності існував етикет складання листів. Так, листи починалися з імені того, хто їх відправляв, далійшло ім’я адресата, потім привітання, що супроводжувалося приємними побажаннями, і тільки за цим привітанням розміщувався текст листа. З плином часу змінювався і матеріал, на якому писали листи (це були спочатку кам’яні, потім дерев’яні, згодом – глиняні пластини, пізніше – пальмові листи, папірус, воскові дощечки, пергамент, а починаючи з XIV століття – папір). Дослідники зазначають, що древні римляни підписували тільки листи, адресовані імператорові. Вручались вони посильними особисто адресатові, тому адресу не писали.

Листи були не лише засобом зв’язку. Давньогрецький філософ Епікур висловив у листах свою філософську доктрину.Цікавою є епістолярна спадщина давньоримських державних діячів Цицерона і Плінія. До речі, стилістичні засоби Цицерона використовували у своїй літературній творчості, зокрема в посланнях, українські письменники XVII–XVIII ст. І.Вишенський, Ф.Прокопович, Г.Сковорода. У формі листів творили романи, вірші, філософські трактати, соціально-політичні памфлети, літературно-критичні статті (наприклад, лист Павла Грабовського до Бориса Грінченка від 16.03.1902 р. є рецензією на роман Б.Грінченка «Під тихими вербами»).

До творів епістолярного жанру належать праці вітчизняних письменників, діячів давнини, зокрема: київського митрополита Іларіона, Феодосія Печерського, київського князя Ярослава, Нестора Літописця, київського князя Володимира Мономаха та ін. Основу відомої пам’ятки «Києво-Печерський патерик» склало листування єпископа Володимира Симона з іноком Києво-Печерського монастиря Полікарпом.

Листуватися – у всі часи означало виявляти вправність, володіти мистецтвом листування. Ще Нізамі – представник давньо-персидської літератури – застерігав Дабіра, укладача листів, бути завжди ввічливим з тими, кому пише (кн. «Собрание редкостей», глава 1). До ХV ст. написанням листів займалися при великих князях – дяки, а при намісниках – дяки та піддячі. Пізніше, в ХVI–ХVII ст., була сформована система приказів – державних установ (на чолі приказів був суддя, який управляв дяками – начальниками приказних канцелярій, а дяки мали у своєму підпорядкуванні писарів, переписувачів, перекладачів та ін.). Зауважимо, що великим авторитетом у Війську Запорозькому користувались писарі.Історія донесла до нас ім’я генерального писаря Війська Запорозького Івана Виговського, якого після смерті Богдана Хмельницького козаки обрали гетьманом.

Листи Б.Хмельницького до своїх кореспондентів свідчать про культуру писемного мовлення їх автора: у них наявні реквізити, які притаманні й сучасним офіційно-діловим листам: дата (Дат с Черкас, дня 8 іюня. 1648.), стандартизований початок-звертання до адресата (напр.: Вельможний пане, стольник і воєвода...), виклад суті справи, а також усталені в листуванні завершальні фрази-прощання та часто – вказівка на місце написання, час і підпис.

«Обстеження ділової мови (договірних грамот, купчих, закладних, дарчих та інших паперів), мови дипломатичних документів, зокрема канцелярії Богдана Хмельницького, свідчить про вироблення певних трафаретів – зачинів і завершень (т.зв. клаузул), а також про комбінацію формул у викладі», – зазначає Лаппо-Данилевський А.С. («Очерк русской дипломатии частных архивов: Арх. курсы. Лекции, читанные в 1918 г.», Пг., 1920, т.3, с. 139).

У 1720 р. Петром I був створений «Генеральний регламент», який став основою оновленої системи ведення документації, зокрема листування центральних розпорядчих органів – колегій з іншими установами. У 1722 р. видано «Табель о рангах», який узаконював обов’язкове використання назв чинів та титулів у документах, особливо в листах. В умовах ХVIII ст. приватні листи ще окремого стилю не становили і були одним із жанрів ділового стилю. «Про це свідчить композиційна, жанрова, мовностилістична близькість епістолярних пам’яток і пам’яток жанру офіційно-ділового листування. Іноді приватні листи ХVIII ст. настільки нагадують листи офіційно-ділові, що їх можна розрізнити тільки за тим, що писані вони в офіційному чи приватному порядку» (Приватні листи ХVIII ст. – С. 7).

