Нормативні акти та судова практика

Тест 4

Тест 3

Тест 2

Тест 1

Тестові завдання

ВАРІАНТ 19

1. Правова природа права на шлюб.

2. Право батьків на визначення місця проживання дитини та право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб.

Задача 1

Старцева звернулась до суду зі скаргою на рішення органу опіки та піклування про звільнення її від виконання обов’язків опікуна. У судовому засіданні було встановлено, що Старцева була призначена опікуном свого онука Сергія після смерті його батьків. Психічний розвиток Сергія відстає від вікових норм, він має незадовільні оцінки з більшості предметів. Орган опіки та піклування зробив спробу помістити дитину в дитячий будинок, звідки він утік. Старцева зверталась до органу опіки та піклування з проханням надати їй згоду на відчуження квартири, єдиним власником якої є Сергій. Зі слів Старцевої, вона хотіла придбати будинок в селі через поганий стан здоров’я онука. Від виконання обов’язків опікуна її звільнили, як пояснив представник органу опіки та піклування, за використання статусу опікуна в корисних цілях.

Питання:

Вирішіть спір.

Задача 2

Громадяни Кравчук і Макарова вирішили одружитися і за вимогою батьків повінчалися в церкві. Порадившись із знайомими, вони впев­нилися, що в сучасних умовах їхній шлюб є дійсним на підставі обряду вінчання і реєструвати його в органах РАЦС немає потреби. Через рік Макарова вирішила розірвати шлюб і подала заяву до відділу РАЦС, який відмовив у її прийнятті.

Питання:

Як оцінити дії відділу РАЦС?

Як співвідносяться дії Кравчука і Макарової із загальними принципами сімейного права?

Шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою...

а) може бути визнаний недійсним судом;

б) є недейсним;

в) признається недійсним за рішенням суду.

Джерелами сімейного законодавства є:

а) Конституція України;

б) локальні акти;

в) закони України;

г) договір;

ґ) звичай ділового обороту;

д) Міжнародні договори.

Підставами позбавлення батьківських прав є:

а) ухилення від виконання батьками своїх обіцянок;

б) несплата аліментів;

в) алкоголізм батьків;

г) хронічний алкоголізм батьків.

Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком:

а) до органу РАЦСу за місцем проживання чоловіка;

б) до органу РАЦСу за місцем проживання жінки;

в) до будь-якого державного органу РАЦСу за їхнім вибором.

Методичні рекомендації

1. Право на шлюб отримало своє легальне правове закріплення вперше в історії розвитку сімейного законодавства. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 23 СК України право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. Таким чином, у контрольній роботі в першу чергу необхідно визначити шлюбний вік, який встановлено законодавцем. Відповідно до ч. 1 ст. 22 СК України шлюбний вік для чоловіків та жінок встановлюється у
вісімнадцять років. При цьому слід звернути увагу, що редакція цієї норми змінена на підставі Закону України від 15.03. № 4525-VI 2012 « Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо підвищення шлюбного віку».

