Правове регулювання припинення шлюбу з іноземним елементом

Правовідносини батьків та дітей.

Колізійні проблеми шлюбу з іноземним елементом

Укладення шлюбу являє собою юридичний факт, що породжує комплекс правових наслідків, майнового і немайнового характеру. Тому надзвичайно важливо визначити право, що підлягає застосуванню для регулювання шлюбних (подружніх) правовідносин з іноземним елементом. Відповідно до ст. 60 Закону України ≪Про МПП≫ правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності — правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого — право, з яким обидва з подружжя мають найтісніший зв'язок іншим чином (ч. 1); подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання (ч. 2); при цьому вибір права обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя, а якщо особистий закон подружжя стає спільним, то угода про вибір права припиняється (ч. 3). Крім того, згідно зі ст. 62 Закону України «Про МПП» вибір права має бути здійснений у письмовій формі або явно випливати з умов шлюбного договору. Угода сторін щодо вибору права, що укладена в Україні, має бути нотаріально посвідчена.

Права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини чи правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини (ст. 66 Закону України «Про МПП»).

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про МПП» зобов'язання щодо утримання, які виникають із сімейних відносинрегулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання. Якщо зазначена особа не може одержати утримання згідно з правом, визначеним у вищезазначеній колізійній прив'язці, то застосовується право спільного особистого закону платника та отримувача аліментів. Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з вищезазначеними правилами, застосовується право держави, у якій платник аліментів має місце проживання.

Вимога про утримання родичів та інших членів сім'ї (крім батьків та дітей) не може бути задоволена, якщо відповідно до права місця проживання особи, яка зобов'язана надати утримання, такого зобов'язання про утримання не існує (ст. 68 Закону України «Про МПП»).

Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (ст. 63 Закону України «Про МПП»). Вищезазначене означає, що ці відносини регулюються в такій послідовності:

а) спільним особистим законом подружжя; б) правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання; в) особистим законом одного з подружжя, що було обрано за домовленістю між ними, якщо вони не мають спільного особистого закону. Таким чином, припинення шлюбу з ≪іноземним елементом≫ в Україні здійснюється за законом України, на підставах і в порядку, передбачених Главою 11 СК. Український суд компетентний розглядати справи про розірвання як «змішаних шлюбів», зареєстрованих між особами, що є громадянами різних держав, так і шлюбів між громадянами України, відповідно до сімейного законодавства України й у випадку, якщо обоє одружених проживають за кордоном (за умови, що позов про розірвання шлюбу був поданий до суду України). Зазначене може бути використане з метою захисту прав і інтересів насамперед громадян України, що уклали шлюб з іноземцями, законодавство країни громадянства яких забороняє розірвання шлюбу (наприклад — Ірландія). Подібне розірвання, будучи дійсним в Україні, може бути не визнаним у країні проживання « колишнього» подружжя, якщо відсутні відповідні уніфіковані колізійнінорми.

Громадяни України, що постійно чи переважно проживають за кордоном, не завжди мають можливість звернутися для розірвання шлюбу до українського суду. Тому розірвання шлюбу між громадянами України, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу проживали за межами України.

Разом із тим громадяни України, що проживають за її межами, мають можливість розірвати шлюб у порядку і на підставах, установлених сімейним законодавством України, у країні проживання, звернувшись до консульських установ чи дипломатичних представництв України, але лише у випадках, коли відповідно до Сімейного кодексу України подібний шлюб може бути розірваним у державних органах реєстрації актів цивільного стану.

Значним числом Консульських конвенцій (з Азербайджаном, Грузією, Болгарією, КНР, КНДР, Польщею, Російською Федерацією тощо) на умовах взаємності допускається реєстрація в консульських установах або дипломатичних представництвах іноземних держав в Україні розірвання шлюбів між громадянами цих держав (іноземцями) згідно з їх «національним» законодавством.

Лише в деяких подібних конвенціях аналізоване правило формулюється трохи інакше. Так, відповідно до п. 1.5 ст. 10 Консульської конвенції між Україною і Румунією від 3 вересня 1992 р. консульська посадова особа має право реєструвати розірвання шлюбу між громадянами акредитуючої держави згідно з законодавством акредитуючої держави; але такі акти не мають юридичної сили на території держави перебування.

Розірвання шлюбу між іноземцями, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні.

При цьому визнання дійсності вищезазначеного розірвання шлюбу між іноземцями не залежить ні від процедури (світської чи церковної), ні від підстави розлучення. У визнанні подібних розлучень може бути відмовлено лише з мотивів публічного порядку, відповідно до ст. 12 Закону України «Про МПП».

Правове регулювання розлучення відповідно до уніфікованих колізійних норм. Мінська конвенція країн СНД у статях 28 і 29 містить спеціальні правила про розірвання шлюбу. По-перше, у справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство держави—учасниці Конвенції, громадянами якої є подружжя в момент подачі заяви. У цьому випадку шлюб розривається в компетентній установі країни, громадянами якої є подружжя в момент подачі заяви. Однак, якщо на момент подачі заяви обоє проживають на території іншої країни—учасниці

Конвенції, то компетентні також і установи останньої.

По-друге, якщо одружені є громадянами різних держав—учасниць Конвенції, то застосовується законодавство країни, установа якої розглядає справу про розірвання шлюбу. У зазначеному випадку справи про розірвання шлюбу компетентні розглядати установи держави, на території якої проживають обоє. Якщож подружжя проживає на території різних країн, то розірванняшлюбу може бути зроблене в компетентних установах обох країн—учасниць Конвенції, на територіях яких проживають одружені.

Договори про правову допомогу, що укладені Україною з Польщею, Грузією, Латвією, Литвою, Молдовою, Узбекистаном, Естонією, містять правила подібні, до деякої міри, вищезазначеним, котрими передбачається: а) при розірванні шлюбу застосовується законодавство країни громадянства одружених; б) розірвання шлюбу провадиться органами тієї держави, громадянами якої є одружені; в) якщо одружені проживають за межами країни свого громадянства, то вони можуть порушити справу про розлучення у суді країни, у якій вони проживають;

г) у тих випадках, коли подружжя не має спільного громадянства і проживає на території різних держав, шлюборозлучний процесс може бути ініційований у суді будь-якої з договірних держав, причому кожен суд буде застосовувати законодавство своєї країни.

Дата добавления: 2014-10-23