На початку ХIХ ст. М.М.Сперанським було розроблене «Общее учреждение министерств», що встановлювало певну стандартизацію справочинства (що в наш час прийнято називати уніфікацією мови ділового листування. (Див.: Веселов П.В. Современное деловое письмо в промышленности). Основні правила оформлення кореспонденції (форма листа, заклеєний конверт) були прийняті вже в двадцятих роках XIX століття в Англії. У середині того ж століття стали вживати поштові марки.

У 1842 році лондонський художник Уільям Еглі створив новорічну листівку. У 60-і роки минулого століття з розвитком пошти всі ці форми стали загальноприйнятними.

Отже, що таке лист? Які бувають листи? Лист – це писемно оформлений монолог, звернений до певної особи (або осіб). Зміст його – повідомлення автора про себе, про події з особистого чи громадського життя, виклад якогось прохання, наказу, міркування, роздумів з приводу побаченого, почутого, думки про знайомих та родичів і т. ін.

Листування може бути:

1) офіційне, службове;

2) неофіційне, приватне.

Офіційне, службове листування – це листування між установами, організаціями. Воно належить до офіційно-ділового мовлення.

Неофіційне, приватне листування ведеться між особами і має переважно побутовий, часто інтимний характер. Листування осіб установами і організаціями – один із різновидів приватного листування ділового характеру з більш чи менш виявленим відтінком офіційності (приватно-ділове листування).

Приватне листування відображає життєвий досвід автора, його світогляд, естетичні смаки й інтереси, соціальний стан та індивідуальні риси характеру, а також ступінь спорідненості чи знайомства автора з адресатом, близькість інтересів і переконань або спільність мети і уподобань.

Залежно від теми листа, його призначення і взаємин кореспондентів листи можна поділити на:

а) родинно-побутові;

б) інтимно-товариські, дружні;

в) приватно-ділові;

г) офіційно-ділові (не береться до уваги офіційне, службове листування між установами і організаціями).

Мова приватного листування дуже індивідуальна, бо автор пише так, як звик думати, безпосередньо розмовляти з особою (особами), до якої (яких) звернене його писемне послання.

Добір засобів стилістичного вираження залежить від призначення, мети, змісту листа, від індивідуальних особливостей мови автора, його манери висловлюватися, від того, кому він пише і які його особисті взаємини з адресатом. Для листа характерне вживання:

1) традиційних початкових і кінцевих формул-звертань до адресата: Доброго дня, Доброго вечора, До побачення, Прощайте, Будь (те) здоров (і), Бувай (те) здоров (і), Друже мій (Подружко моя), дорогий,любий; найбільш офіційні означення – [ вельми, високо ] поваж [ а ] ний (шановний), шановний добродію, вельмишановний пане. Лист можна закінчити словами: «З повагою до Вас...», «З належною пошаною...», «Щиро Ваш...», «Бажаю всього найкращого» тощо;

2) позначень Р.S. (лат. post scriptum – «після написаного»).Коли дописка не одна, можливе повторне позначення Р.Р.S. (див.напр. Лист А.Кримського до І.Франка від 13.02.1894, пор. у листіТ.Шевченка до Г.Тарновського від 26.03.1842: ще раз Р.S.). Післяпосткриптуму ставлять підпис;

3) словосполучень, уживаних для спонукання адресата до певноїдії, поведінки: напиши мені, передай йому, подивися, купи тощо;

4) різноманітних побажань, поздоровлень, вітань;

5) здрібніло-пестливої лексики, слів з оцінним (пестливим) значенням: матусю, татку, братику, сестричко, серденько, голубчику, любий, коханий, дорогесенький та ін.;

6) питальних та окличних речень;

7) простих і складних синтаксичних одиниць.

Наведемо приклади приватних листів і їх аналізи:

Дата добавления: 2014-10-17