Слід зазначити, що особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. У контрольній роботі необхідно визначити значення цієї норми. СК України передбачає можливість надання права на шлюб особі, яка ще не досягла шлюбного віку. Так, відповідно до ч. 2 ст. 23 СК України за заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. При цьому слід звернути увагу, що вищезазначеним законом змінена і редакція ч. 2 ст. 23 СК України. Аналіз цієї норми свідчить, що законодавець не зазначає переліку підстав зниження шлюбного віку. Такими підставами можуть бути виключні випадки та причини, які суд може вважати поважними. До їх числа повинні бути віднесені у першу чергу ті, що і раніше трактувались на практиці як виключні випадки. На підставі аналізу судової практики необхідно визначити ци випадки, звертаючи увагу, що безумовним критерієм у таких випадках повинно бути дотримання інтересів неповнолітньої особи. СК України не передбачає, хто конкретно може звернутися із заявою до суду про зниження шлюбного віку. Таким правом, безумовно, наділені самі неповнолітні, що бажають зареєструвати шлюб. Крім того, таким правом володіють законні представники неповнолітньої особи - батьки, усиновлювачі, піклувальники.Дозвіл на укладення шлюбу неповнолітньою особою, яка досягла 16 років, надається лише на підставі рішення суду. Розгляд у суді заяв про зниження шлюбного віку особи слід віднести до справ окремого провадження. Тому, що при цьому відсутній спір, що виникає з цивільних, сімейних та трудових правовідносин, а також з адміністративно-правових відносин. Суд, розглядаючи справу про зниження шлюбного віку та захищаючи інтереси особи, яка досягла 16-річного віку, визначає її сімейний статус, право на укладення шлюбу. Позитивне рішення суду є юридичним фактом, що стає підставою для неповнолітньої особи, яка звернулася до суду, права на укладення шлюбу. При цьому, як підкреслено постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (п. 2), до участі в справі залучаються один або обоє батьків (усиновлювачів) неповнолітньої особи, піклувальник, особа, з якою передбачається реєстрація шлюбу, а також інші заінтересовані особи. Заперечення батьків (піклувальників) щодо надання права на шлюб не є підставою для відмови в задоволенні заяви, оскільки головним критерієм для задоволення заяви про надання права на шлюб є встановлення судом факту про відповідність такого права інтересам заявника. Рішення суду про відмову у зниженні шлюбного віку може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Неповнолітня особа, відносно якої судом прийняте рішення про зниження шлюбного віку, має право не скористатись наданим їй правом та у будь-який момент до реєстрації шлюбу відмовитись від його реєстрації.

Правовий статус неповнолітніх осіб визначено у ЦК України (ч. 2 ст. 34). У тому випадку, коли за рішенням суду неповнолітній особі, яка досягла 16 років, надається право на шлюб, у разі реєстрації шлюбу такою особою, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (крім того, якщо такій особі раніше був призначений піклувальник, піклування припиняється). У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

Право на шлюб особи тісно пов'язане з правом особи на створення сім'ї, адже сім'я створюється на підставі шлюбу.

При виконанні контрольної роботи слід звернути увагу й на відповідні матеріали судової практики, зокрема, на роз’яснення, які містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».
З метою закріплення та поглиблення знань стосовно поняття шлюбу, умов та порядку його укладання у контрольній роботі надано практичне завдання під №1, яке розраховане на правильне толкування відповідних норм сімейного права.

2. Право батьків на визначення місця проживання дитини має своє легальне правове закріплення у ст. 160 СК України. У контрольній роботі слід уважно проаналізувати її норми і визначити, які підстави мають значення для його здійснення.

Гарантией захисту прав та законних інтересів як батьків, так і дітей є норми ст. 161 СК України, відповідно до якої розглядається спір між матер’ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини. Таки спори є однією з найбільш поширених категорій сімейно-правових спорів в судах.

При розв'язанні спору суду належить визначити, кому з батьків надати перевагу, хто стане безпосереднім вихователем дитини. При цьому інший з батьків не втрачає своїх прав та обов'язків. Він стає носієм права на спілкування з дитиною та права брати участь у її вихованні (ч. 2 ст. 157 СК України). При вирішенні спору суд виходить з принципу рівності прав і обов'язків обох батьків (ст. 141 СК України), надаючи перевагу тому з них, хто може забезпечити найбільш сприятливі умови виховання дитини. Ч. 1 ст. 161 СК України дає приблизний перелік обставин, які слід враховувати суду. Ци обставини необхідно уважно проаналізувати у роботі на підставі матеріалів судової практики. Судова практика частіше визначає місце проживання малолітньої дитини за місцем проживання матері. Це відповідає принципу 6 Декларації про права дитини від 20 листопада 1959 р.: малолітня дитина не повинна крім випадків, коли є виключні обставини, бути розлученою з матір'ю. Вирішення спору багато в чому залежить від віку дитини. Маленькі діти потребують материнського догляду. Підлітку більше потрібен авторитет і допомога батька.

Слід зазначити, що у юридичної літературі критично ставяться до нової редакції ч. 1 ст. 161 СК, згідно якої орган опіки та піклування наділений компетенцією визначати при спорі між батьками місце проживання малолітньої особи, на що необхідно звернути увагу у роботі, визначивши свою думку.

Спір про місце проживання малолітньої дитини може розглядатись як до розірвання шлюбу батьками, так і під час шлюборозлучного процесу, так і після припинення шлюбу. Ніяких часових обмежень не існує. Головне те, що мати і батько дитини проживають окремо.

Якщо не зважаючи на спір вони продовжують жити в одній квартирі (будинку), то вирішення спору судом позбавлено сенсу.

З метою захисту прав дитини ч. 2 ст. 161 СК України зазначає випадки, коли передача дитини батьку (матері) взагалі неможлива. Ци випадки необхідно визначити у роботі.

Стаття 162 СК України встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним з батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Слід зазначити, що в статті мова йде саме про малолітню дитину (яка не досягла 14 років). Отже подібні дії стосовно неповнолітньої дитини не підпадатимуть під правила цієї статті, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Аналізуючи норми ст.. 162 СК України, необхідно розкрити правила визначення місця проживання малолітньої дитини:

А) Обома батьками за погодженням, тобто шляхом домовленості, яка може бути усною або оформленою у вигляді письмового документа. В даному випадку зміна місця проживання дитини також має проводитися за погодженням батьків.

Б) Законом. Наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. А відповідно до ч. 4 цієї ж статті місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

В) Рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування. Зазначені органи можуть постановити рішення про проживання дитини з кимось із родичів або у відповідному дитячому закладі (установі), зокрема у дитячому будинку, будинку-інтернаті тощо.

Малолітня дитина має проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного із її батьків. Якщо така особа змінить місце проживання дитини, зокрема шляхом викрадення, заінтересована особа має право подати до суду позов про повернення дитини у місце її проживання. Заінтересованими особами в розумінні даної статті можуть бути фізичні особи, з якими проживала дитина, дитячий заклад (установа), в якому проживала дитина, а також інші особи, які є родичами дитини. В разі подачі такого позову суд має негайно його розглянути та прийняти рішення про повернення дитини у попереднє місце її проживання.

Виключенням із цього правила є дві ситуації, за наявності яких суд не буде приймати рішення про повернення дитини у попереднє місце проживання. Ци ситуації треба розглянути у контрольній роботі. Слід звернути увагу, що Кримінальний кодекс України не карає за викрадення своєї малолітньої дитини, а лише чужої (ст. 146 КК). У зв'язку з цим суб'єктом злочину можуть бути лише інші родичі, а не батько чи мати малолітнього. Потреба дитини проживати разом з батьками, а не з іншими родичами, є природною. Ні баба, ні дід найчастіше не здатні забезпечити того середовища, яке створюють батько і мати. Тому батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними, яке закріплено у ст. 163 СК України. Студенти повінні розглянути її норми, звертаючи увагу, що при колізії інтересів дитини і батьків перевага однозначно надається інтересам дитини. Цей принцип закріплено в ч. 3 ст. 163 СК України. У контрольній роботі необхідно розкрити поняття «інтереси дитини» і визначити зміст та значення цього принципу.

1. Конституція України від 28.06.1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Конвенція про згоду на вступ у шлюб, мінімальний шлюбний вік і реєстрацію шлюбів 1962 р. [Електронний ресурс]: Офіційний веб-сайт ВРУ. - Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_047/page.

3. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладена між державами – членами СНД 22 січня 1993р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Кн. І - К., 1996. – 367 с.

4. Сімейний кодекс України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21-22. – ст.135.

5. Гражданский кодекс Украины: Закон Украины от 16.01.2003 г. // Официальный вестник Украины. — 2003. — № 11. — С. 461.

6. Цивільний процесуальний Кодекс України: Закон України // Відомості Верховної Ради України – 2004. - № 40-41, 42. - Ст. 492

7. Про судоустрій і статус суддів: закон України від 7 липня 2010 р. // Офіційний вісник України - 2010 р. - № 55/1 – Ст. 1900.

8. Про державну реєстрацію актів цивільного стану: Закон України від 01.07.2010 року № 2398- VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 38. - Ст. 509. Про прокуратуру: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №53. – Ст.793.

9. Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян: Постанова Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 року № 1064 // Офіційний Вісник України. – 2007. – № 65. – Ст. 2516.

10. Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні: Закон України від 11.12.2003 № 1382 - ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 15. – Ст. 232.

11. Про нотаріат: Закон України 02.09.1993 року № 3425-ХІІ //

Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.

12. Про міжнародне приватне право: Закон України // Відомості Верховної Ради України (ВВР).- 2005.-№ 32.- ст.422.

13. Про громадянство: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР).- 2001.- № 13. - Ст. 65.

14. Про охорону дитинства: Закон України // Відомості Верховної Ради України.-2001.- № 30.- ст.142.

15. Про виконавче провадження: Закон України //Відомості Верховної Ради України – 1999. - № 24. - Ст. 207.

16. Про затвердження Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини: Постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866 // Офіційний Вісник України. – 2008. – № 76. – Ст. 2561.

17. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 //[Електронний ресурс]: Офіційний веб-сайт ВСУ. - Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua.

18. Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3. [Електронний ресурс]: Офіційний веб-сайт ВСУ. - Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua.

ЛІТЕРАТУРА

1. Красицька Л. Про поняття батьківських прав // Право України. - 2012. - № 5. – с. 227 – 233.

2. Сімейне право Україні: підручник /За ред. Гопанчука В.С. – К.: Істина, 2012.- 348с.

3. Телусієвіч П. Зміст положень про шлюбний союз у сімейному праві Польщі / П. Телусієвіч // Право України. – 2012. – № 8. – с. 234-243.

4. Давидова Н. Сімейні особисті права у США. / Н. Давидова // Право України. - 2012. - № 7. – с. 192 – 200.

5. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України. Станом на 01.09.2011 р./ Булеца С.Б., Іванов Ю.Ф., Ієвіня О.В., та ін. – К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2011. - 428 с.

6. Цивільне та сімейне право України: Підруч. / За ред. Харитонова Є. О., Голубєвої Н. Ю. - К.: Правова єдність, 2010. - 968 с.

7. Сімейне право України: Підручник/ За ред. Є.О. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої. -К.: Істина, 2010. - 320 с.

8. Цивільне та сімейне право України: Підруч. / За ред. Харитонова Є. О., Голубєвої Н. Ю. - К.: Правова єдність, 2010. - 968 с.

9. Сімейне право України: підручник / Л.М. Баранова, В.І. Борисова, І.В. Жилінкова та ін.. За заг. ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. – 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2009. - 288 с.

10. Науково-практичний коментар до сімейного кодексу України / За ред. Ю.С.Червоного. – К., 2009 - с. 365-383.

11. Бикова О.Ю. Умови, які перешкоджають укладенню шлюбу // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Науковий часопис. – Хмельницький, 2009. – № 3-4 (7-8). – С.104-110.

12. Драгнєвіч Л. Сутність і ретроспектива становлення та розвитку шлюбно-сімейних правовідносин в Україні // Підприємство, господарство і право. – 2009. – № 1. – С. 40-42.

13. Ромовська З.В. Українське сімейне право: Підручник / Зорислава Ромовська. – К.: Правова єдність, 2009. – 500 с.

14. Дякович М. М. Сімейне право: Навч. пос. [для студ. вищ. навч. закл.] / [М. М. Дякович]. - К.: Правова єдність, 2009. - 512 с.

15. Мироненко В.П. Сімейне право України: підручник / В.П. Мироненко, С.А. Пилипенко; [за заг. ред. В.П. Мироненко]. - К.: Правова єдність, 2008. - 477 с.

16. Матвеева Н. А. Сравнительное брачное право России, Украины и Беларуси: учеб. пособ. / Н. А. Матвеева. – М.: Юрлитинформ, 2008. – 216 с.

17. Новохатська Я. Щодо правової природи шлюбу // Право України. – 2007. – № 4. – С. 133-135.

18. Ольховик Л. А. Особисті немайнові права дитини за цивільним законодавством України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Л. А. Ольховик. – Харків, 2006. –

22 с.

19. Стефанчук Р. О. Особисті немайнові права фізичних осіб (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту): [монографія] / відп. ред. Я. М. Шевченко / Р. О. Стефанчук. – К.: КНТ, 2008. – 626 с.

20. Нечаева А. М. Семейное право: актуальные проблемы теории и практики / А. М. Нечаева. – М.: Юрайт-Издат, 2007. – 280 с.

21. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар / за заг. ред. С. Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С. Я.: КНТ, 2008. – 1248 с.

22. Новохатська Я. Щодо правової природи шлюбу // Право України. – 2007. – № 4. – С. 133-135.

Дата добавления: 2014-10-31